Економіка дронів. Яке місце посідає український ОПК на світовому ринку безпілотних систем

19 листопада 2025 р. 13:21

19 листопада 2025 р. 13:21

Україна серед лідерів світового ринку безпілотників. Нині наші підприємства уже виготовляють у чотири разибільше БпЛА, ніж навіть США. Ба більше, перевірені у реальній війні вітчизняні дрони демонструють чи ненайвищу ефективність порівняно з аналогами іноземного виробництва. Чотири роки кривавого протистояння змонстром навчили Україну адаптуватися та правильно рахувати витрати. Дрони уже змінили правила війни, атепер готуються змінити кон’юнктуру світового ринку військових технологій.

Яким буде ринок безпілотників після війни

Після завершення активної фази війни в Україні глобальний ринок безпілотних систем не повернеться додовоєнного стану. Він перейшов у фазу структурного попиту, де дрон — це не складний літальний апарат, авитратний інструмент, що має бути масовим, дешевим і швидко відтворюваним. Сполучені Штати публічнооголосили про намір закупити щонайменше мільйон дронів протягом двох-трьох років, а в подальшомупереходити до річних закупівель у діапазоні від пів мільйона до кількох мільйонів одиниць. Європейські держави,які втратили час у 2022–2024 роках, змушені будуть перейти до режиму постійного поповнення арсеналів FPV,баражувальних боєприпасів і перехоплювачів. Китай контролює більшість компонентної бази цивільного тавійськово-промислового сегментів. Туреччина, яка за п’ять років накопичила понад мільйон дронів і запустиламасове виробництво реактивних платформ класу Кızılelma, формує власну вісь глобального впливу. На ринокпісля війни повернеться й російська продукція, орієнтована на азійські та африканські ринки. Модель конкуренціїв найближче десятиліття буде тристоронньою: китайська індустрія як системний виробник, турецький сектор якекспансивний експортер та Україна як гравець із реальним бойовим досвідом виробів масового вжитку.

Україна ввійде у післявоєнний період зі структурним зростанням оборонної індустрії. Річний потенціал ОПКуже сягає 35 млрд дол., а 2026 року може збільшитися до 60 млрд дол., із яких щонайменше 35 млрд припадатимена далекобійні системи та масові безпілотні платформи. Українські виробники стабільно випускають мільйонидронів щороку, і за наявності зовнішнього фінансування країна здатна наростити виробництво 2026 року до 20млн одиниць на рік. Ключова відмінність України від інших гравців у тому, що її технології проходять постійнийцикл «польових мутацій»: бойовий досвід перетворює кожне покоління БпЛА на кращий продукт уже черезтижні, а не роки. На глобальному ринку це стає вирішальним фактором: найбільш затребуваними є не теоретичноінноваційні розробки, а технології, які довели працездатність у реальному бою. Саме такі системи здатнапостачати Україна. Це структурна перевага, яку важко відтворити у штучних полігонах ЄС чи США.

У цьому контексті важливою змінною стає дозвіл на експорт окремих типів українських морських дронів.Морський сегмент — фактично новий жанр у світовій індустрії, а Україна є єдиною державою, якапродемонструвала їхнє масове бойове застосування з операційною ефективністю. Знищення корабельнихугруповань РФ у Чорному морі створило прецедент практичного використання морських автономних платформ увійні, і попит на такі системи формуватимуть прибережні держави, які прагнуть отримати інструментиасиметричного стримування. Вихід України на експорт у цьому сегменті закладає основу для довгостроковоїкомерціалізації — водночас унікальної та майже неконкурентної на старті.

