Як зруйнований Донбас зробив Ігоря Ліскі підприємцем, який не боїться будувати під час війни

18 листопада 2025 р. 10:21

18 листопада 2025 р. 10:21

Він виріс на Луганщині серед шахт і заводів, а після 2014 року залишив усе — від активів до дому. Замість втечі Ліскі побудував новий завод у розпал війни, а сьогодні запускає один із найсучасніших склозаводів Європи. Він пояснює, чому промисловість — питання виживання України, як залучати інвестиції під ракетними обстрілами і чому країні потрібен новий образ підприємця — творця, а не олігарха з яхтою.

Ви починали бізнес на Луганщині. Що найбільше вплинуло на ваше становлення як підприємця: близькість до Росії, ментальність людей чи промислове середовище?

— Завжди, коли думаю про становлення, повертаюся до Луганщини. Є багато міфів про цей край: що це анклав, де панують "бандитські поняття". Так, щось подібне існувало, і важливо було не прогнутися під цим тиском. Ми навіть із Севгіль Мусаєвою (головна редакторка УП - ред)  згадували історії з Юрою Єнакієвським і кримінальним тиском на молодого бізнесмена Ліскі. Але головне, що мене завжди захоплювало, — це промисловість.

Луганщина, Донеччина, Донбас — це передусім промисловий регіон. У мене обидва діди працювали на заводі й на шахті. Я бачив, як створюються речі, яких не існувало раніше, як будуються складні системи.

Пам’ятаю, коли ми з канадцями запустили першу грінфілд-шахту, вивели компанію на біржі в Торонто і Лондоні. Це був маленький подвиг: побудувати шахту з нуля, коли ніхто не вірив, що таке можливо. І ось з-під землі сиплеться вугілля. Це відчуття магії та гордості я запам’ятав на все життя.

Для мене Луганщина — це "вайб" промисловості, частина ДНК. Це повага до інженерів, шахтарів, будівельників, які створюють щось нове. І зараз я переконаний: без промисловості, без проєктів із великою доданою вартістю, без кінцевого продукту — від зброї до скла чи цементу — країна не виживе. Це не просто бізнес, це питання незалежності.

2014 рік став роком випробувань для багатьох луганчан і кримчан. Які були ваші відчуття тоді? Що допомогло почати все з нуля?

— Це був час вибору. Мені довелося залишити все: активи, заводи, шахти, репутацію, авторитет, навіть будинки. І почати спочатку. Багато людей зламалися. Навіть підприємці, які звикли працювати у складних умовах, не змогли.

Я свідомо обрав Україну, навіть перекресливши 35 років життя на рідній Луганщині.Це був важкий вибір, але справжній патріотизм полягає саме в такому рішенні. І, чесно, я не впевнений, що всі інші регіони змогли б так.

Тоді я усвідомив: просто створювати робочі місця й платити податки замало. Одного дня ти можеш втратити все, якщо не будуєш суспільство. Бізнес має брати відповідальність за свій регіон, за країну. І відтоді я впевнений: кожен підприємець зобов’язаний брати участь у розвитку й захисті країни.

Хочу нагадати вам вашу статтю 2014 року в Delo.ua яка мала назву "Інвестиції в умовах війни" . Чи пам’ятаєте свої відчуття в той час?

— Найголовніша боротьба була з самим собою. Не через помилки в бізнес-моделі чи брак праці, а через геополітичну реальність, яка руйнує бізнес.

І тоді я вирішив будувати новий завод. Це було надзвичайно складно: повна невизначеність, війна, Іловайський котел. Але водночас це був проєкт надії для співробітників і партнерів. Це дало людям віру, що Україна має майбутнє.

Те рішення стало вирішальним. Сотні людей переїхали разом зі мною. Вони бачили, що тут можна розвиватися. І навіть зараз, під час великої війни, ми продовжуємо запускати нові проєкти. Це моя відповідь на спробу ворога зламати віру в Україну.

Сьогодні ви реалізуєте нові виробничі проєкти під час війни. Що допомагає залучати інвестиції?

— Залучати гроші під час війни зовсім не легко. Але є три головні чинники, чому нам довіряють.

