Творча руйнація як дорожня карта. Як Україні трансформуватися з країни виживання в країну можливостей? Андрій Длігач змоделював стратегічну рамку на основі праць Мокіра, Агіона та Говітта

18 жовтня 2025 р. 09:06

18 жовтня 2025 р. 09:06

Купуйте річну передплату на шість журналів Forbes Ukraine за ціною чотирьох номерів. Якщо ви цінуєте якість, глибину та силу реального досвіду, ця передплата саме для вас.

Відзначення комітетом з присудження Премії з економічних наук пам’яті Альфреда Нобеля авторів, які працюють у тематиці економічного зростання, технологічного прогресу , інституцій є підтвердженням необхідних пріоритетів національної економічної стратегії України.

Як країні, яка потребує реіндустріалізації та збереження (або в позитивному сценарії – розвитку) людського капіталу під час війни, недостатньо знати, хто переміг. Нам потрібно знати, що робити. Праці Мокіра, Агіона та Говітта – це не просто академічна історія, а стратегічний посібник для України, яка прагне вирватися з пастки сировинної економіки та забезпечити стале зростання.

Коли інновація не працює

Інновації – звучить модно. Але чи є розуміння, як перетворити одиничні стартап-успіхи підприємців на стале економічне зростання для всієї країни.

Досвід розвинених економік, зокрема праці провідних теоретиків, як-от Філіпп Агіон і Пітер Говітт (одні з архітекторів сучасної теорії ендогенного зростання), показує: зростання – це результат не стільки інвестицій, скільки створення умов для інновацій (творчої руйнації) та постійної трансформації – ринків, бізнес-моделей, поведінкових шаблонів, держаних інститутів і передбачувані трансформації державних політик .

Мені погляди авторів близькі тим, що в їхній основі лежить Шумпетерівська ідея «творчої руйнації». Вони розвинули модель Нобелівського лауреата 2018 року Пола Ромера, що інтегрує конкуренцію, інновації, людський капітал та інституційний підхід. Це вже практичний інструмент для країни, яка прагне лідерства.

Баланс між рентою та конкуренцією

Одне з питань, яке вирішує теорія ендогенного зростання, – це створення стимулів для інноваційної активності.

Рівновага «Рента vs Конкуренція». Інноватор, який інвестує у нові технології, має отримати тимчасові рентні надприбутки. Це його законна винагорода, що дає змогу інвестувати у подальші дослідження та розвиток. Без цього не було б Ajax , monobank , Нової Пошти , Grammarly , WhiteBit та інших.

Але якщо ця рента стає завеликою, а барʼєри для входу нових конкурентів – високими, то динаміка економічного розвитку знижується. А це вже проблема. Надмірна конкуренція також шкідлива, якщо вона знижує інвестиційну привабливість, викликаючи «ефект втечі» («escape competition»).

Регулювання через інституції. Звідси висновок для України – законодавство має захищати інноваторів, зменшувати бар’єри входу нових гравців. Важлива роль відводиться конкурентній політиці та антимонопольному контролю, які обмежують рентні бар’єри, не знищуючи інноваторів. Це включає: захищене право інтелектуальної власності, автономія університетів та доброчесні суди.

Вихід із монопольної моделі. Найсміливіший висновок. Важливо зменшити концентрацію ресурсу в економіці, щоб інноваційні стартапи могли змагатися, а не потрапляти під контроль наявних великих груп. Це одне з питань для розвитку «Дія.Сіті» та аналогічних просторів.

Розвиток «Корисної культури» та капіталу (за Мокіром)

Мокір своєю чергою наголошує: інновація почне приносити сталий ефект, лише коли в країні сформується «культура зростання». Це не про гроші, це про інститути, знання, прагнення та суспільний договір.

Наука + Інновації + Людський капітал + Інвестиції = Базова стратегія. Україні потрібно не просто імпортувати технології, а розвивати власні наукові установи та ефективні механізми трансферу нових знань у виробництво. Це питання конкурентоспроможності.

Освітній прорив. Освітня система має забезпечити не лише теорію, а й практичні навички («mechanical competence»). Наші інженери, техніки, майстри повинні стати тим «корисним знанням» («useful knowledge»), що забезпечить системний бізнес і стартапи.

Віра в прогрес і толерування ризику. Інновація – це завжди ризик і руйнування старого. Держава повинна заохочувати експерименти, толерувати провали та не карати за невдачі. Нам потрібен ефективний механізм банкрутства та посилення спроможностей у фінансуванні ідей.

Це прямо пов’язано з ідеєю нового позиціювання України, яку я називаю «житниця сенсів». Ми маємо стати глобальним майданчиком для експериментів, «продаючи» світові адаптивність, інновативність і швидкість.

Спеціалізація та роль держави

У моделі Агіона державна економічна політика має бути адаптивною, вона не може бути універсальною. Вона має адаптуватися до структури економіки, особливо стосовно компаній, що перебувають на «технологічному фронтирі».

Інноватор чи імітатор. Ефекти державного стимулювання мають залежати від того, наскільки далеко компанія від інноваційного лідера. Це важливе зауваження для України, де переважна більшість наших «інноваторів» є імітаторами з погляду глобального ринку.

Нам потрібні різні підходи для підтримки, як інновативних лідерів, так і тих, хто адаптує світові технології (наприклад, у сфері defense tech ).

Цілеспрямований фокус. Оптимально зосереджувати ресурси на тих технологіях, які мають потенціал трансформувати багато секторів: енергетика, агро- і фудтехнології, IT, біотехнології, медичні технології, ОПК.

Екологічний перехід. Агіон у моделі Endogenous Degrowth доводить, що з ростом доходів попит зміщується до менш матеріаломістких товарів. Це означає, що державна політика може сприяти цьому зсуву, спрямовуючи інвестиції в «чисті» інновації та екологічні технології.

Це критично важливо, оскільки Україна має одночасно провести реіндустріалізацію та сформувати лідерство у постіндустріальній економіці.

Держава – каталізатор, а не «диктатор». Держава має створювати «правила», стимулювати конкуренцію й інноваційну активність, але не «примушувати» ринок.

Адекватне поєднання: державна підтримка (гранти, доступ до фінансування) + податкові стимули (це наш додаток до формули) + конкуренція + відкритість. Хоча, слід зазначити, у Degrowth-моделі Агіона він дає державі й активнішу роль: податок на матеріали + субсидії сервісам, що викликає жваві дискусії щодо державних політик в Україні ( експортне мито на сою та «Дія.Сіті»).

Розвʼязування проблеми нерівності. Інноваційне зростання часто породжує нерівність. Тому життєво важливо підтримувати політики, які відкривають шлях для талантів і винахідників, незалежно від походження: доступ до освіти, перекваліфікації, фінансова підтримка.

Це вже знайшло відображення в Національній стратегії розкриття економічного потенціалу українців і в Стратегії зайнятості, які розробляються в Міністерстві економіки, довкілля та сільського господарства України.

Моделі Агіона, хоча й переважно абстрактні, дають нам стратегічну рамку. Нам потрібно інституційно підтримати «творчу руйнацію», захистити інноватора від монополіста, та забезпечити, щоб суспільство було готове до нової, менш сировинної, а на наступному етапі й менш матеріаломісткої економіки.

Варто перейняти інтелектуальні практики, які вже довели свою ефективність. Висновки Нобелівського комітету є чітким уроком для України: інституційна реформа та «культура зростання» – це шлях вийти з моделей «виживання» та «відновлення» в напрямку країни можливостей та країни-лідера інновацій. Це і є наша дорожня карта до економічного прориву.

[email protected]

Економіка