ФРС і цикли зради. Чому кожен «свій» голова Федрезерву врешті стає ворогом Трампа

26 травня 2026 р. 08:34

26 травня 2026 р. 08:34

У Федеральної резервної системи (ФРС) новий керівник — Кевін Максвелл Ворш , улюбленець Дональда Трампа, запропонований ним на цю посаду ще у січні й остаточно затверджений днями.

Ротація керівників ФРС завжди напружено сприймається ринками — передусім через ризики втрати спадковості монетарного курсу. Наприклад, після призначення головою ФРС Алана Грінспена 1987 року ринки впали на 30% («чорний понеділок»). Ці ризики існують і зараз.

Кожна каденція Трампа на посаді президента розпочинається зі скарг на те, що у нього немає «свого керівника ФРС». Нарешті, призначаючи Ворша, Трамп заявив, що раніше «у нього був гнилий керівник ФРС», а тепер буде «хороший». Якщо включити антоніми до трампівських характеристик Пауелла, тепер буде «свіжий».

Однак це лише частина «компліментів» американського президента на адресу вже колишнього керівника ФРС. Трамп називав Пауелла і «дураком», і «гальмом» — і все через те, що той «не хотів» знижувати базову ставку для насичення економіки дешевими кредитами. Але так було не завжди.

У листопаді 2017 року саме Трамп, перебуваючи на посаді президента, висунув кандидатуру Джерома Пауелла на посаду голови ради керуючих ФРС. Сам процес висування був обставлений у найкращих традиціях реаліті-шоу — не вистачало лише знаменитого трампівського «Ти звільнений!» на адресу Джанет Єллен. Подання Пауелла відбувалося в Рожевому саду Білого дому, що мимоволі спонукало процитувати Сааді: «Коли я був поруч з милим батьком, здавалося, я був вінчаний царським вінцем. Навіть коли муха мені сідала на лоб, хвилювалася вся моя тривожна родина». Відносини Трампа і Пауелла справді нагадували майже родинні.

Отже, 2017 року Трамп «ненавидів» Джанет Єллен — до речі, дружину Нобелівського лауреата Джорджа Акерлофа, — приблизно так само, як зараз «ненавидить» Пауелла. У чому причина такої послідовності?

Інвестиційна привабливість Індії та Китаю поступово зростала, так само, як і їхній промисловий потенціал. Заводи відкривалися в Шанхаї і закривалися, умовно кажучи, у Детройті. Америка дедалі менше брала участь у генеруванні кінцевого матеріального продукту, дедалі більше йдучи у сферу послуг, інновацій та інформаційних технологій.

Головний фінансовий удар для США — Китай, який зазіхнув навіть на святе: складання iPhone. Намагаючись повернути виробництва американських транснаціональних компаній на батьківщину, Трамп під час першої каденції ініціював зниження корпоративного податку з 35 до 20%. Але цього виявилося замало. Не високі податки штовхають американські фінансово-промислові групи у Китай та інші країни, що розвиваються, а рівень основних операційних витрат. Щоб змусити компанії повернутися в «рідну гавань», необхідно кардинально знизити ці витрати, зокрема, з допомогою здешевлення кредитів (улюблена стратегія Ердогана, щоправда, вона призводить до високої інфляції, якої ФРС «не любить»).

Призначення Пауелла тоді стало продовженням тренду на залучення в систему держуправління інвестиційних банкірів. Пауелл керував інвестиційним фондом Carlyle Group — неофіційним «гаманцем» республіканців, де працювали Буш-старший і Буш-молодший, держсекретар Джеймс Бейкер, міністр оборони Франк Карлуччі та навіть прем'єр-міністр Великої Британії Джон Мейджор. Пауелл також був пов'язаний із Bipartisan Policy Center — «мозком» консервативного Вашингтона, де моделювалися кризові сценарії та розроблявся план відновлення американської могутності через протистояння з економічним зростанням Китаю. Деякі аналітичні розробки цього центру повторювали слогани першої передвиборної кампанії Трампа. Нобелівський лауреат Джозеф Стігліц назвав призначення Пауелла нападом на базові інститути США і першим кроком до політизації монетарної системи країни.

Таким чином, під час першої каденції Трамп намагався «зламати» Єллен і примусити її знизити ставки. Не вийшло — «на прощання» у грудні 2017-го вона їх підвищила. Тоді Трамп вирішив поставити «свого» керівника ФРС із чітким «партійним наказом» знизити ставки.

Проте одразу після призначення Пауелл почав... підвищувати ставки : у березні 2018 року — до 1,75%, у червні — до 2, у серпні — до 2,25, у грудні — до 2,5%. Це викликало справжню бурю з боку Трампа: такої «зради» він не очікував. Знижувати ставки Пауелл розпочав лише з липня 2019-го. І лише під час пандемії ставки ФРС впали до 0,25%, але вже напередодні приходу до влади Байдена. Тобто Пауелл знизив ставки для найголовнішого політичного ворога Трампа. В усякому разі так це виглядало з вікна Трамп-тауера.

Тепер Трамп призначає Ворша — теж інвестбанкіра — і проводжає Пауелла ще гіршими словами, ніж колись Єллен.

Нове призначення відбувається на тлі тривожних тенденцій у фінансовій системі США.

