Україна та її європейські сусіди: між страхом, вигодою та солідарністю

12 листопада 2025 р. 16:46

12 листопада 2025 р. 16:46

Однак нові логістичні шляхи, активізація військового виробництва та передчуття вступу України в ЄС посилюють її взаємозв'язок з країнами регіону. І, як видається, сприяють економічному розвитку останніх. Соцпортал попросив експертів та експерток розповісти про ці процеси на прикладі Словаччини, Румунії та Польщі.

Братислава — не Москва? Парадокс Роберта Фіцо

Слід розрізняти відверту антиукраїнську риторику словацького премʼєра Роберта Фіцо, яку серед європейських лідерів перевершує лише угорський очільник Віктор Орбан, та реальні дії, наполягає дослідник історії економіки східної Європи з Братислави Адам Новак (Adam Novak).

За його словами, Фіцо забезпечує Москві дипломатичне прикриття й заявляє про «пацифізм», водночас керуючи безпрецедентним експортом зброї до України .

Експорт словацької зброї зріс до 1,15 мільярда євро у 2023 році — у десять разів більше, ніж 100 мільйонів євро у 2021 році, що становить 1,1% ВВП. Приватні компанії щорічно виробляють гаубиці Zuzana 2 та сотні тисяч 155-мм артилерійських снарядів — саме те, що відчайдушно потрібно Україні. Міністр оборони Каліньяк цинічно визнав: «Ми не обмежуватимемо оборонні компанії, бо нам потрібне економічне зростання». Словаччина отримала 92 мільйони євро від Данії, Німеччини та Норвегії на 16 гаубиць для України — найбільший контракт в історії словацької збройової промисловості, — наголошує дослідник.

За словами Адама Новака, рамки ЄС та НАТО суттєво обмежують Фіцо. Словаччина повинна брати участь у 50-мільярдному фонді ЄС для України, приймає понад 1200 військовослужбовців НАТО, утримує оборонні витрати на рівні 2,3% ВВП і була змушена зняти своє вето з 18-го пакету санкцій. І хоча Фіцо регулярно заявляє про необхідність виходу з цих союзів, на ділі цього не відбувається. Головна ціль цього — грати на протестних настроях словацького суспільства .

Лише 40% словаків зараз звинувачують Росію у вторгненні, порівняно з 51% роком раніше. Близько 69% вважають, що військова допомога «провокує Росію та наближає Словаччину до війни. Підтримка членства України в ЄС та НАТО становить лише 30% — найнижчий показник у регіоні. Понад 44% вважають, що українські біженці погіршують ситуацію в країні — найвищий рівень негативного ставлення в ЄС, — підкреслює дослідник.

Однак Адама Новака наполягає, що це не свідчить про прихильність словаків до Росії. Подібний підхід є, скоріше, антизахідним. Це реакція на вступ без референдуму до НАТО, заходи жорсткої економії та тяглість наслідків фінансової кризи 2008 року для пересічних мешканців.

Російська дезінформація використовує цей вакуум, але його корінними причинами є реальна економічна ситуація та брак демократії, — вважає експерт.

На його думку, ставлення суспільства можна змінити . Підтримка НАТО зросла приблизно до 70% на початку 2024 року після падіння до 58% у 2023 році.

А масові протести на початку 2025 року, викликані візитом Фіцо до Москви, були одними з найбільших за всю історію Словаччини.

Заклик президента України Володимира Зеленського «Братислава — це не Москва. Словаччина — це Європа» знайшов відгук у протестувальників. Опозиційні партії зараз лідирують в опитуваннях. Однак ці демонстрації здебільшого приваблюють консервативних та ліберальних прихильників. Відсутність лівих створює небезпечний вакуум — без прогресивних альтернатив, що вирішують економічні проблеми, дебати заходять у пастку між неоліберальним «атлантизмом» та націоналістичним «суверенітетизмом», — зазначає Адам Новак.

