Як змінюється військова підтримка України без США

23 грудня 2025 р. 08:32

23 грудня 2025 р. 08:32

Військова допомога США поступово заміщується допомогою держав Північної Європи і «великої п’ятірки». Додатково колективні інститути Євросоюзу запроваджують нові фінансові інструменти підтримки оборони України та інтеграції її оборонно-промислового комплексу з європейським. Але обсяги міжнародної військової допомоги є недостатніми, а в ЄС при фінансуванні системи колективної безпеки доволі гостро проявляється проблема «безбілетника».

За січень—жовтень 2025 року фактичні надходження офіційної допомоги США Україні становили лише 0,5 млрд євро, тоді як рік тому, в січні—жовтні 2024-го, вони досягали 38,7 млрд євро. У військовому бюджеті Пентагону на 2026–2027 роки на військову допомогу Україні передбачено щороку по 0,4 млрд дол. Випадіння допомоги США стало болісним ударом для України, знизивши ступінь нашої обороноспроможності, та обернулося втратами людських життів і окупацією українських територій.

З іншого боку, європейські країни за десять місяців 2025 року спрямували до України військової допомоги на 30,2 млрд євро, що демонструє її суттєве розширення порівняно із січнем—жовтнем 2024-го (17,6 млрд євро). Тобто приріст військової допомоги від Європи досягнув 12,6 млрд євро, водночас Україна втратила 15,4 млрд євро військової допомоги від США (дані Кільського інституту світової економіки).

На рис. 1 співставляються обсяги наданої країнами Європи військової допомоги Україні в січні—жовтні 2025 року з обсягами їхньої сумарної допомоги за 2022–2024 роки. 2025 року кратно збільшили власні пакети військової допомоги Україні Норвегія, Німеччина, Швеція, Велика Британія і Франція. Німеччина за 2022–2024 роки надала Україні військової допомоги в еквіваленті 0,008% ВВП, а за десять місяців 2025-го — 0,024% ВВП. Норвегія, підтримавши Україну в сумі 0,012 % власного ВВП у 2022–2024 роках, збільшила цю підтримку до 0,058% ВВП за десять місяців 2025-го. Данія і Фінляндія також помітно наростили підтримку нашої країни.

Військову допомогу Україні 2025 року значною мірою надають члени коаліції охочих, що складається з північних і східних держав — членів ЄС і НАТО, а також Норвегії та Великої Британії. Традиційно ЄС як союз суверенних держав не відігравав помітної ролі в справах оборони і національної безпеки країн-членів.

На сьогодні коаліція охочих не спромоглася повністю замістити військову допомогу США Україні . Однак економічний і технологічний потенціал цієї коаліції значний, що в перспективі може суттєво посилити військово-оборонні можливості України.

Сукупна економічна вага коаліції охочих — від 11 до 12 трлн євро річного ВВП — у 5–6 разів перевищує ВВП Росії. А це означає, що група найбільш відданих союзників України має достатньо сил і коштів для надання постійної та достатньої військової підтримки Україні.

Водночас ЄС стає фінансовою опорою України і запроваджує нові фінансові механізми підтримки військово-промислової інтеграції нашої країни та Євросоюзу й оплати поточних військових поставок для потреб України.

У травні 2025-го ЄС запровадив спільний кредитний інструмент на суму 150 млрд євро — SAFE для підвищення європейського оборонного потенціалу до 2030 року. Кошти залучатимуться Єврокомісією на ринках капіталу та передаватимуться в позику зацікавленим державам-членам на основі національних інвестиційних планів оборонної промисловості.

Фінансування SAFE вже умовно розподілено між 19 державами-членами. Найбільшу частку отримають Польща — 43,7 млрд євро, Румунія — 16,7 млрд, Угорщина — 16,2 млрд євро. План SAFE стане важливим джерелом фінансування військової підтримки України: 15 із 19 членів ЄС включили до своїх національних планів компонент військової допомоги Києву.

Іншим інструментом фінансової підтримки ЄС може стати нова позика, яка покликана забезпечити уряд України коштами для продовження оборони в 2026–2027 роках і фінансово підтримати військово-промислову інтеграцію країни з рештою Європи.

Проєкт репараційної позики (яку буде заміщено новою позикою Єврокомісії) передбачав створення умов для реконструкції, відновлення і модернізації української оборонно-промислової та технологічної бази з орієнтацією на підвищення оборонної готовності України та її поступову інтеграцію до європейської промисловості. Нова позика Єврокомісії, ймовірно, максимально використає здобутки «данської» моделі фінансування.

Якщо порівняти внесок США і Європи в обороноспроможність України за показниками-запасами, то від початку війни країни Європи надали Україні військової допомоги на суму 87,7 млрд євро, а США — 64,6 млрд. А за сумами зобов'язань із надання допомоги розрив уже став двократним на користь Європи — 137,6 млрд проти 65,6 млрд євро.

Фінансова, гуманітарна і військова допомога Україні від держав-союзниць протягом 24.01.2022 – 31.10.2025, млрд євро

У термінах загальних обсягів підтримки під час війни Європа також суттєво випереджає США. До 1 листопада 2025 року європейські країни фактично надали фінансової, гуманітарної та військової допомоги на суму 188,6 млрд євро, тоді як США — на 114,6 млрд ( див. табл .). Загалом усіма двосторонніми донорами надано допомоги нашій країні на суму 332,4 млрд євро.

Цікаво, що за накопиченою сумою від 2022 року внесок США в оборону України все ще залишається найбільш вагомим: надходження товарів і послуг військового призначення на 64,6 млрд євро від США суттєво перевищують такі надходження від інших країн. Зокрема, Німеччина і Велика Британія надали Україні військової допомоги на 19,7 і 13,8 млрд євро, відповідно.

