Націоналізовані активи Російської Федерації — як отримати найбільшу вигоду?

26 січня 2026 р. 13:19

26 січня 2026 р. 13:19

Ще на початку широкомасштабної війни, 3 березня 2022 року, Верховна Рада ухвалила закон про націоналізацію російських активів, таких як: рухоме та нерухоме майно, кошти та вклади в банках, корпоративні права, цінні папери, права вимоги, майнові права, сировина та інші.

Перелік активів мав сформувати Кабінет міністрів, а рішення про вилучення повинна приймати РНБО. Далі — робота за Фондом держмайна.

Етап 1. Прийняття в управління.

Етап 2. Реєстрація прав власності (на державу).

Етап 3. Підготовка до приватизації або оренди майна.

Етап 4. Проведення аукціону на публічно доступних платформах.

Минуло майже чотири роки, і ось нарешті Фонд державного майна сформував перелік націоналізованих активів і оприлюднив його на сайті. Всього вилучених активів 1480 позицій, з яких 62 вже реалізовані. (Перелік динамічний — весь час змінюється.)

Що ж націоналізовано

У переліку націоналізованих активів інформація дуже стисла, а щодо реалізованих активів є тільки їх загальна кількість. Втім, спробуємо здогадатись, що це за активи, віднесені до 4-го етапу. А це переважно кошти, які вже перераховані в бюджет.

Окрім того, на 4-му етапі позначені деякі позиції корпоративних прав. І це вже викликає дуже багато запитань. Бо хотілося б не тільки знати більше про ті «корпоративні права», а й про те, кому саме вони були реалізовані. Не секрет, що підсанкційні активи одних підсанкційних осіб можуть реалізовуватися іншим підсанкційним особам, а часом і тим самим підсанкційним господарям, але через підставних осіб.

Громадськість має право це знати, а не тільки бачити позначку «приватизовано» і більше нічого: ні як воно приватизовувалось, ані кому. Тобто «приватизовано» це означає «реалізовано», правильно? Як приватизовано — на конкурентних засадах? І найважливіше — кому приватизоване?

Ще й досі на слуху випадок, як за часів одіозного голови ФДМУ Сенниченка приватизовувався готель «Дніпро». Тоді нам довго пояснювали, що ті нові власники не пов'язані з країною-агресором. Може когось і переконали, але сумніви залишилися.

Інший приклад — приватизація об'єкту нерухомості у Львові, де учасники підозрюються у змові, а за різними учасниками стояли ті самі люди.

У наведеному переліку націоналізованих активів можна побачити таких відомих осіб, як Дерипаска і Ротенберги, Богуслаєв і Повалій і навіть Янукович і Захарченко та інші.

Усе майно можна розділити на 2 категорії: те, що перебуває на підконтрольній території, і те, що на ТОТ — тимчасово окупованій території. Звичайно, що до тимчасово окупованої доступу немає і невідомо, коли буде, навіщо тільки вносити це у реєстри? Щоб продемонструвати бурну діяльність і важку працю?

Також дивують деякі мізерні суми на банківських рахунках цих осіб, наприклад 27,6 грн, що належали Десятовій, або 766,16 грн Захарченка. Мабуть, дорожче державі переписувати ці суми з папірця на папірець (бо час витрачається), зате чиновники можуть звітувати про важку роботу.

Активи на другому етапі

Найсуттєвішими активами є запаси сировини та деякі корпоративні права. Більшість активів перебуває на етапі 2, тобто на етапі реєстрації прав власності, а наступний етап 3, як зазначено вище, — це підготовка до приватизації, і таких активів значно менше. І от саме третій етап викликає багато запитань. Адже законом введено обмеження при виборі управлінця націоналізованими активами, яким може бути або підприємство, що належить державі або має суттєву частку власності, якою володіє держава. Дивно. невже хтось і справді думає, що державні підприємства управляються краще, ніж приватні?

Але головне — це обмежує конкуренцію, оскільки в деяких сферах можуть не існувати профільні державні підприємства (або з державною формою власності). Тому законодавство про вилучення активів та їх подальше управління потребує внесення змін, які б дозволили приватним підприємствам брати участь у конкурсах на управління націоналізованим майном, щоб на тих конкурсах була нормальна конкуренція, а не так, як іноді буває, що в аукціоні лише один учасник. І який то аукціон? Хто з ким конкурує? Просто видимість? Картинка?

Ще аргумент. Усі знають, що корупція державних підприємств просто неймовірна. Їх хоче «доїти» місцева влада, силовики і врешті-решт самі управлінці цих підприємств. І ці принципи управління вони обов'язково перенесуть на націоналізовані активи. У результаті наживатимуться всі навколо, а пенсіонери, лікарі й вчителі не отримають нічого. То навіщо воно взагалі тоді треба — витрачати бюджетні кошти на спеціалістів, які працюють з тими активами, — щоб знову збагатити багатих?

Тож обов'язково слід створити систему пошуку активів, які належать резидентам Росії та Білорусі. І в цьому можливо отримати поміч від приватних консультантів, волонтерів і просто небайдужих громадян. Вони могли б допомогти СБУ суттєво розширити перелік націоналізованих активів і створити його не у вигляді красивої картинки, як зараз, а у вигляді прозорого інформаційного порталу, який зможе довести, що реалізація активів відбувається в інтересах громадян України, а не якихось олігархічних груп. Часи непрозорої приватизації — в минулому.

Продаж активів через аукціони?

І, до речі, не обов'язково реалізовувати всі активи на аукціонах, більше того, аукціони не дають найбільшої ціни угоди, бо найбільша ціна угоди потребує гарного маркетингу, багато інформації про актив і врешті-решт певного періоду виставлення активу на ринку. І в цьому сенсі досвід аукціонів є негативним.

Тобто після проходження 3-го етапу актив може автоматично бути виставленим на продаж з публікацією оголошень у засобах масової інформації та/або на спеціалізованому порталі й початком відкритого тендеру протягом певного періоду (наприклад 2–3 місяці), коли кожний охочий може направити свої пропозиції так, щоб їх неможливо було проігнорувати, з розміщенням інформації про кожного учасника на відкритому сайті.

Потім обов'язково має бути перевірка переможця силами СБУ на предмет його зв'язків з колишніми власниками та недопущення переходу власності до резидентів Росії та Білорусі.

А потім діяльність переможця має обов'язково відслідковуватись: — він придбав цей актив з метою його банкрутства, щоб усунути конкурента, чи все ж з метою його розвитку? Передання в управління має оцінюватись тим, які фінансові результати має підприємство, наскільки збільшилася кількість робочих місць та іншими показниками, які мають бути оприлюднені для громадськості. А не так, що журналісти мають проводити спеціальні розслідування для виявлення порушень.

На сьогодні ж всі приватизовані позиції виглядають як кіт у мішку, бо нічого невідомо і незрозуміло. Впевнена, що інформація у ФДМУ є, залишається її оприлюднити та зробити діяльність кожного приватизованого підприємства прозорою. Тільки в такому випадку вся процедура матиме сенс.

Економіка