Дані про динаміку трежеріс станом на 31 березня 2026 року виявили масовий розпродаж. У березні трежеріс купували лише Британія, Ірландія, Німеччина, Кайманові Острови та Гонконг. Британія стала справжнім насосом системи, рятуючи її від кризи ліквідності: за березень 2025-го — березень 2026 року вона влила у трежеріс майже 148 млрд дол., у тому числі у березні — майже 30 млрд.

Китай продовжував скидання: мінус 113 млрд дол. за 12 місяців, мінус 41 млрд дол. у березні.

З несподіваного: до березня Японія була нетто-покупцем трежеріс на понад 100 млрд дол. за рік. Але у березні 2026-го сталося несподіване — вона продала трежеріс на 48 млрд дол., перевищивши навіть продажі Китаю на 7 млрд дол. Це не геополітичний розрив: найшвидше, найбільші японські інвестори — банки, страхові компанії — очікують зниження цін на трежеріс, тобто зростання їхньої прибутковості. А це означає, що ключові ринкові гравці почали закладати у базові прогнози не зниження базової ставки ФРС (що було консенсусним очікуванням), а її підвищення.

Нещодавно низка інвестфондів опублікувала прогнози з аналогічними висновками. Поки що йдеться про ймовірність, а не про стовідсоткові очікування. Основна причина — зростання глобальної інфляції внаслідок енергетичної кризи. У США дефлятор споживчих витрат уже перевищує 3%. Якщо ФРС підвищуватиме ставки у відповідь на інфляцію, продавати трежеріс зараз — максимально раціональне рішення.

Саме так і вчиняли у березні Сінгапур (мінус 5,7 млрд дол.), Канада (мінус 6,9 млрд), Саудівська Аравія (мінус 10,8 млрд), ОАЕ (мінус 5,8 млрд дол.). Традиційно продовжили продавати Бразилія (мінус 2,6 млрд дол. у березні та мінус 40,4 млрд дол. за 12 місяців) та Індія (мінус 7,8 млрд і 57 млрд, відповідно). Сумарно Китай, Індія та Бразилія скинули трежеріс за 12 місяців на 210,4 млрд дол., у тому числі у березні — на 51,2 млрд . БРІКС системно уникає долара як резервного активу.

Американські фондові індекси тим часом перебувають на історичному максимумі — темп відновлення вдвічі перевищив весняний обвал на тлі початку війни в Перській затоці. Є кілька базових факторів зростання.

Перший — збільшення грошової маси за відсутності масштабної програми кількісного стискання з боку ФРС. Світова грошова маса за агрегатом М2 зростає зі швидкістю 8% на рік і вже перевищила 120 трлн дол. в еквіваленті. Агрегат М2 у США зростає повільніше — 5% на рік, але для Америки це високі темпи; наразі він перевищує 22 трлн дол. Існує сильна кореляція між темпами зміни М2 і динамікою американського фондового ринку: доки зростає грошова маса і ФРС не продає активно свого портфеля цінних паперів, вилучаючи ліквідність, фондовий ринок США зростатиме.

Другий фактор — структурна диспропорція. Світовий фондовий ринок сьогодні — понад 150 трлн дол., з яких американський — більш як 70 трлн, тобто майже половина. При цьому частка агрегату М2 США у «кошику» світових грошей — лише 15%. Диспропорція майже триразова. Вона формує довгостроковий глобальний попит на долар, блокуючи його сильне ослаблення, але водночас робить американський експорт і реіндустріалізацію заручниками глобального статусу долара.

Таким чином, складається парадоксальна картина: Китай лідирує у реальному виробництві (за рахунок плавної девальвації юаня та слабкого глобального попиту на нього), а США — у «виробництві» фінансових активів (за рахунок сильного долара та високого глобального попиту на нього).

Зараз США роблять ставку на утримання глобального лідерства через штучний інтелект. Іде низка IPO таких гігантів, як OpenAI, Anthropic (конкурент OpenAI), SpaceX (який нещодавно поглинув X.AI Corp). Цим проєктам потрібні сотні мільярдів глобальних інвестицій. Обвалити ринки зараз — означає позбавити ШІ-сектор цього фінансування, а американський бігтех загалом — трильйонів доларів.

Крім того, 1% американських сімей контролюють 50% національних активів на фондовому ринку, а 10% сімей — понад 90%. Падіння ринку — це їхнє збіднення, тому вони лобіюватимуть відносно високу споживчу інфляцію (реально вище 3–4%), за яку заплатять решта 90% американських сімей. Це формуватиме передумови для соціальної нерівності та розколу, але, контролюючи інформаційні мережі, ці ризики можна довго мінімізувати. Невдоволення реднеків породжує попит на таких політиків, як Трамп. Ось тільки Трамп належить до того самого 1% і, судячи з усього, непогано заробив на фондовому інсайді.

Чи може бути торпедована ця фондова модель нагромадження капіталу? Так, але лише через гіперінфляцію (для США понад 10%) або кризу в системі держборгу (що менш імовірно). Нафтова криза та світова посуха (великий маловодний період) можуть стати точкою відліку інфляційної кризи. Питання в масштабі: чи виявиться він достатнім для розвороту глобальних ринків донизу.

Завершення війни в Перській затоці може нарешті дозволити Трампу «знизити ставки». Рішення, звісно, прийматиме ФРС, але під впливом Ворша. Втім, якщо нафтова ескалація та продовольча криза поглибляться, Воршу не залишиться нічого іншого, як ставки підвищити.

Тоді Трамп прокляне його, як і Єллен та Пауелла до нього.

Економіка