На рис. 2 показано, що до переліку топ-20 донорів військової допомоги Україні за абсолютними показниками, крім названих країн, увійшли також Данія, Нідерланди, Швеція, Франція, Канада, Норвегія, Польща, Фінляндія, Бельгія, Італія, Чехія, Литва, Румунія, Естонія, Австралія, Іспанія та Словаччина.

За відсутності спільних заходів ЄС із переозброєння Європи і військової підтримки України окремі члени ЄС і НАТО намагалися заповнити наявні прогалини, передаючи вкрай необхідні нам матеріальні та фінансові ресурси. Однак двостороння підтримка України при цьому залишалася вкрай нерівномірною.

У вимірі економічного потенціалу донорів найбільший внесок у підтримку оборони України зробили Данія, Естонія і Литва. За три з половиною роки війни Данія витратила 2,75% свого річного ВВП на надання військової допомоги Україні, Естонія — 2,63% ВВП, Литва — 1,91% ВВП ( див. рис. 3 ). Більш як 1% річного ВВП витратили Латвія, Швеція, Фінляндія і Норвегія. До групи найбільших донорів входять також Нідерланди, Польща, Словаччина, Бельгія, Німеччина, Велика Британія, Хорватія, Болгарія. Ці країни спрямували від 0,32 до 0,93% ВВП на військову допомогу Україні. При цьому накопичена військова допомога США становила лише 0,28% ВВП.

Якщо поглянути на кінцеві позиції в рейтингу донорів військової допомоги Україні, то тут варто відзначити Угорщину, Австрію, Швейцарію, Мальту і Кіпр, які не надали жодної військової підтримки нашій країні. Військова допомога у мінімальних обсягах надходила від таких «економних» європейських урядів: Ірландії (0,02% річного ВВП за час війни), Іспанії (0,06% ВВП), Греції (0,08% ВВП), Італії (0,09% ВВП), Словенії (0,13% ВВП), Румунії (0,15% ВВП), Ісландії (0,17% ВВП), Португалії (0,17% ВВП).

Експерти центру Bruegel вбачають у зазначених розбіжностях між країнами ЄС прояв проблеми «колективних дій». У теорії це така ситуація, коли суб’єкти, діючи раціонально в своїх особистих інтересах, не роблять потрібних кроків, які принесли б користь усьому колективу.

Також експерти вказують на те, що плани озброєння Європи та військової допомоги Україні зазнають істотного впливу специфічних внутрішніх факторів у державах-членах, які нехтують створенням європейських суспільних благ. Обставини, такі як близькість до Росії та величина державного боргу, суттєво впливають на ступінь протидії РФ різними членами ЄС.

За образним висловом Bruegel, члени ЄС, розташовані ближче до Росії, обирають зброю та масло (guns and butter), тоді як географічно віддалені від Росії в основному обирають масло. Проте, на мій погляд, варто було б говорити, що уряди, які не надають військової допомоги Україні, при виборі між відгодовуванням маслом своїх виборців і оплатою безпеки Європи (збереженням життів українців) по факту роблять цинічний вибір на користь «масла» .

При оцінці поточної ситуації з фінансуванням безпеки Європи та допомоги Україні більш доречно апелювати до проблеми не «колективних дій», а «безбілетника» (free rider). Проблема «безбілетника» — це економічний феномен, коли суб’єкт користується суспільним благом (чистим повітрям, обороною, громадським транспортом), але ухиляється від оплати належних витрат, розраховуючи на оплату потрібного блага іншими користувачами.

У контексті аналізованої нами проблеми фактично Україна і країни-лідери з надання військової допомоги нашій країні (наведені на рис. 2 і 3) компенсують своїми ресурсами і втратами безвідповідальну поведінку країн-«безбілетників».

Внесок різних країн у безпеку Європи може бути оцінений і за показником частки запасів важкого озброєння, переданого Україні під час війни. Фахівці Кільського інституту підрахували, що беззаперечним лідером є Данія, яка передала Україні вдвічі більше важкого озброєння, ніж мала запасів на складах 2021 року. Вражаючим є й показник Нідерландів — 197%. Близько третини власних запасів важкої зброї передали Україні Греція, Чехія та Хорватія. Водночас США направили до України 6% своїх довоєнних запасів ( див. рис. 4 ).

Сьогодні відбувається прискорення інтеграції ОПК України з оборонними секторами коаліції охочих. Така інтеграція через використання наявних фінансових механізмів і технологічних рішень дає можливість українській промисловості наростити виробництво і покращити матеріально-технічне забезпечення Сил оборони.

Для Європи цінність військової підтримки України полягає у створенні європейського колективного блага — безпеки і оборони. Європа за допомогою України отримує де-факто військовий суверенітет і довгострокове військове стримування Росії. Крім того, з європейської перспективи, Україна, яка рішуче протистоїть РФ, допомагає виграти час для переозброєння Європи у період прогнозованого виведення американських військових сил і відходу від традиційних гарантій безпеки США в рамках НАТО.

На жаль, навіть з огляду на наведені міркування військова підтримка України союзниками як за масштабами, так і за номенклатурою товарів усе ще залишається недостатньою і не компенсує випадіння військової допомоги США.

Хотілося б сподіватися, що всі європейські країни адекватно оцінюватимуть внесок України в систему колективної безпеки Європи і вже найближчим часом суттєво активізують військову допомогу Україні та гарантуватимуть безперервність економічної підтримки нашої держави.

Економіка