50% податку на банки: 20 млрд грн для бюджету сьогодні чи 300 млрд грн для економіки завтра

18 червня 2026 р. 09:51

18 червня 2026 р. 09:51

Україна знову повертається до дискусії про 50% податок на прибуток банків. Формально йдеться про швидкий і зрозумілий фіскальний інструмент: сектор прибутковий, прозорий, добре адмініструється і вже неодноразово довів, що здатен платити більше.

Але по суті це питання значно ширше, ніж чергова спроба закрити бюджетну діру, пише Delo.ua.

Законопроєкт №15262, зареєстрований у Верховній Раді 20 травня 2026 року, пропонує продовжити на 2027 рік підвищену ставку податку на прибуток банків у розмірі 50%. Для держави це може означати десятки мільярдів гривень додаткових надходжень. Для банків — менше капіталу, менше простору для кредитування, складнішу дивідендну політику і гірший сигнал для інвесторів. Для економіки — вибір між  грошима зараз і кредитним ресурсом на кілька років уперед.

Бюджет сьогодні чи економіка завтра?

На перший погляд, дискусія виглядає доволі простою: банківська система залишається прибутковою навіть під час війни, держава гостро потребує ресурсів на оборону та відновлення, а отже логічно залучити додаткові кошти саме там, де вони є.

Проте за межами парламентських розрахунків виникає значно складніше питання. Чи справді держава отримує додаткові гроші, чи лише переносить ресурс із майбутнього економічного зростання в поточне бюджетне споживання? Чи є прибутки банків надприбутками, сформованими завдяки державі, чи це вже результат відновлення кредитування та роботи фінансової системи в умовах війни?

Саме навколо цих питань сьогодні формується одна з найгостріших економічних дискусій останніх років.

Звідки взявся рекордний прибуток банків

Саме тут проходить головна лінія розлому між Національним банком України та значною частиною банківського сектору з одного боку і прихильниками підвищеного оподаткування — з іншого. Фактично сторони сперечаються не про податки. Вони сперечаються про природу банківських прибутків.

Якщо прибуток сформований ринком — його треба залишити банкам. Якщо прибуток сформований державою — його можна вилучити до бюджету.

НБУ наголошує, що ситуація 2023 року і ситуація 2026 року принципово відрізняються. У 2023 році надприбутки справді були значною мірою наслідком специфічної монетарної ситуації. Проте сьогодні, за оцінкою регулятора, прибутки банків формуються переважно за рахунок кредитування та інвестицій в ОВДП, а рентабельність капіталу поступово знижується. Якщо у 2023 році вона становила 59%, то у 2024 році — 52%, а у 2025 році — вже 50%.

Володимир Мудрий, голова правління ОТП Банку та голова ради НАБУ, також наголошує, що сьогодні прибуток банків має ринкову природу. За його словами, бізнес активно потребує фінансування, особливо в агросекторі та проєктах енергонезалежності, а банки залишаються одними з найбільших внутрішніх інвесторів у державні облігації. Позиція банкірів загалом проста: банки заробляють не тому, що їм допомагає держава, а тому, що навчилися працювати під час війни.

Академік НАН України Богдан Данилишин категорично не погоджується з такою інтерпретацією. На його думку, значна частина прибутків банків формується завдяки державній фінансовій архітектурі. Він прямо називає джерела цієї ренти: ОВДП; депозитні сертифікати НБУ; високі процентні ставки; бюджетні потоки; монетарна політика; міжнародна фінансова підтримка України.

На його думку, питання не в тому, чи можуть банки отримувати прибуток, а в тому, чи мають вони повністю приватизувати прибутки, створені завдяки державі, тоді як витрати війни несе все суспільство.

Особливо показовою є статистика державних банків. Лише за підсумками 2025 року:

• ПриватБанк отримав понад 29 млрд грн чистого прибутку;
• Ощадбанк — понад 16 млрд грн;
• Укрексімбанк — майже 9 млрд грн;
• Укргазбанк — майже 5 млрд грн;
• Сенс Банк — понад 3 млрд грн.

На думку Данилишина, така прибутковість не може розглядатися окремо від державної підтримки системи.

Скільки реально отримає бюджет

На перший погляд відповідь очевидна: більше податків означає більше надходжень. Проте навіть серед експертів, які підтримують законопроєкт, немає єдиної оцінки його реального фіскального ефекту.

Національний банк оцінює додатковий ефект приблизно у 20 млрд грн на рік. Саме ця цифра сьогодні найчастіше використовується в публічній дискусії. Водночас регулятор наголошує, що ці кошти будуть вилучені з капіталу банків, який є основою майбутнього кредитування.

Схожої оцінки дотримується керівниця аналітичного департаменту Центру економічних досліджень та прогнозування "Фінансовий пульс" Діляра Мустафаєва. За її словами, близько 20 млрд грн — це зрозумілий короткостроковий результат для бюджету. Проте значно важливішим є те, що відбувається після вилучення цих коштів із банківської системи. Вона звертає увагу, що прибуток є одним із ключових джерел нарощування капіталу банків, а капітал визначає здатність фінансувати економіку.

Інші експерти оцінюють ефект дещо вище.

Василь Дробот, директор податково-юридичного департаменту Deloitte Ukraine, вважає реалістичною оцінку додаткових надходжень у межах 25–30 млрд грн за умови відсутності різкого погіршення економічної ситуації або проблем із виплатами державою доходів за ОВДП.

Іван Світек, голова правління Unex Bank, звертає увагу на іншу цифру. За його оцінками, якщо поточна динаміка прибутковості сектору збережеться, то загальна сплата податку на прибуток банками може перевищити 100 млрд грн на рік. Проте він наголошує, що банки не можна розглядати лише як платників податків. Банки одночасно є джерелом кредитування економіки, а отже впливають на податкові надходження через своїх позичальників.