Міст, а не кінцева станція: що означає співпраця з Україною для Румунії

У травні 2025 року румуни обрали нового президента, лишившись фактично єдиною сусідньою країною ЄС з дружньою до України риторикою. При тому, що до російського вторгнення відносини між країнами були достатньо холодними. Довгий час давалась в знаки історична тяглість, оскільки Радянський Союз ставився до південного сусіда насторожено, кордон із Радянським Союзом був сильно сек'юритизований та мілітаризований, каже румунський політолог Клаудіу Крачун (Claudiu Crăciun) .

Але після вторгнення все змінилося, бо Румунія визнала у відповіді України ту саму боротьбу за незалежність від Росії, яка ознаменувала її власну історію, — зазначає він.

За його словами, велика кількість біженців посилила цей зв'язок, оскільки румуни побачили ціну війни та висловили солідарність з жертвами. Це також конвертується в політичний вибір румунів, попри активність проросійських сил. За його словами, серед них є маргінальні ультраконсервативні течії, орієнтовані більше на релігійну православну ідентичність. Однак більш масові та організовані проросійські рухи скоріше близькі за своїми уявленнями до словацьких, і прагнуть до більшої автономії в складі Європи, а не входження в “російський світ”.

Історичний страх перед Росією та її впливом — почуття, яке поділяють як еліти, так і громадяни . Якщо Росія досягне успіху у своїй війні, вона стане фактичним сусідом Румунії в Чорному морі, — каже експерт.

Водночас, на його думку, є також інша причина значної солідарності з Україною.

Політичний та економічний статус Румунії досі був схожим на кінцеву залізничну станцію на кордоні. Більш ризикована та менш стабільна, ніж більш центральноєвропейські країни, вона відставала в розвитку. Якщо Україна стане стабільною, демократичною та розвиненою, ймовірно, як частина ЄС, Румунія не буде кінцевою станцією — вона стане мостом , — наголошує політолог.

Метафора «мосту» вже проявляється і в цілком реальних проєктах. Наприклад, масштабні плани реконструкції порту Констанца, який має вирішальне значення для транзиту українських та міжнародних товарів, ремонтується міст через Тису, розвивається залізничне сполучення між Києвом та Бухарестом, планується будівництво автомагістралі. Також Румунія під час блекаутів експортувала до України електроенергію.

Якщо говорить про військову підтримку, то, за словами Клаудіу Крачуна, російська пропаганда активно лякає румунів мілітаризацією, поширює чутки про загальну мобілізацію чи відправлення румунських військ в Україну. Тому румунська влада намагається "демілітаризувати" публічну сферу і мовчить про якісь військові постачання в Україну.

Що, на мою думку, мудро, враховуючи той факт, що існує російська машина дезінформації, яка використовує все, щоб створити страх, наприклад, кадри військових конвоїв, — каже експерт.

Чи мають українські біженці приносити Польщі користь?

Україно-польські стосунки за час російського вторгнення пережили чи не найбільш драматичні зміни — від сплеску величезної солідарності й підтримки до відвертої ворожості. Нинішнє положення закріпила перемога президента-консерватора, який активно апелює до складних історичні теми у відносинах двох країн. Так, Кароль Навроцький, обраний в серпні 2025 року, досі не зустрівся з Зеленським.

Ситуація сильно змінилася за останні три роки. І те, що раніше було маргінесом, зараз існує відкрито. Це погане ставлення до українців чи навіть відкрита ненависть. Українці в Польщі кажуть, що майже немає дня, щоби вони не почули чогось неприємного на вулиці чи хтось на них вороже не подивився, — каже дослідник міграції з Варшавського Університету Ігнацій Юзвяк (Ignacy Jóźwiak) .