Структурною перевагою України залишатиметься собівартість. Європейські та американські виробникипрацюють у середовищі високих податків, дорогих трудових ресурсів, надмірних регуляторних вимог і дорогихвиробничих циклів. Навіть за масованих інвестицій вони не зможуть виробляти FPV і баражувальні платформи завартістю, співставною з українською. Українська модель базується на мережевому виробництві, модульності,швидкій замінності вузлів, використанні недорогих компонентів та вмінні будувати платформу навколотактичного завдання, а не навколо процесу сертифікації. Це робить українські вироби конкурентоспроможними наринку, де головна метрика — не технологічна пишність, а вартість одиниці ефекту. Для покупців у ЛатинськійАмериці, на Близькому Сході, у Південній Азії та Африці саме ця метрика буде визначальною.

Економіка безпілотної ефективності

Порівнюючи цінову ефективність безпілотних систем і класичних озброєнь, бачиш не технічну революцію, аекономічну: війна стає питанням того, який KPI виконує кожен витрачений долар. Дешеві FPV-платформи і масовібаражувальні боєприпаси в українській індустрії сьогодні виробляються в ціновому діапазоні одиниць тисячдоларів — не сотень тисяч; умовна середня собівартість типового українського FPV часто називається в інтерваліприблизно 1–3 тис. дол. за одиницю, що робить можливим підхід «кількість проти вартості».

Така ціна показує, чому для локальних, тактичних завдань дроном простіше «вбити» логістику супротивникаабо вивести з ладу окремі одиниці техніки: кілька тисяч доларів за втрату, яку класичними засобами найчастішевражали б десятки чи сотні тисяч. Вартість Loitering-munitions/kamikaze-дронів залежно від класу варіюється віднижчих десятків тисяч до сотень тисяч доларів: приклади бойових систем типу російського Lancet або комерційносхожих рішень часто оцінюють у районі 20–40 тис. дол. за одиницю, тоді як західні системи із кращою системоюнаведення або більшою боєпідготовкою (важчі варіанти типу Switchblade/подібні) можуть коштувати від десятківдо сотень тисяч за вистріляну одиницю у повному бойовому комплекті. Ціна на одиницю у поєднанні з масовимвиробництвом створює ту саму тактичну цінність, яку раніше забезпечували одиничні, але набагато дорожчівисокоточні ракети.

Морська тема тільки підкреслює розрив у співвідношенні «ціна — ефект». Невеликі бойові USV і прибережніавтономні катери, які Україна розробила у проєктах типу Sea Baby, оцінюються в десятки-сотні тисяч доларів заодиницю (в офіційних джерелах — приблизно 200–250 тис. дол. за найновішу бойову одиницю), тоді як вартістьнавіть одного корвета чи фрегата — сотні мільйонів і більше. Отже, пара сотень тисяч інвестицій у автономнуморську платформу може створити ризик для корабля вартістю сотні мільйонів, що трансформує прибережнуоборону.

Водночас великі пташки — MALE/HALE-клас або пілотована авіація — мають іншу економіку. Перехід доскладних тактичних БпЛА на кшталт MQ-9 або їхніх аналогів означає одиничні витрати вже у мільйонах доларів:сучасні важкі тактичні платформи — 30 млн дол. плюс за літальний апарат у базовій оцінці, і до цього додаютьсяексплуатація, супровід і озброєння. Для порівняння: ракета Tomahawk у різних контрактах оцінюється в діапазонівід 1–4 млн дол. за одиницю. Це означає, що для досягнення стратегічного, розбірного ударного ефекту класичніракети залишаються дорогим, але іноді незамінним інструментом.

На землі це рівняння теж читається просто: вартість одного Javelin — орієнтовно кілька сотень тисяч доларів заракету/блок (офіційні та публічні оцінки наводять близько 200–250 тис. дол. за одиницю в різні роки), тоді якзвичайний кумулятивний гранатомет або РПГ вартує сотню-другу доларів за одиницю. Але якщо FPV із зарядом укілька тисяч доларів може за один виліт нейтралізувати техніку чи позицію, що для Javelin коштувало б 200–250тис. дол., то показник вартості ураження у безпілотника виграє. Артилерійська логіка — коли кожен снарядкоштує від кількох тисяч доларів (для 155-мм — кілька тисяч за некерований снаряд і десятки-сотні тисяч длявисокоточних варіантів) — теж перетворює масові дрони на більш ефективний ресурс у довгих кампаніях, деважлива економічна витривалість.

