Хто заплатить за тепло? Як Україні профінансувати імпорт газу цієї зими

11 листопада 2025 р. 13:10

11 листопада 2025 р. 13:10

Удари ворога по енергетиці України, що тривають, призвели до значного зниження обсягу власного видобутку газу в країні, через що НАК «Нафтогаз України» мусить додатково імпортувати 4 млрд кубометрів газу . Це болючі втрати, але за достатнього рівня заповнення підземних сховищ збільшений імпорт може покрити навіть значну частину втрат власного видобутку й дати можливість країні пройти зиму без кризи.

Тому основною проблемою є не наявність газу на зарубіжних ринках, а наявність коштів у «Нафтогазу» для фінансування таких закупівель. А йдеться про 2 млрд дол .

Партнери України, ймовірно, виділять частину коштів у вигляді грантів, однак основну суму доведеться позичати «Нафтогазу», зокрема під державні гарантії. Повернення цих кредитів у майбутньому неминуче ляже або на «Нафтогаз», або на державний бюджет, тобто на платників податків.

І якщо проблему зими-2025 ще можна закрити зовнішнім фінансуванням, то питання наступного опалювального сезону вже стоїть гостро: де взяти гроші на закачування газу 2026-го? А це ще 4 млрд дол. Тому вже зараз слід прогнозувати фінансовий стан «Нафтогазу» й думати, як не допустити катастрофічного зростання боргів.

Регульована ціна — порятунок чи проблема

У ринковій економіці компанія могла б перекласти збільшені витрати на споживачів через ціну. Але в реальності «Нафтогаз» зобов'язаний продавати більшу частину газу за регульованими цінами — від 8 до 21 грн за кубометр , тоді як імпорт обходиться приблизно в 24 грн .

Власний видобуток частково допомагав утримувати баланс: «Нафтогаз» купує газ в «Укргазвидобування» по 7,24 грн , в «Укрнафти» — по 12 грн . Але після російських атак обсяг власного видобутку різко скоротився, і частка дешевого ресурсу зменшилася. У результаті компанія продає імпортний газ собі в збиток , що не дасть змоги накопичити кошти на закупівлю наступної зими та створить накопичені збитки, які в майбутньому доведеться покривати з державного бюджету — за рахунок усіх нас .

Ціна — найліпший інструмент регулювання

Економіка не знає ефективнішого способу управляти попитом, ніж ціна. Коли газ дорожчає , люди й підприємства починають заощаджувати , підвищувати енергоефективність або шукати альтернативні джерела енергії (дрова, вугілля тощо ) . Але Україна свідомо позбавила себе цього інструменту, перетворивши ціни на газ на політичну зону табу.

Та якщо підвищити ціну політично неможливо, то держава хоча б має скоротити кількість категорій, які одержують пільговий газ , інакше субсидії й надалі пожиратимуть ресурси «Нафтогазу» й бюджету.

Хто одержує субсидований газ

Розберемо кожну категорію окремо.

Населення: популізм замість економічного балансу

Влада чітко заявила, що не планує підвищувати ціни для населення ні на газ, ні на тепло . Хоча цін не переглядали вже понад п'ять років, попри інфляцію та зростання реальних доходів населення. Політично це рішення зрозуміле, але воно створює глибокі економічні викривлення .

Справедливим і раціональним було б поступове підвищення цін до обґрунтованого рівня з одночасною адресною підтримкою малозабезпечених громадян через систему субсидій. Навіть щорічна індексація на 10–15% дала б змогу поступово знизити навантаження на бюджет.

Диференційовані тарифи за обсягами споживання також зробили б систему більш справедливою: власник котеджу на 400 м² із високою зарплатою має платити за ринковою ціною, а не за тією ж, що й пенсіонер у невеликій квартирі.

Поки ж політичної волі на такі рішення немає. Зміни можливі лише в критичній ситуації, як це вже було з тарифами на електроенергію. Це стосується й цін на опалення, де також зберігається мораторій на підвищення.

Облгази: субсидії для всіх

Облгази щорічно витрачають до 1,1 млрд кубометрів газу для технологічних потреб. У їхньому тарифі закладено закупівельну ціну лише 7,42 грн за кубометр — за такою ціною неможливо купити газ на ринку. Щоб не допустити зростання тарифів на розподіл, уряд зобов'язав «Нафтогаз» продавати облгазам газ за цією ж ціною .

У листопаді 2020 року Нацкомісія, яка здійснює держрегулювання в сферах економіки та комунальних послуг, спробувала довести тарифи облгазів до реально обґрунтованих. При цьому кінцева ціна газу для споживача в середньому зросла б на гривню (приблизно на 11%). Але після втручання президента рішення швидко скасували. Відтоді тарифи практично не змінювалися.

