Science назвав енергетичні технології науковим проривом року. Що це означає для України?

14 лютого 2026 р. 13:19

14 лютого 2026 р. 13:19

Наприкінці кожного року редактори впливового наукового журналу Science збираються разом і обирають Breakthrough of the Year — найвизначніше, на їхню думку, досягнення науки і технологій із тих, про які журнал публікував статті протягом року. Цьогоріч вибір доволі цікавий. Хоча у цей період людство вдосконалило технології редагування генів CRISPR/Cas у медицині, відкрило нові антибіотики й глибше зрозуміло природу раку , головним проривом науки визнали не медицину й не мікробіологію. Редактори Science обрали енергетику — використання Сонця та інших відновлюваних джерел. Стаття про це рішення редакції так і називається: Good Morning, Sunshine («Доброго ранку, сонечко»). Причина цього вибору зрозуміла: саме в розвитку відновлюваної енергетики стався перелом, що визначить не просто розвиток окремих галузей, а спосіб життя цілих суспільств.

2025 року загальна світова потужність джерел відновлюваної енергії перевищила потужність вугільної генерації. Крім того, сонячна та вітрова енергетика зростали так швидко, що змогли повністю покрити збільшення всього світового попиту на енергію в першій половині 2025 року та набагато випередили за темпами зростання інші сектори енергетики.

Рушійною силою такого бурхливого розвитку відновлюваних джерел енергії є насамперед китайська економіка . Цифри вражають . Побудовані в Китаї 2024 року нові сонячні та вітрові електростанції виробляють енергію в обсягах, що дорівнюють генерації приблизно ста атомних електростанцій, а 2025 року темпи будівництва значно прискорилися. Одна сонячна електростанція на Тибетському плато займає площу понад 400 квадратних кілометрів (це приблизно площа таких українських міст, як Кривий Ріг чи Дніпро). Вітрові турбіни стають дедалі більшими; одна з них, призначена для використання на шельфі, має лопаті завдовжки 150 метрів. 2024 року Китай також сформував потужний експортний напрям вартістю майже 180 млрд дол., зробивши недорогу відновлювану енергію доступною для більшості країн світу.

Для України розвиток відновлюваної енергетики сьогодні є не лише питанням екології чи економіки, а й елементом національної безпеки. Повномасштабна війна призвела до масштабних руйнувань енергетичної інфраструктури, насамперед теплових та гідроелектростанцій, а також мереж передачі електроенергії. Централізована модель енергопостачання виявилася вразливою до цілеспрямованих атак, що спричинило дефіцит електроенергії, вимушених відключень і зростання витрат для промисловості й населення. Додатковими проблемами залишаються обмежені фінансові ресурси, складність залучення інвестицій в умовах воєнних ризиків та потреба у швидкому відновленні енергосистеми без повернення до застарілих і екологічно шкідливих рішень. За таких обставин розподілена генерація на основі сонячної, вітрової та біоенергетики може істотно підвищити стійкість енергосистеми, зменшити залежність від імпортного палива та забезпечити електроенергією критично важливі об’єкти навіть у разі пошкодження магістральних мереж.

Для науки ці енергетичні зрушення постають як комплексний технологічний виклик, що потребує як фундаментальних, так і прикладних досліджень і визначає подальший розвиток енергетичних технологій. Світовий розвиток відновлюваної енергетики спирається на стрімкий прогрес у матеріалознавстві, електроніці та системах керування енергією. Серед ключових напрямів — сонячні елементи нового покоління (перовскітні й тандемні структури), високоефективні вітрові турбіни, теплові насоси, а також сучасні системи накопичення енергії, включно з акумуляторами та водневими технологіями.

Українські вчені активно долучаються до цих досліджень, працюючи над підвищенням ефективності перетворення енергії, зменшенням втрат під час її передачі та створенням автономних енергетичних систем. Важливим напрямом є розроблення «розумних» мереж і гібридних установок, які поєднують кілька джерел енергії та накопичувачі, що особливо актуально для лікарень, громад і об’єктів критичної інфраструктури. Попри складні умови воєнного часу, ці зусилля науковців формують підґрунтя для повоєнної модернізації енергетики України та її інтеграції у європейський енергетичний простір .

В Україні нині працює кілька провідних науково-дослідних установ, які об’єднують зусилля у сфері відновлюваної енергетики. Серед них — Інститут електродинаміки НАНУ, КПІ ім. І.Сікорського, Національний технічний університет ХПІ, Національний університет «Львівська політехніка», Інститут фізики напівпровідників ім. В.Лашкарьова НАНУ та Київський національний університет ім. Т.Шевченка. За фінансової підтримки Міністерства освіти і науки та НАН України тут розробляють нові перспективні типи фотоелементів, досліджують розв’язки для інтеграції великих масивів сонячних панелей у мережу, створюють ефективні акумуляторні системи та системи управління енергоспоживанням. Важливо, що до цього процесу долучаються й прикладні центри при енергетичних компаніях — зокрема лабораторії ДТЕК, які тестують батарейні системи накопичення енергії й автоматизовані системи балансування мережі.

Паралельно українські дослідження підтримують міжнародні програми — рамкова програма ЄС із фінансування науки та інновацій Horizon Europe, Innovate Ukraine Green Energy Challenge Fund (Велика Британія), Європейський фонд енергоефективності та довкілля (E5P), Програма рішень для відновлюваної енергетики Renewable Energy Solution Programme у межах співпраці уряду Німеччини та Європейського інвестиційного банку (ЄІБ) та інші.

Згідно з даними урядового плану розвитку «зеленої» енергетики, станом на 2024–2025 роки загальна встановлена потужність сонячних електростанцій в Україні сягає понад 7,3–8,5 ГВт, а вітрових — близько 2,3 ГВт (частина з них, на жаль, розташована на тимчасово окупованих територіях). Варто зазначити, що встановлена потужність сонячної електростанції (СЕС) — це сумарна номінальна потужність усіх фотоелектричних панелей, що входять до її складу. Реальна потужність або фактичне виробництво електроенергії натомість залежить від погодних умов, пори року та режиму роботи енергосистеми. Для відновлюваних джерел ця різниця особливо помітна: сонячні електростанції не працюють уночі й малоефективні взимку, а вітрові функціонують лише за наявності достатнього вітру. Тому середньорічне виробництво зазвичай становить лише частину від встановленої потужності. Для порівняння ефективності різних типів електростанцій часто застосовують коефіцієнт використання встановленої потужності — показник, що відображає, протягом якого часу установка фактично працює на повну потужність. Для сонячних електростанцій в Україні він зазвичай становить близько 12–15%, для вітрових — 25–35%, тоді як для атомних електростанцій цей показник може перевищувати 80%.

13 серпня 2024 року Кабінет міністрів України затвердив Національний план дій з відновлюваної енергетики на період до 2030 року, згідно з яким передбачається зростання сонячної генерації до 12,2 ГВт, а вітрової — до рівня понад 6 ГВт, включно з невеликими морськими вітропарками, а також збільшення частки інших відновлюваних джерел (біоенергії, геотермальної) в загальному енергобалансі країни. Ці показники відповідають національній меті — довести частку відновлюваної енергії у валовому кінцевому споживанні приблизно до 27% до 2030 року, що значно посилить енергетичну незалежність країни.

Отже, українські показники до 2030 року варто розглядати не ізольовано, а в контексті тих темпів і масштабів змін, які вже сформувались у світі. Саме цей контекст визначатиме реалістичність і вагомість задекларованих цілей.

Економіка