За його словами, окрім апеляції до історичних суперечностей, в інформаційному просторі також часто обговорюють тему українського зерна, яке переважно йшло транзитом, або конкуренцію від українських транспортників для польських фірми, які є фактично монополістами міжнародних перевезень. При цьому мало говориться про польські компанії, які планують доєднатися до глобальних проєктів по відбудові України — щорічна Конференція з відновлення України у 2026 році пройде в Варшаві. І, власне, про саму Росію, як основну загрозу. Що, однак, контрастує з тим, що Польща досить активно мілітаризується (але на відміну від Словаччини не експортує власну зброю до України, а є лише хабом для передачі західної). Проте основна увага сконцентрована на Україні та українських біженцях, яких правий політичний спектр звинувачує в невдячності та «проїданні» польських ресурсів.

Попри цьому економічно Польща виграє від інтеграції значної частини українців на ринку праці, каже Марта Новак (Marta Nowak) , співведуча та авторка програми «Що це таке?» ("Co to będzie") у Gazeta.pl.

Згідно з нещодавнім дослідженням Deloitte для УВКБ ООН, яке широко цитували після того, як президент Кароль Навроцький висунув ідею скорочення дитячих виплат для безробітних громадян України, наразі 69% працездатних українців, які проживають у Польщі, працевлаштовані, порівняно з 75% поляків. Це напрочуд невеликий розрив, враховуючи той факт, що значна частина українських мігрантів прибула до Польщі лише за останні 3,5 роки, і багато з них – матері, які виховують дітей. У 2024 році громадяни України допомогли створити 2,7% ВВП Польщі. Вони збільшили доходи польського бюджету на понад 15 мільярдів злотих, — каже Марта Новак.

Ці цифри, за її словами, жодним чином не підтверджують антиукраїнські наративи польських правих. Ігнацій Юзвяк також погоджується, що завдяки подібним даним можна викривати відверту брехню ультраправих.

Але я особисто бачу небезпеку такого наративу, пов'язаного з, хоч і позитивною, але дегуманізацією мігрантів . Можна казати, що українці та інші мігранти корисні для нашої економіки, вони дають більше, ніж беруть. Але якщо уявити, що ми говоримо про людину, яка не може працювати? Наприклад, українські пенсіонери, яких в Польщі багато, або багатодітні самотні матері?, — зазначає дослідник.

Рішення уряду пов'язати дитячі виплати до працевлаштування зрештою і стало, на його думку, одним з наслідків такого ставлення до українців, які були змушені тікати від війни.

Підтримка біженців не має бути пов'язана з користю. Особисто для мене, як дослідника міграції та людини, яка позитивно ставиться до мігрантів та до українського суспільства, цей наратив є дуже проблематичним. Бо підтримка і солідарність має бути для кожного, хто її потребує , а не ґрунтуватись на тому, що приймаюче суспільство має з цього якусь користь, — каже польський дослідник.

У підсумку , попри різницю у політичних курсах і риториці, Словаччина, Румунія та Польща залишаються частиною спільного європейського простору, який дедалі тісніше переплітається з Україною. Для одних партнерство з Києвом — це економічна можливість, для інших — питання безпеки чи історичної ідентичності. Війна Росії проти України докорінно змінила регіональну політику і визначатиме її найближчі роки. Великою перемогою у цьому складному процесі стане подальша здатність суспільств до солідарності.

Як раніше писав Соцпортал , війна Росії проти України не лише змінила розстановку політичних сил у Східній Європі, а й актуалізувала питання про саму природу російської влади. Сучасна російська ідеологія поєднує суперечливі елементи спадщини СРСР і Російської імперії. Ця еклектична конструкція, якою Володимир Путін виправдовує агресію проти України й на внутрішньому, і на зовнішньому рівні, далека від історичної правди. Маніфестацією цього викривленого уявлення про себе та світ стало горезвісне інтерв'ю Такеру Карлсону. Однак безвідносно до оцінки реальної ефективності, цей суперечливий наратив все одно залишається головним інструментом внутрішньої мобілізації російського населення та легітимізації війни для зовнішнього світу. Зокрема й чи не найбільше в країнах Східної Європи, про взаємовідносини з якими будо описано вище. Детальніше про природу сучасної російської ідеології пише Соцпортал.

Економіка