Відновлення України гальмують житлова криза, борги та нестача людей — дослідження

23 квітня 2026 р. 16:08

23 квітня 2026 р. 16:08

Про це йдеться у публікації Фонду європейських прогресивних досліджень (FEPS), яка аналізує втрати від війни та ключові бар’єри для стійкої відбудови країни.

Скільки втратила Україна через російську агресію

За даними дослідження, прямі збитки української інфраструктури внаслідок російського вторгнення станом на лютий 2025 року оцінювалися у 176 млрд доларів. Економічні втрати, включно зі спадом виробництва, — у 589 млрд доларів. Екологічні збитки перевищили 56,4 млрд доларів, а 30% території України забруднені мінами та нерозірваними боєприпасами.

При цьому близько 20% території залишаються окупованими, а реальний масштаб руйнувань уздовж лінії фронту та на окупованих територіях досі повністю не підрахований.

Економіка формально зростає, але залишається вкрай крихкою

Попри це, українська економіка демонструє відновлення: реальний ВВП у 2024 році зріс на 2,9% після 5,5% у 2023-му. Втім, це зростання відбувається на тлі глибокого падіння, тому говорити про повноцінну нормалізацію передчасно.

Інфляція зросла до 12,9%, а бюджетний дефіцит на 2025 рік планувався на рівні 19,6% ВВП. Фінансова стійкість країни й надалі залежить від зовнішньої допомоги, податкових змін, реструктуризації боргу та здатності ефективно управляти інвестиціями в умовах війни. Зовнішня підтримка залишається критично важливою, зокрема, розблокування 90 млрд євро від ЄС.

Окремим джерелом вразливості є залежність від приватних грошових переказів із-за кордону: у 2021 році вони становили 18,2 млрд доларів (майже 10% ВВП), але згодом їхня частка зменшилася — з 13,9% ВВП у 2022 році до 9,1% у 2023-му.

Водночас зростає боргове навантаження на домогосподарства. Портфель роздрібних кредитів збільшувався приблизно на 38% на рік, іпотека у 2023 році майже подвоїлася, а споживчі кредити видаються під 30–50% річних.

Половина позичальників, як зазначено у дослідженні, користується «швидкими» позиками для покриття повсякденних витрат, а близько 36% таких кредитів є проблемними.

Це вже не інвестиції в майбутнє, а виживання за рахунок дорогого боргу.

Замкнуте коло жіночої зайнятості

За оцінками дослідження, щоб вийти на цільові показники до 2032 року, продуктивність праці має зростати в середньому на 6,1% щороку — приблизно вдвічі швидше за історичні темпи. Це неможливо без достатньої кількості працівників.

Якщо країні не вдасться утримати та повернути людей, інвестиції у відбудову не перетворяться на працюючі підприємства, муніципальні служби, транспорт та інфраструктуру.

Особливо відчутним є дефіцит жінок на ринку праці: рівень їхньої участі в оплачуваній зайнятості становить 47,7%. Такий низький показник пов’язують із проблемами соціальної підтримки, медицини, інфраструктури догляду за дітьми, нестабільністю зайнятості та браком психологічної допомоги.

Через бойові дії, окупацію та міграцію Україна втратила приблизно 14% медичних працівників.

При цьому майже половина витрат на охорону здоров’я досі покривається безпосередньо домогосподарствами. Найбільш дефіцитними залишаються сфери психічного здоров’я та реабілітації.

Освіта також зазнала значних втрат — освітні втрати оцінюються на рівні одного пропущеного навчального року. Ситуацію ускладнюють зруйнована інфраструктура, нестача укриттів, дистанційне та гібридне навчання, відключення електроенергії та хронічне недофінансування.

Формується замкнуте коло: погіршення соціальної сфери пов’язане і з тим, що значна частина жінок, які виїхали за кордон, працювала саме в цих галузях:

• 16% — в освіті,
• 7% — у сфері охорони здоров’я та соціальних послуг.

У дослідженні наголошується, що відновлення України неможливе без залучення жіночої праці до оплачуваної економіки. Поки жінки змушені компенсувати нестачу послуг неоплачуваною працею з догляду, країна втрачає людський потенціал, податки, внутрішній попит і темпи економічного зростання.

Проблема житла: дедалі більше українців стають орендарями

Однією з ключових довгострокових соціальних проблем, яка стримує повернення людей, є доступність житла. Лише за перший рік війни було пошкоджено або знищено близько 10% житлового фонду країни, і ситуація продовжує погіршуватися.

Довоєнна модель переважно приватизованого житла швидко змінюється.

Якщо у 2021 році 95% українців проживали у власному житлі, то у 2024-му цей показник знизився до 79%, а частка орендарів зросла до 14%.

В обласних центрах оренда стала особливо поширеною — 24% проти 12% в інших містах і 6% у сільській місцевості.

Загалом 42% домогосподарств мають труднощі з оплатою житла:

• 29% витрачають на нього 31–50% доходу,
• ще 13% — понад половину.

Серед орендарів ситуація ще складніша:

• 31% витрачають понад 70% доходу на житло та комунальні послуги,
• 54% — понад половину.

На цьому тлі зростання цін, слабке регулювання оренди та дефіцит соціального житла перетворюють житлову кризу на один із головних бар’єрів для відновлення.

Крайнім проявом цієї проблеми є бездомність: майже чверть людей, які живуть на вулиці, стали бездомними саме після переміщення через війну.

Пільгові іпотечні програми залишаються малодоступними для більшості. Формально ставка за програмою «єОселя» становить 3%, але мінімальний перший внесок — 20% вартості житла — є надто високим.

За середньої зарплати в Україні складає близько 500 євро, студія на вторинному ринку у Львові коштує приблизно 32 тисячі євро, а на околицях Києва — близько 25 тисяч. У таких умовах розрахунок на те, що ринок сам вирішить житлову проблему, виглядає дедалі менш реалістичним.

Головний висновок: відновлення починається з людей

У дослідженні підсумовується: Україні потрібні не лише кошти на відбудову, а й умови, за яких люди зможуть жити і працювати — і, як наслідок, масово повертатися додому.

Гроші для реконструкції важливі, але самі по собі вони не відновлять країну.

Економіка