У підсумку дрони різних класів заповнюють місця у логіці витрат, де раніше стояли або дорогі, або ресурсно-інтенсивні рішення. Тобто українська модель — дешеве, бойово-верифіковане виробництво, швидка ітерація імасове відтворення — дає країні та її партнерам конкурентну перевагу саме у співвідношенні «ціна—ефективність», яка сьогодні визначає виживання й операційну стійкість армій.

Конкуренти та/чи партнери?

Конкуренція з Туреччиною неминуча, хоча структурно її можна компенсувати кооперацією. Турецьківиробники експортують агресивно, мають значний запас готових виробів і власні політичні вектори просування.Однак європейські держави останніми роками не надто охоче закуповують турецькі системи з огляду на політичніризики та залежність від Анкари. Це створює для України вікно можливостей на європейському ринку, де попитна дешеві й масові системи різко зростатиме, а політики шукатимуть менш конфліктних постачальників.Структурні зв’язки, такі як українські двигуни для Кızılelma, лише підсилюють потенціал коопераційної моделі якз ЄС, так і з Туреччиною.

КНР залишатиметься одним із найбільших виробників дронів у світі, і її домінування в civilian-tech і компонентній базі робитиме її небажаним, але неминучим гравцем. ЄС і США публічно шукають альтернативикитайському імпорту, і в цьому контексті українські та турецькі рішення розглядатимуться як більш привабливіальтернативи, здатні частково компенсувати залежність від китайської електроніки. Європейські уряди незахочуть збільшувати імпорт китайських систем із міркувань безпеки, тому Україна має рідкісний шанс заміститичастину цього попиту — за умови стандартизації та перенесення частини виробництва на майданчики ЄС.

Після завершення війни на ринок повернеться і російська продукція. РФ не зможе продавати зброю нацивілізовані ринки, але її масові FPV, баражувальні платформи та дешеві ударні системи знайдуть покупців українах Азії, Африки, окремих державах Близького Сходу. Конкуренція тут буде прямою. Щоб зайняти цю нішу,Україні доведеться одночасно боротися з китайською масштабністю, турецькою експортною агресією таросійською політичною мережевістю в регіонах, які звикли до російських поставок. При цьому допоки західніпартнери не будуть здатні запропонувати гідні альтернативи, Україна ще й залежатиме від постачання китайськихкомплектуючих. Отже, цей ринок буде найбільш конкурентним і непростим, але саме тут українські технології,відтестовані у війні, дають перевагу: країни Глобального Півдня шукатимуть дешеві, боєздатні й перевіренісистеми, а не полігонні експерименти.

У післявоєнний період ринок безпілотних літальних систем структурно розділиться на чотири сегменти.Масові FPV і баражувальні боєприпаси, де Україна може утримувати двозначну частку. Тактичні розвідувальніплатформи, де вирішальним стане проходження сертифікацій НАТО. Перехоплювачі та антидронові системи, деЄвропа й США шукатимуть дешевші й більш адаптивні рішення. І високотехнологічні реактивні безпілотники, деУкраїна буде, радше, партнером і постачальником критичних систем, ніж самостійним виробником кінцевогопродукту.

Формула конкурентоспроможності

У результаті саме поєднання трьох чинників — бойової валідованості технологій, низької собівартостівиробництва та здатності до швидкого масштабування — формує основу української конкурентної позиції наглобальному ринку після війни. За умови правильної політики експорту, глибокої кооперації з ЄС і стандартизаціїсистем під потреби НАТО український ОПК здатен стати одним із ключових центрів масового виробництвабезпілотних систем у світі і реально конкурувати з Туреччиною та Китаєм у сегментах, де головну роль відіграєефективність на полі бою.

Економіка