Чи врятують нові газові ініціативи Україну від важкої зими?

28 листопада 2025 р. 08:35

28 листопада 2025 р. 08:35

Український газовий сектор входить у зиму 2025–2026 років в абсолютно новій реальності. Транзиту російського газу через ГТС більше немає, власний видобуток системно обстрілюється , а баланс тримається за рахунок імпорту з ЄС і зростаючої частки американського скрапленого природного газу (СПГ). Домовленість і з Грецією і DEPA Commercial про маршрут US LNG через « вертикальний коридор » перетворює Україну з колишнього транзитера російського газу на вузол для перерозподілу неросійських обсягів. Але це не історія про дешевий газ і остаточну перемогу над Москвою. Це холодна арифметика дефіциту, дорогого СПГ, кредитів ЄІБ і складної геополітики в Південно-Східній Європі.

Газовий баланс 2025 року: від умовного самозабезпечення до імпортного дефіциту

Рік тому картина виглядала значно оптимістичніше. 2024-го Україна збільшила видобуток газу на 2,2% — до 19,12 млрд кубометрів. Причому драйвером зростання стали саме державні компанії, насамперед «Укргазвидобування», яке видало близько 14 млрд кубометрів валового видобутку — найвищий показник за шість років. За умови енергозбереження і падіння споживання на тлі війни цей рівень давав можливість більш-менш упевнено говорити про покриття внутрішнього попиту за рахунок власного ресурсу плюс помірного імпорту.

Ця конструкція посипалася 2025 року після системного переходу Росії від ударів по електромережі до цілеспрямованих атак на газову інфраструктуру. Уже в лютому Reuters фіксував, що через ракетні удари Україна періодично втрачала до 40% газовидобутку, а для компенсації дефіциту планувала імпортувати великі обсяги газу з ЄС. Восени 2025-го «Нафтогаз України» і уряд говорять уже не про тимчасову просадку, а про структурну втрату: в жовтні Міністерство енергетики підтверджувало, що удари по родовищах і компресорних станціях відсікли до 60% річної видобувної спроможності , а сам «Нафтогаз» звітує про понад шість масованих атак на газову інфраструктуру лише з початку жовтня.

Наслідок очевидний: країна, яка на старті 2024 року розраховувала пройти зиму переважно за рахунок власного видобутку, 2025-го змушена різко нарощувати імпорт. За перше півріччя 2025 року Україна імпортувала 2,3 млрд кубометрів газу — у понад 19 разів більше, ніж за аналогічний період 2024-го. Вартість закупівель підскочила з 36,4 млн дол. до 1,17 млрд. Газ же надходив уже не з трьох-чотирьох напрямків, а з 14 країн, причому понад половина обсягів формально йшла зі Швейцарії як фінансового хабу для трейдерів, ще близько 12% — з Німеччини, 9% — з Польщі, а решту давали інші європейські постачальники.

Станом на кінець жовтня — початок листопада 2025 року Україна входила в опалювальний сезон із приблизно 13–13,5 млрд кубометрів газу в підземних сховищах , тобто фактично на рівні урядової мети, оголошеної ще влітку. Після весняного провалу запасів до історично низьких майже 6 млрд кубометрів зазначеного вище обсягу було досягнуто завдяки прискореному імпорту влітку—восени. В оновлених макропрогнозах Нацбанк України виходив із того, що імпорт газу 2025 року становитиме близько 6 млрд кубометрів, 2026-го — 5 млрд, а 2027-го — 3 млрд кубометрів, причому витрати на імпорт уже 2025 року перевищать 3 млрд дол. і ще приблизно стільки ж сумарно припаде на 2026–2027 роки.

Частину цього дефіциту вже сьогодні закриває американський СПГ: за оцінками «Нафтогазу», на жовтень 2025 року компанія закупила близько 0,5 млрд кубометрів СПГ із США (більшість уже надійшла до українських ПСГ через європейські термінали), а окремі контракти з польською ORLEN передбачають постачання ще 300 млн кубометрів у першому кварталі 2026 року в рамках ширшої програми поставок (до 1 млрд кубометрів протягом року).

На рівні всього Євросоюзу за перші дев’ять місяців 2025 року імпорт СПГ зріс приблизно на 27% у річному вимірі — до близько 108 млрд кубометрів, із яких орієнтовно 63% припали на США, що де-факто закріплює американський газ як базовий ресурс для європейського ринку .

Тож ціни на газ залишаються стабільно високими: у жовтні-листопаді 2025 року спотові та строкові котирування на хабі TTF переважно трималися в діапазоні 30–32 євро/МВт·год (орієнтовно 360–400 дол. за тисячу кубометрів), формуючи нижню планку собівартості для імпортних маршрутів, включно з грецьким «вертикальним коридором».

У листопаді 2025 року Україна залишається найбільшим власником підземних газосховищ у Європі (понад 30,9 млрд кубометрів активної місткості), що теоретично дає змогу покривати більш як півтора річного обсягу споживання країни. Проте фактичне завантаження ПСГ після весняного провалу 2025 року було істотно нижчим за потенційну місткість: у травні в сховищах перебувало менш як 20% загальної активної місткості, а на старті сезону 2025–2026 років — близько 40–45% місткості.

