Від кованих скульптур до бронежилетів: як коваль із Дніпра адаптував бізнес під час війни

14 листопада 2025 р. 17:30

14 листопада 2025 р. 17:30

Підприємець із Дніпра Ігорь Даниленко 30 років заробляє як коваль. І це не про середньовіччя, а про наші часи. Металеві сходи чи скульпутри для міських парків, плити-буржуйки чи бронеплити для бронежилетів на замовлення ЗСУ. Всі ці замовлення робить Даниленко та команда його майстрів. Як він побудував такий бізнес, як проходив випробування та що планує далі, він розповів у інтерв’ю для D elo.ua

Розкажіть, як ви вирішили створити кузню?

— Це було рівно 30 років тому, у 1995-му. Мене із друзями покликав допомогти в роботі видантний майстер, Леонід Кравцов, художник, скульптор, член Спілки художників і письменників СРСР. Робили все, що замовляли люди: сходи, меблі, кованих коней, ліхтарі, елементи інтер’єру та екстер’єру.  Але над кожним виробом треба було чимало попрацювати — намалювати, викувати, пофарбувати і зібрати. Леонід був і дизайнером, і ковалем, а ми з товаришем фарбували й монтували готові вироби. З того часу ми змінили п’ять кузень, а зараз маємо власне приміщення на 500 квадратів і все своє обладнання.

Як шукали замовників?

— О, це були 1990-ті! Тоді замовників не шукали через інтернет, а, як кажуть,  "вовка ноги годують". Ми зробили буклети, надрукували візитки й ходили вулицями міста. Бачимо — будівництво, новобудова зводиться — заходимо, пропонуємо свої послуги. Я навіть їздив у Київ і навколо Києва — шукав клієнтів, домовлявся, розвозив зразки. Попит був великий: люди хотіли гарні ворота, сходи, ковані речі для дому.

Ігоре , якою є ваша команда сьогодні? Ви продовжуєте працювати з товаришем?

— На сьогоднішній момент керую виробництвом сам. Товариш вирішив обрати інший шлях і близько десяти років виїхав у Київ, Геннадій Іванович помер сім років тому, вже в поважному віці. А я залишився працювати в цьому напрямку і розвивати справу далі.

До війни працювало семеро людей: у нас уже був дизайнер, який відповідав за проєкти, кілька ковалів і підмастерів, а також збірщики та маляри. Зараз залишилося четверо. Замовлень стало менше через війну, багато людей виїхало з міста, бо ситуація небезпечна. Відстань від лінії фронту до кордонів Дніпропетровщини складає всього кілька кілометрів. Тож працювати стало складніше.

Яким був ваш товарооборот у 2021 році?

— До війни дохід складав понад 4 млн грн. Тоді було щонайменше 20–30 великих замовлень на рік. Одне замовлення могло охоплювати цілий будинок: ворота, сходи, лавки, ліхтарі, флюгери, навіть маленькі містки через струмочки. А ще замовляли багато скульптур. Наш парк Глоби — він увесь у наших роботах! Кого там тільки немає: Буратіно, Черепаха Тортіла, Вінні-Пух, П’ятачок… А по всьому місту розміщені ще наші фірмові Колобки.

У 2022 році ми працювали переважно на ЗСУ, індивідуальні замовлення відновилися лише у другому півріччі, тому про прибутки за той рік важко говорити.

А як працювали у 2023 році і сьогодні?

— У 2023 році замовлення відновилися майже до довоєнного рівня і склали 3,5 млн за рік. Проте вже у 2024-му ситуація почала погіршуватись: під кінець року показник впав до 2,5 млн.

Сьогодні все непередбачувано: буває, за місяць замовлять лише одну маленьку троянду. Щоправда пів року тому було особливо цікаве замовлення: центр репродуктивної медицини замовив метровий ембріон. Його встановили прямо на вході. Це був один із тих моментів, коли розумієш, наскільки несподіваними можуть бути замовлення. Однак підсумки року будуть ще скромніші, ніж у минулому році — орієнтовно 1,5 млн гривень.

Як війна вплинула на роботу вашого виробництва?

— Коли почалося повномасштабне вторгнення, виробництво зупинилося. Перші тижні всі сиділи вдома, ніхто не розумів, що буде далі. Але почали дзвонити знайомі, друзі, волонтери: “Треба буржуйки, треба їжаки, скоби для бліндажів…” Дзвінки сипалися з усіх боків, і ми зрозуміли: чекати більше не можна. Колеги без вагань повернулися на роботу, бо інакше й бути не могло.

Індивідуальні замовлення ми поставили на паузу — не до сходів і воріт тоді було, натомість усі сили спрямували на допомогу Збройним силам. У перші дні нашим хлопцям бракувало всього — від найпростішого спорядження до засобів захисту. Тому ми навіть виготовляли бронежилети з ресор. Вони були важкі, незручні, зате рятували життя. До речі,ми ще з 2014 року робили для хлопців різні потрібні речі, розвідка іноді замовляла ножі. До речі, виготовляємо їх і зараз.

А де брали мат еріали?

— Спочатку зі своїх запасів, потім долучилися волонтери — допомагали, хто чим міг.. Згодом узялися доробляти старі замовлення, за які ще до війни отримали передоплату. Коли ситуація навколо трохи стабілізувалася, після довгого мовчання почали з’являтися перші замовлення, переважно від жінок. Вони просили зробити підставки для квітів, кашпо, навіть фігурки котиків на велосипедах. Люди втомилися від постійної тривоги й хотіли хоч трохи краси довкола себе.

Зараз коваль — це майже рідкісна професія, де ви знаходите фахівців?

— Так, коваль це рідкісна на сьогодні професія. Вони на вагу золота. Та в мене команда вже перевірена часом Люди працюють по 15–20 років. Досвідчені, можуть і самі когось навчити. От учора хлопець прийшов, 20 років, каже: "Хочу бути ковалем". І молодець — узявся до роботи, видно, що руки можуть працювати. Є ще молодь, і це тішить.

Ви отримали державний грант на 250 тисяч. Що придбали за ці кошти?

— Якраз тоді наше виробництво пограбували. Залізли й забрали зварювальний інструмент, болгарки, косар, алюмінієву драбину, дроти — все вирізали. Тому на грантові кошти нам довелося купувати все втрачене обладнання.

А що плануєте далі?

— Працювати, розвиватися й допомагати нашим захисникам. Ми всі розуміємо: поки триває війна — головне робити свою справу, підтримувати економіку і ЗСУ. Кожен на своєму місці наближає перемогу — хтось на фронті, хтось у волонтерському штабі, а ми — на виробництві. Тому план один — працювати якнайкраще, щоб Україна перемогла якнайшвидше.

Економіка