Примарні вибори перемогли реальну війну, або Чого ви не хотіли б знати про держбюджет-2026

04 грудня 2025 р. 15:29

04 грудня 2025 р. 15:29

Використавши «3000 км від «Укрзалізниці» , ми переїхали зі станції «Дупа» на станцію «Гузно».

Попри нечуваний корупційний скандал, що торкнувся найвищих кіл влади безпосередньо із президентом. Попри скруту із залученням зовнішнього фінансування у найближчі роки. Попри наростаючі проблеми на фронті. Попри складнопідрядну геополітичну ситуацію. Попри все, країна впевнено рухається до саморуйнування. Прийнятий парламентом держбюджет на наступний рік — це квиток саме туди.

Звісно, ми за жодних обставин не могли б самотужки фінансувати ведення повномасштабної війни, та ще й упродовж років. Але це точно не привід тринькати гроші на що завгодно, перестати зіставляти доходи з видатками та відмовитися від економічного розвитку. В очах усіх наших донорів ми — позичальник, що дорогою на переговори з колекторами купив останній айфон, масажне ліжко і ролекс. У кредит.

Тому високопарні заклики міністра фінансів Марченка про те, що прийняти бюджет треба бігом і вже, бо це сигнал, обурюють. Ми давно помітили нехлюйство пана Сергія у виконанні його обов'язків, але ж має бути межа. Держбюджет країни у війні — не сигнал, не розмінна монета, не галочка у перемовинах із МВФ чи будь-ким іншим. Це документ, який або гарантує стабільність, а в ідеалі ще й розвиток, або призводить до дисбалансів і дефіцитів. Наш варіант — другий. То про що ми сигналізуємо, пане міністре?

Наприклад, про те, що у нас немає грошей на війну.

Економісти Центру економічної стратегії порахували , що, попри щорічне зростання видатків з 2022 року, з урахуванням інфляції вони насправді зменшуються — з 2,9 трлн грн 2025-го до 2,6 трлн грн 2026-го .

Навіть за великого бажання жити у вигаданому світі абсолютних чисел, відмежуватися від зростання цін не вийде, ми витратимо менше, ніж у попередні роки, зокрема й на війну, адже це рівно половина наших витрат. Якщо 2023-го та 2024 року воєнні видатки з урахуванням інфляції становили 1,7 трлн грн, а 2025-го — 1,6 трлн, то 2026 року — вже 1,3 трлн грн . Під ніж пішли в основному видатки на закупівлю озброєння та ремонт військової техніки. А й справді, кому треба якась там зброя — хай вила беруть і граблі...

Тобто логіка така: наявне і більш-менш гарантоване фінансування цього року не дало нам переломити перебіг воєнних дій на нашу користь, тож ми скоротимо це фінансування на 300 млрд грн і так переможемо . Сигнал? Сигнал…

Не менш показово пораженський і сам баланс воєнних і цивільних держвидатків — у 2023, 2024 і 2025 роках «воєнних» завжди було більше на сотні мільярдів (що з поправкою на інфляцію, що без), а 2026-го — порівну . На війну ми зібралися витратити стільки ж, скільки і на тил.

Причому не на якийсь там економічний розвиток чи розвиток людського капіталу (детально ми вже аналізували тут і тут ) , а на бозна-що.

Наприклад, ось на це:

• «3000 км Україною» від «Укрзалізниці» — 17 млрд грн ;
• безкоштовне харчування для школярів 5–11 класів — 14 млрд грн ;
• « тисяча зимової підтримки» — 10 млрд грн ;
• « єОселя» не для ВПО — 11 млрд грн ;
• « єЯсла» — 9 млрд грн ;
• національний «кешбек» — 6 млрд грн ;
• стратегічні комунікації — 4 млрд грн ;
• « Пакунок школяра» — 1,2 млрд грн ;
• єдиний телемарафон — 738 млн грн .

Як усі ці фантазії поєднуються із реальністю? Десь так, як цього року поєдналися призначення тисячі зимової підтримки і те, що прийомні сім’ї та дитбудинки сімейного типу з липня не отримують призначеним їм виплат.

О, ми радо повірили б у байку, що уряд знає щось таке, чого не знаємо ми, і це такий сигнал про швидке повернення до мирного життя.

Та ми дуже добре знаємо наш уряд, у якому буквально лічені люди — реальні професіонали, і всі вони (це нам за те, що не молимося) — не відповідальні за фінансовий блок.

Добре знаємо ми і ворога, який хоч і повів нашого чванькуватого атлантичного партнера на чергове коло беззмістовних перемовин, насправді лише тягне час, аби вбити якомога більше українців.

А ще краще ми знаємо нашого президента, який у першу чергу, хоч каміння з неба, думає про вибори, а не про якусь там війну.

Володимире Олександровичу, схаменіться, ваш другий термін поїхав разом із Міндічем в Ізраїль, і ніхто з них не повернеться. Усі ці «зимові тисячі», «телемарафони», «кешбеки» та безкоштовні кілометри іншої популістичної фігні не перекриють очевидного — ви заляпані «міндічгейтом» з ніг до голови, ви з 2022 року мовчазною згодою толерували корупцію в «Енергоатомі», а ваша найкраща половина (не Єрмак) у курсі всіх серій «Династії», попри доволі молодий вік. Із таким беком виборів не виграють. А з програною війною — тим паче!