Перше — це потрібно країні. Українці сьогодні переплачують за будматеріали на 30–45%. Ми можемо виробляти їх тут.

Друге — це символ відбудови. Ми будуємо сучасний склозавод із найкращим у світі обладнанням. Там буде енергоефективне скло, броньоване, для автомобілів і сонячних панелей. Це матеріал майбутнього.

Третє — у нас є успішні проєкти, експертиза, мільйон помилок і виправлень. Ми зібрали команду фахівців з усього світу. Працюємо з топ-постачальниками. І на кожен ризик маємо відповідь, навіть на військовий. Це викликає довіру.

Чим відрізняється психологія підприємця у мирний час від психології під час війни?

— Усе стає простішим. Відпадає другорядне. Умовно: у мирній країні можна думати про рейтинги, яхти чи машини. У війні — тільки чорне й біле.

Якщо проєкт не приносить користі країні, він приречений. У таких умовах не можна витрачати життя на "неважливі" речі. Це проєкт життя, який ти не можеш не робити.

— Наскільки важлива роль бізнес-медіа сьогодні? Чи відрізняється вона від мирного часу?

Бізнес-медіа відіграють суперважливу роль. Їхня місія — формувати бачення майбутнього країни і місця бізнесу в ньому.

Моя мрія — щоб у медіа формувався інший образ підприємця. Не спекулянта чи олігарха з яхтами, а підприємця-інноватора. Того, хто створює з нуля, впроваджує технології, змінює стандарти життя, робить країну й світ кращими.

Яким ви бачите образ сучасного підприємця?

Він має змінювати світ на краще, створювати якісніші умови для людей, впроваджувати технології, які допоможуть людству жити комфортніше, безпечніше, довше. Чого б це не стосувалося. Я хотів би, щоб сформувався образ підприємця-інноватора.

Не того, хто випадково опинився в потрібний час у потрібному місці, мав доступ до міністра чи депутата, щось приватизував, вкрав або заробив на тендерах. А справжнього підприємця — того, хто збудував те, чого раніше не було.

Яку користь він приніс індустрії, скільки податків сплатив, як змінив регіон, які сервіси чи продукти створив, що допомагають країні, місту, селу, світу. Яке місце українського бізнесмена у світі — через продукти, сервіси, компанії, які знають за межами країни. Це й має стати рольовою моделлю для молодих людей: створити стартап, впровадити інновацію, реалізувати наукову ідею.

Так, це має бути економічно вигідно, має робити людей багатими, але головне — повага суспільства, додана вартість, віддана країні через податки. Це сенс, заради якого хочеться жити й підтримувати бізнес-медіа.

Я впевнений: така філософія здатна змінити країну й реалізувати потенціал українців. Ми будемо пишатися такими підприємцями, і я особисто це підтримую.

А про що медіа і Delo.ua зокрема мали б писати через наступні десять років?

Хотілося б, щоб через десять років Delo.ua писало про успішну країну, про Україну-драйвера в Європі. Не про країну-жертву геополітики, війн, репресій, голодоморів, катастроф. А про країну, яка продукує позитивні новини.

Щоб саме українські підприємці були драйверами цього. Щоб інвестиції стояли в черзі до України, бо її потенціал почав справджуватися й виправдовувати очікування. Щоб тут зароджувалися амбітні проєкти й стартапи, які змінюють життя.

Хочу, щоб суспільна дискусія приносила гідність, щоб українці пишалися собою. Я вірю, що вже завтра Україна може стати найгарячішою країною для інвестицій. А через десять років це буде виправданою реальністю, і ми плануватимемо ще амбітніші цілі.

Цими днями Delo.ua виповнюється 20 років. Що б ви хотіли побажати редакції?

Delo.ua завжди було важливим виданням, сфокусованим на бізнесі. Я пам’ятаю, коли ще був молодим, але амбітним підприємцем, воно завжди було поруч.

Я хочу побажати редакції й журналістам стійкості та відчуття важливості своєї роботи. Бо без вас не може відбутися те, про що ми мріємо. Нехай вимірювання доданої вартості перетворюється на повагу — власну й суспільну. І бажаю, щоб Delo.ua залишалося успішним бізнес-проєктом.

Економіка