Велика приватизація під виглядом реформ? Що не так із програмою кандидата на посаду голови Федерації профспілок Пруднікова

18 травня 2026 р. 10:19

18 травня 2026 р. 10:19

Однак якщо уважно проаналізувати всі 13 частин його «програми», стає очевидно: за красивими словами про модернізацію, європейські стандарти та «нову роль профспілок» фактично приховується набір популістичних декларацій, управлінських фантазій і суперечливих ідей, які можуть остаточно добити профспілковий рух в Україні.

Прудніков багато говорить про «перезавантаження», «нову місію» і «архітектуру змін», проте не пояснює як саме це буде реалізовано. Його програма перенасичена пафосною політичною риторикою, але практично не містить реалістичних механізмів впровадження. Окрім того, частина обіцянок кандидата прямо суперечить самій природі профспілкового руху.

Підписуйтеcь на наш Telegram-канал Lenta.UA - ЄДИНІ незалежні новини про події в Україні та світі

Однією з найбільш небезпечних ідей є пропозиція передати управління профспілковим майном у державно-приватне партнерство із залученням міжнародних інвесторів та трастових структур. Під красивими словами про «професіоналізацію управління» очевидно ховається дуже проста річ - потенційна втрата контролю над залишками профспілкових активів та корупційна складова. Не виключено, що кандидат хоче, щоб із ним «вирішували», кому і яке майно передавати в управління з подальшою приватизацією.

Прудніков наполягає, що профспілки не здатні самостійно управляти своїм майном і пропонує віддати його зовнішнім структурам. Це виглядає не як реформа, а як підготовка до великої приватизації профспілкової спадщини під соусом «модернізації». Особливо цинічно це виглядає на фоні багаторічної боротьби Федерації профспілок України за збереження своїх активів від державного та комерційного тиску. Не варто також забувати, що в умовах повномасштабної війни профспілкові санаторії активно використовуються для реабілітації українських військових.

Не менш тривожно виглядає й ідея перегляду принципів представництва у ФПУ. Прудніков прямо ставить під сумнів рівність членських організацій і натякає на необхідність перерозподілу впливу на користь «сильних» профспілок. Це може означати початок внутрішньої війни між галузевими та територіальними профоб’єднаннями, знищення балансу інтересів і концентрацію влади у руках вузького кола великих структур.Що у підсумку може призвести до корупції, яка процвітала за часів роботи в ФПУ Володимира Саєнка – колишнього заступника голови, засудженого до 4 років позбавлення волі за підкуп суддів. До речі, за даними ЗМІ , Павло Прудніков є креатурою саме Саєнка, останній таким чином намагається повернути  свій вплив на профспілковий рух.

Прудніков критикує «автократію» у ФПУ, але майже в кожному розділі своєї програми використовує риторику жорсткої централізації управління. Він пропонує запровадити KPI, централізований контроль, систему персональної відповідальності, механізми дисциплінарного впливу та корпоративну модель управління профспілками.

Проте проблема в тому, що профспілка – це не корпорація і не приватна компанія. За своєю суттю це демократичний рух солідарності. Але у виконанні Пруднікова ФПУ більше нагадує менеджерську вертикаль із жорстким контролем та підпорядкуванням «центру». Такий підхід є досить суперечливим і ще раз вказує на бажання замкнути все управління на вузькому колі «обраних».

Ще одна характерна риса програми – це тотальна відірваність від економічної реальності країни яка перебуває у війні. Прудніков обіцяє практично все: різке підвищення зарплат, прогресивне оподаткування, нову модель соціальної держави, масштабні державні програми зайнятості, контроль за інвестиціями, нові стандарти праці, тотальний вплив профспілок на бюджетну та економічну політику.

Однак у програмі немає жодної відповіді, де взяти кошти на реалізацію цих обіцянок в умовах війни, дефіциту бюджету та залежності України від міжнародної фінансової допомоги. Такі обіцянки більше нагадують не стратегію розвитку профспілкового руху, а передвиборчу програму кандидата в президенти.

Особливо багато маніпулятивної риторики у тезах про «нав’язування державі нової соціально-економічної моделі» та перетворення ФПУ на силу, «без якої не буде ухвалене жодне рішення». На перший погляд звучить красиво, але абсолютно відірвано від реального стану профспілкового руху, який тільки зараз почав виходити із системної кризи, у яку ФПУ завели старі корупційні еліти.

Замість конкретних кроків щодо посилення колективних переговорів, розвитку первинних організацій чи захисту працівників на підприємствах, Прудніков у своїй стратегії захоплюється глобальними конструкціями про «нову соціально-економічну модель», «міжнародні трасти», «глобальні альянси» і «архітектуру відбудови».

Окремо впадає в очі надмірна концентрація уваги кандидата на публічному піарі та політичному позиціонуванні. Програма буквально пронизана бажанням проводити регулярні соціологічні дослідження, інформаційні кампанії, новий брендинг, «формування порядку денного країни», робота через «лояльні фракції» у Верховній Раді. Складається враження що Федерація Пруднікову потрібна більше як проміжний етап і створення політичного штабу перед майбутніми виборами.

У підсумку усе це виглядає як типовий приклад політичного популізму, загорнутого у модну лексику про реформи та модернізацію, без реалістичних механізмів досягнення цілей. Ба більше, окремі пропозиції Пруднікова можуть призвести до ще більшої централізації влади, внутрішніх конфліктів і втрати профспілкового майна.

І головне, у всіх 13 частинах відсутні відповіді на базове питання: як саме повернути довіру звичайного працівника до профспілки тут і зараз. Без цього всі розмови про «нову місію» ризикують залишитися лише красивою передвиборчою риторикою.

Євген Медведєв

Економіка