Із таким брудом на тактичних кросівках навіть у кабінети до європейських партнерів не дуже зайдеш. Що теж величезний ризик. Адже наш свіжоприйнятий бюджет — катастрофічно дефіцитний , і, на відміну від попередніх років, ми у грудні 2025-го взагалі не розуміємо, хто нам дасть кошти, щоб близько половини цього дефіциту закрити. Мова загалом про 45 млрд дол ., із яких ми змогли домовитися поки що лише про 25,8 млрд : від G7 — 11 млрд дол., від ЄС — 10 млрд, від Великої Британії — 2,3 млрд, від МВФ — 2,2 млрд дол. і «дрібниці» від решти.

Чекайте, а де ж 8 млрд дол. від МВФ і репараційний кредит за рахунок знерухомлених коштів РФ?

Що ж, нову програму, по-перше, ще треба отримати. По-друге, вона чотирирічна, а вісім поділити на чотири — це лише два. По-третє, цілком імовірно, усе нове фінансування за нею піде на повернення наших попередніх боргів. Борги, до слова, за підсумками 2026-го перевалять за 106% ВВП і становитимуть майже 11 трлн грн.

Репараційний же кредит і досі під величезним сумнівом. Наші місцеві гаранти фінансової стабільності доволі легковажно нав'язують нам міф, що без МВФ, мовляв, не буде нічого: ані коштів від ЄС, ані від G7, ані репараційного кредиту. Може, воно і так, але у зворотний бік це правило не працює — наявність програми з МВФ сама по собі не є гарантією якогось іншого фінансування . Наразі, судячи із заяв Європейського центробанку , очікувати репараційних коштів у досяжному майбутньому не варто. Та й узагалі не факт, що варто, — допоки мирні пропозиції пишуться «ушаковимі-дмітрієвимі», маємо всі шанси наприкінці війни платити репарації агресору за, наприклад, розвалені НПЗ.

Отже, нестача західної підтримки для закриття потреб цього року — питання номер один . Якщо його не вирішити, взагалі неважливо, скільки уряд заклав у бюджеті на капітальні видатки, підвищення зарплат вчителів чи виплату допомог при народженні дитини, — на це все і на багато чого іншого не буде грошей. Попри недолугість і популізм нинішнього уряду, ми все ж віримо, що військові потреби фінансуватимуться першочергово та без затримок.

Значить, треба шукати і просити дахосносну суму майже у 20 млрд дол. (близько 850 млрд грн). Причому бажано з позиції, що це не кредити чи благодійні пожертви, це фінансування послуг із безпеки. Їх наші люди героїчно (без жодного пафосу) надають західному світу упродовж уже чотирьох років, воюючи із армією країни, яка в рази більша як за кількістю населення, так і за видатками на війну. І, безумовно, ми власними жертвами виграємо час для союзників, аби вони встигли від політики «роззброєння» перейти таки до «озброєння» не лише на словах, а й у реальності. Погодьтесь, є що обговорити.

Втім, у переговорах цих, як і в усіх інших, ми — заручники нашого президента. А з ним — і всього того бруду, який він шлейфом за собою тягає, і всього того безглуздя, яке з його примусу уряд вписав у наш держбюджет лише заради можливих виборчих перегонів. Адже весь наш бюджетний процес від першої верстки, поправок, обговорень і аж до вчорашнього фінального голосування не дав і натяку на те, що ми зважено та ощадливо ставимося до свого фінансового майбутнього.

Хоч би як сяяли наші героїзм і жертовність, інкрустовані у цей контекст, вони виглядатимуть як шильдик Ролс-Ройса на Ланосі.

« Нам дуже потрібне фінансування на наступний рік!» — «Але ж ви витрачаєте мільярди на марафон і стратегічні комунікації».

«Дуже потрібні гроші на зарплати та соцвиплати!» — «Чекайте, але ж ви роздаєте гроші на «зимову підтримку» і «кешбек».

«Гостра потреба у фінансуванні пенсій і підтримки ВПО!» — «Ой, то, може, візьміть із «пакунка школяра», «реформи» харчування у школах чи програми «єЯсла».

«Коштів немає на зарплати військовим, усе рушиться!» — «Скиньтеся по три тисячі кілометрів і всі разом переїдьте ближче до західного кордону».

***

Володимир Зеленський не просто втрачає рівновагу, він буквально летить шкереберть у прірву і схопився за перемогу на примарних виборах як за єдину точку опори .

Можна зрозуміти. Валиться все, від затишного кола поплічників і звичних схемок до парламентської підтримки, де тепер уже союзники — «Довіра» та «Платформа за життя». В оточенні, куди не глянь, люди «колишнього», не надто розумні, але цілком вірні — двадцять кинджалів у спину цезарю точно назбирається. У менеджерах, завдяки тривалому зворотному добору, не лишилося не те що висококваліфікованих, а й просто спеців. Серед союзників — жодного, хто зберіг би захват, пошану і вдячність перших років повномасштабної. А тут ще й фронт…

Пане президенте, схаменіться. Ті захват і пошана всього світу, які переконали вас у всемогутності, вони були для нас усіх, а не для вас особисто. Тож, скочуючись у власноруч вирите провалля, не тягніть нас за собою хоча б із вдячності.

Економіка