Неоднозначність податкового резидентства. Де сплачувати податки?

25 квітня 2026 р. 17:08

25 квітня 2026 р. 17:08

На жаль, через військову агресію багато українців були змушені виїхати з України та налагоджувати життя за кордоном, працювати, сплачувати оренду, адаптуватися під місцеві правила гри. Але будьте певні, навіть якщо ваш контактний номер телефону вже не починається з +380, Державна податкова служба України (ДПСУ) усе ще вважає вас своїм абонентом. Звідси ще й досі (на п’ятий рік війни) випливають справді нериторичні запитання: чи маєте ви сплачувати податки з іноземних доходів в Україні, чи виникатиме подвійне оподаткування і чи продовжуєте ви вважатися податковим резидентом України, навіть якщо вже давно проживаєте в іншій країні?

Передусім хочу наголосити, що я в жодному разі не засуджую вибору іншого податкового резидентства. Мені прикро, що мільйони українців були вимушені залишити домівки та починати життя заново в інших країнах. Але важливо розуміти: інші країни теж хочуть отримувати податки, і щоб не платити двічі, потрібно діяти грамотно. Це суто юридичні рекомендації, як убезпечити ваш гаманець.

Отже, поняття фізичної особи-резидента українське законодавство наводить досить широко: це фізична особа, яка має місце проживання в Україні. Але не тільки це. Будьте певні, що сукупність критеріїв, наведених Податковим кодексом України, дає можливість вибудувати ланцюжок, за яким можна визначити ваш статус резидентства.

1. Один з китів, на якому тримається ваш податковий статус, — це місце проживання. Але не піднімайте келихів — не все так однозначно.

Так, ви живете в Німеччині вже понад три роки. Так, у вас навіть є укладений договір довгострокової оренди з фрау Мюллер. Проте якщо в Україні у вас залишилася нерухомість на праві власності, ще й реєстрація, то саме це вважається місцем вашого постійного проживання . Хоча й довгострокову оренду в іноземній державі не можна списувати з рахунків, тому рухаємося далі.

2. Центр життєвих інтересів. Якщо у вас є житло в обох країнах, ви вважаєтеся резидентом там, де маєте тісніші особисті чи економічні зв'язки (сім'я, бізнес, школа дітей, банківські рахунки).

У Податковому кодексі України вказано, що достатньою умовою визначення місця знаходження центру життєвих інтересів фізичної особи є місце постійного проживання членів її сім'ї або її реєстрації як суб'єкта підприємницької діяльності. Так от, на практиці це не просто достатня умова — це ваш якір. Якщо, виїхавши за кордон, ви продовжуєте бути зареєстрованим як ФОП чи в Україні залишилися ваші батьки , ДПС України наполягатиме, що ви — податковий резидент України.

3. Лише наступним критерієм є загальновідоме правило 183 днів — якщо неможливо визначити центр інтересів, резидентом вважається той, хто перебуває в Україні понад 183 дні протягом календарного року.

4. Нарешті, якщо жоден пункт не дав відповіді, вирішальним фактором стає паспорт громадянина України.

Головна складність полягає в тому, що Україна завжди вважає своїх громадян резидентами, доки вони не доведуть протилежного . І навіть якщо за всіма критеріями ви білий і пухнастий, українським законодавством не передбачена процедура виходу з податкового резидентства. Тому тягар доведення лежатиме на вас, допоки ви є громадянином України.

Друга складність — це поява CRS (Common Reporting Standard, або Загального стандарту звітності). Це система автоматичного обміну, де банки всього світу «здають» своїх клієнтів податковим органам їхніх рідних країн щороку. Учасницями цієї угоди вже є понад 120 країн, кожна з яких звітує про банківські рахунки нерезидентів.

Гарна новина полягає в тому, що під час дії воєнного стану в Україні діє так звана пільга в 250 тис. дол . Що це означає?

Інформація про закордонні рахунки, де сума менша за 250 тис. дол., не може бути використана податковою для автоматичного донарахування податків. Але! Це не звільняє від обов’язку самостійно декларувати доходи. Це не забороняє податковій використовувати ці дані як привід для перевірки. Після закінчення воєнного стану цей поріг безпеки зникне, а дані в базі ДПСУ залишаться. Тому, якщо плануєте і далі жити за кордоном, підстеліть собі соломку.

По-перше, розривайте «документально підтверджені» зв’язки. Припиняйте свою діяльність як фізичної особи-підприємця, позбувайтеся права власності на нерухомість, знімайтеся з колишнього місця реєстрації проживання, закривайте старі банківські рахунки, за можливості — перевозьте до себе сім’ю та батьків. Ну і, звісно, не перевищуйте строку перебування в 183 дні.

По-друге, подбайте про докази нового податкового резидентства.

У вас обов’язково мають бути сертифікат податкового резидента країни, в якій ви проживаєте; довідка про суму сплаченого податку (щоб у разі чого скористатися Конвенцією про уникнення подвійного оподаткування). Також слід мати докази центру життєвих інтересів: укладений договір довгострокової оренди або свідоцтво про право власності на нерухомість за кордоном; довідки з дитячих садків, шкіл або університетів, де навчаються ваші діти; договори на страхування, рахунки за комунальні послуги на ваше ім’я. Ну й, звісно, трудовий договір з іноземним роботодавцем або документи про реєстрацію бізнесу в країні перебування.

Збирайте ці документи щороку, завчасно. Всі ж уже зрозуміли, що отримати довідку в Європі — це не записатися в четвер увечері в ЦНАП і в п’ятницю зранку її забрати?

Також звертаю увагу: сертифікат податкового резидента та довідка про сплату податків мають бути належним чином легалізовані (зазвичай через апостиль) та офіційно перекладені українською мовою.

Тепер коротко про уникнення подвійного оподаткування.

Якщо ви все ж таки програли битву за ваше податкове резидентство й податкова хоче вас трохи «потрусити», є шанс, що вам не доведеться вдруге в повному розмірі оподатковувати свій дохід.

Цей шанс називається «Конвенція про уникнення подвійного оподаткування» (у разі її підписання між Україною та країною вашого перебування). Така конвенція дозволяє зарахувати сплачений вами податок у країні перебування на користь податкових зобов’язань в Україні.

Умовно ви найманий працівник у Польщі. Місцева податкова вже забрала свій шматок пирога в вигляді прибуткового податку, скажімо, за ставкою 12%. У той же час податкова служба України теж на вас розраховує та чекає, що ви сплатите 18% ПДФО. Але завдяки конвенції вам не потрібно віддавати все двічі. Ви показуєте довідку про сплачені 12% у Польщі, і ці відсотки зараховуються в Україні. Тобто ви просто доплачуєте різницю — 6%.

Проте є нюанс — військовий збір. Конвенція зазвичай покриває лише податок на доходи, а от військовий збір у розмірі 5% — це наш унікальний внесок, якого за кордоном не сплачують. Тому ці відсотки потрібно буде сплатити в повному обсязі, незалежно, приміром, від польських податків.

Економіка