На цьому тлі загальне річне споживання газу в Україні стабілізувалося в діапазоні 21,5–22 млрд кубометрів, що за нинішнього рівня внутрішнього видобутку створює структурний дефіцит у щонайменше 4–5 млрд кубометрів, який покривається імпортом, включно з американським СПГ.

Гроші на цей газ — окрема історія. Європейський інвестиційний банк у жовтні 2025 року надав «Нафтогазу» 300 млн євро кредиту, яких вистачає приблизно на 0,6 млрд кубометрів, причому умовою позики стало паралельне інвестування аналогічної суми в «зелені» проєкти. Далі підтягуються норвезька допомога, кредити українських держбанків, потенційний «репараційний» інструмент ЄС — і вся ця конструкція тримається на припущенні, що західні партнери й надалі закриватимуть дірку між внутрішнім видобутком і споживанням .

Окремий злам — кінець транзиту російського газу. 1 січня 2025 року Україна припинила прокачку газу «Газпрому» до Австрії, Словаччини та Молдови після завершення попередньої транзитної угоди, мотивуючи це питаннями нацбезпеки і синхронізуючись із планами ЄС повністю відмовитися від російського газу до 2027 року. За даними Єврокомісії, цей крок не став шоком: частка російського трубного газу у постачаннях до ЄС до того моменту вже впала до однозначних значень, а вразливими залишалися лише кілька країн Центральної Європи. Але для України це означало, що модель «частина власного видобутку плюс транзитні потоки плюс імпорт» остаточно змінилася на модель «власний видобуток плюс імпорт СПГ через ЄС» без російського ресурсу як такого.

У цій конфігурації питання джерел і маршрутів імпорту стає політично не менш важливим, ніж ціна. Власне, тут і з’являється грецький компонент.

«Вертикальний коридор» і грецький С ПГ: як працює нова енергетична вісь США — Греція — Україна

16 листопада 2025 року «Нафтогаз» і грецька державна DEPA Commercial підписали в Афінах лист про наміри щодо постачання американського природного газу в Україну на зимовий період 2025–2026 років. Це перша в історії подібна конструкція.

Маршрут такий: СПГ із США заходить у грецькі термінали (діючий Revithoussa і новий плавучий термінал біля Александруполіса), далі регазифікований газ потрапляє до системи оператора DESFA, потім — у болгарську ГТС, з неї — у румунську, після цього — у молдовську і, нарешті, у ГТС України.

Це той самий «в ертикальний газовий коридор », який група операторів Греції, Болгарії, Румунії, Угорщини, Словаччини та України формалізувала через спільні потужності , зокрема Route 2 (Греція—Болгарія—Румунія—Угорщина—Словаччина) і Route 3 (Греція—Болгарія—Румунія—Україна).

Ключові особливості — комерційна та політична. Комерційна — постачатиметься саме американський С ПГ . Україна отримує прозоре походження молекули, що принципово важливо з погляду і санкційної політики проти Росії, і політичних сигналів Вашингтону. Для США це черговий крок у витісненні російських поставок з європейського ринку: американський енергетичний блок прямо описує цю стратегію як курс на вичавлювання останньої молекули російського газу з ЄС, а грецький маршрут називає ключовим інструментом.

Політично це закріплює Україну в конфігурації південного енергетичного поясу ЄС. До цього моменту головний вектор інтеграції українського газового ринку був західно-східним: інтерконектори зі Словаччиною, Польщею, Угорщиною, згодом — зі здачею в експлуатацію інтерконектора Польща—Словаччина та розширенням доступу до польських і литовських СПГ-терміналів. Грецький маршрут додає до цього північ—південь: Греція як вхідна точка СПГ, Болгарія і Румунія як транзитна лінія, Молдова і Україна як споживачі й оператори великих ПСГ. Ті самі оператори оголосили про спеціальний продукт Route - 3 із 25–50% знижками на бронювання потужностей, щоб зробити південний маршрут комерційно конкурентним.

Обсяги угоди втаємничено. Це політичний сигнал не тільки Росії, а й скептикам усередині ЄС. Утім, наявний дефіцит України на цей сезон — 4,4 млрд кубометрів, з яких близько 70% уже мають фінансове покриття. Частина дефіциту у 300 млн кубометрів закривається в рамках згаданої угоди з ORLEN, решта — потенціал. Отже, грецький маршрут виглядає не разовою латкою, а ще одним стійким каналом імпорту — разом із польським, балтійським і австрійським напрямками.

Паралельно грецький коридор дає можливість Україні віді гравати роль не лише кінцевого споживача, а й сервісного хабу для регіону . Угоди між операторами ГТС Греції, Болгарії, Румунії, Угорщини, Словаччини й України прямо говорять про можливість буферизації частини обсягів в українських ПСГ, з подальшим реекспортом на ринки ЄС. У теорії це дозволяє перетворити українські підземні сховища загальною активною ємністю близько 31 млрд кубометрів на продовження європейської інфраструктури зберігання , що працює не на російський транзит, а на західний СПГ.

Отже, просто зараз Україна вписується у нову енергетичну географію: США — як ключове джерело молекули, Греція — як вхідна точка й геополітичний партнер у Східному Середземномор’ї, Балкани — як транзитний міст, Україна — як споживач і сховище.

Економіка