Тепер, коли облгази повернулися під контроль держави, можна було б запровадити єдиний тариф на їхні послуги по всій країні , прибрати регіональні перекоси й додати до тарифу ринкову ціну на газ, щоб припинити практику прихованого субсидування. Це, з одного боку, зняло б з «Нафтогазу» зобов'язання щорічно імпортувати й поставляти облгазам до 1,1 млрд кубометрів газу за збитковою ціною в 7,42 грн/кубометр, а з іншого — усунуло б соціальну несправедливість, коли населення в заможніших Києві й Харкові платить 0,384 і 0,516 грн/кубометр за послуги з розподілу газу, а в більш депресивних Київській і Харківській областях — уже по 1,788 і 2,388 грн/кубометр. Така різниця також впливає й на інвестиційну привабливість регіонів.

Оператори газотранспортної системи й підземних сховищ газу давно купують газ для власних потреб через відкриті торги за ринковими цінами. І облгази могли б аналогічно закуповувати газ, якби в них був достатній тариф. Але тепер різницю у вартості газу фактично субсидіює «Нафтогаз» (читай — бюджет).

Ба більше, близько 25% газу, який розподіляють облгази, споживають приватні компанії та промислові споживачі , що можуть і мають сплачувати ринковий тариф облгазів. Нинішніми низькими тарифами держава фактично субсидіює бізнес . За моїми оцінками, збитки «Нафтогазу» тільки через цю схему становлять близько 4,15 млрд грн щорічно (продаж 250 млн кубометрів субсидованого газу).

Нині комерційні споживачі платять 24 грн за кубометр газу, і підвищення кінцевої ціни лише на гривню збільшило б вартість тільки на 5%, але дало б можливість закрити дірку в тарифі та зняти навантаження з «Нафтогазу» й державного бюджету.

Бюджетні організації: ресурси є, але їм однаково дають субсидований газ

Бюджетні організації одержують газ від «Нафтогазу» по 16,39 грн за кубометр , хоча імпорт коштує 24 грн. Низька ціна не стимулює їх до економії та енергоефективності. Тим часом місцева влада могла б підтримати бюджетників, а не витрачати грошей на облаштування парків, перекладання плитки й доріг. Зауважу, що на кінець 2024 року в місцевих бюджетах України залишалося близько 190 млрд грн невикористаних коштів , які можна було б спрямувати на закупівлю імпортного газу. Але наразі систему вибудувано в такий спосіб, що простіше субсидіювати, ніж вимагати відповідальності .

Енергетики: генерація збитків

Газова генерація — ще один приклад викривленої логіки. «Нафтогаз» зобов'язаний продавати газ енергетичним компаніям по 16–21 грн за кубометр , тобто нижче за собівартість імпорту. Таким чином, державна компанія субсидіює приватні енергетичні компанії , хоча за ринкових умов закупівлі газу, можливо, було б вигідніше імпортувати електроенергію , а не спалювати субсидований газ. А кожен спалений кубометр такого газу генерує збитки «Нафтогазу».

Рішення лежить на поверхні: прибутковість генерації слід регулювати не через дешевий газ, а через цінові обмеження на електроенергію (прайс-кепи) .

Що можна зробити без підвищення тарифів для населення

Навіть без зміни цін для домогосподарств і ТКЕ можна знизити потребу в імпорті «Нафтогазу» на 1,5–2 млрд кубометрів на рік . Для цього достатньо, щоб облгази, енергетики та бюджетні установи перейшли на ринкові закупівлі газу . Дехто з них міг б імпортувати газ самостійно, залучаючи власне фінансування.

Це не тільки розвантажило б «Нафтогаз», але й знизило б тиск на державний бюджет.

Головне — визнати очевидне: «Нафтогаз» не бездонний гаманець . Усі його збитки від субсидування цін у результаті покриють із бюджету грошими платників податків. І що довше зберігається політика неринкових цін, то дорожче обходиться суспільству ілюзія дешевого газу.

Пріоритет — оборона, а не субсидії

Навіть без урахування населення й ТКЕ обсяг прихованих газових субсидій становить 15–20 млрд грн щорічно . Це реальні гроші, яких нині не вистачає бюджету для фінансування армії та оборонних програм.

Нині не час займатися популізмом і роздавати бюджетні кошти праворуч і ліворуч. Навпаки, настав момент шукати навіть мінімальні резерви для усунення неефективності та збільшення надходжень до бюджету.

Час чесно сказати : дешевого газу немає. Якщо хтось не платить повної ціни, значить, платить хтось інший. І нині цим іншим є держава, тобто всі ми .

Економіка