Найбільш розгорнуту оцінку надає Богдан Данилишин.

Він нагадує, що за підсумками 2025 року прибуток банківського сектору до оподаткування перевищив 211 млрд грн. Якщо прибутковість сектору у 2027 році залишиться на рівні 200–220 млрд грн, то ставка 50% теоретично може забезпечити бюджету близько 100–110 млрд грн податкових надходжень. Порівняно зі ставкою 25% додатковий валовий ефект може становити 50–55 млрд грн. Проте, на його думку, чистий ефект буде нижчим — орієнтовно 20–35 млрд грн, оскільки значна частина прибутку формується державними банками, прибутки яких і без того можуть вилучатися через дивіденди.

Фактично всі оцінки сходяться в одному: реальний додатковий ефект для бюджету перебуватиме десь між 20 і 35 млрд грн.

Однак саме тут починається головна суперечка.

Чому навіть прихильники податку не говорять про 50 млрд грн чистого ефекту

Проблема полягає в структурі банківського сектору.

За оцінками НБУ, близько половини прибутку системи формують державні банки. Вони вже зараз перераховують державі значну частину заробленого через дивіденди. Тому кожна додаткова гривня податку далеко не завжди означає додаткову гривню доходів бюджету. Часто йдеться лише про зміну каналу перерахування коштів — через податок замість дивідендів.

Саме тому НБУ називає ефективність такого рішення сумнівною. Регулятор нагадує, що держава як акціонер уже має інструмент впливу на прибуток державних банків через дивідендну політику. Відповідно уряд може самостійно визначати, яку частину прибутку залишати на розвиток, а яку вилучати до бюджету. На думку НБУ, механічне підвищення податку зменшує цю гнучкість.

Парадокс дискусії полягає в тому, що всі сторони одночасно мають рацію. Бюджет справді може отримати додаткові 20–35 млрд грн, а банківський сектор справді залишається одним із найбільш прибуткових сегментів економіки. Так, частина банківських прибутків прямо чи опосередковано пов'язана з державними інструментами — ОВДП, депозитними сертифікатами НБУ та бюджетними потоками.

Але так само правда й те, що значна частина цих коштів уже належить державі через її участь у капіталі найбільших банків.

Тому головне питання полягає не в тому, чи отримає бюджет додаткові гроші. Головне питання — чи не буде ціна цих грошей вищою за самі додаткові надходження.

Хто має рацію?

Як не дивно — обидві сторони. Банки справді активно нарощують кредитування. За даними, які наводить Діляра Мустафаєва, станом на травень 2026 року чисті гривневі кредити бізнесу зросли на 34%, а населенню — на 35% у річному вимірі.

Одночасно правий і Данилишин. Структура доходів банків демонструє, що кредитування — не єдине джерело заробітку. За даними Івана Світека, процентні доходи формують понад 72% доходів сектору, а значна частина активів продовжує працювати через ОВДП і депозитні сертифікати НБУ. Тобто прибуток банків справді має змішану природу.

Головна слабкість нинішньої дискусії полягає в тому, що обидві сторони оперують крайніми аргументами. Банкіри часто говорять так, ніби весь прибуток створений виключно кредитуванням. Прихильники 50% ставки іноді створюють враження, ніби весь прибуток — це виключно державна рента. А реальність значно складніша.

Частина прибутків банків безпосередньо пов'язана з розвитком кредитування. Частина — із держборгом і монетарними інструментами. Саме тому ключове питання для держави полягає не в тому, чи оподатковувати банки, а в тому, як відокремити прибуток, створений ринком, від прибутку, створеного державою.

Чи справді 20 млрд грн можуть коштувати економіці 300 млрд грн кредитів?

Вся дискусія навколо законопроєкту №15262 фактично зводиться до одного питання: що важливіше для країни у 2027 році — додаткові 20–35 млрд грн для бюджету чи потенційні сотні мільярдів гривень кредитного ресурсу для економіки? Саме навколо цієї тези сьогодні точиться найбільш гостра суперечка між Національним банком, банківською спільнотою та прихильниками підвищеного оподаткування.

Аргумент Національного банку звучить доволі жорстко. Регулятор стверджує, що вилучення близько 20 млрд грн додаткового податку з банківської системи означає втрату потенціалу для створення 200–300 млрд грн кредитного ресурсу в майбутньому.

На перший погляд ця оцінка виглядає завищеною. Але логіка НБУ базується на класичній банківській моделі. Так, для звичайного бізнесу прибуток — це гроші власників. Для банку ж прибуток — це насамперед капітал. Саме капітал дозволяє банку нарощувати активні операції. Чим більший капітал — тим більше кредитів можна видати без порушення нормативів достатності капіталу.

У спрощеному вигляді кожна гривня капіталу може підтримувати значно більший обсяг кредитного портфеля. Саме тому НБУ говорить про мультиплікаційний ефект у сотні мільярдів гривень.

На думку регулятора, банки вже частково вичерпали запас капіталу через сплату екстраподатку за 2023 та 2024 роки і водночас активно нарощували кредитування у 2024–2026 роках. Тому чергове вилучення прибутку безпосередньо вдарить по здатності системи кредитувати економіку.

Аргумент банкірів: економіці потрібні не податки, а кредити

Цю позицію підтримує більшість представників ринку. Сергій Мамедов, віцепрезидент Асоціації українських банків та голова правління Глобус банку, називає кредитування одним із небагатьох реальних мультиплікаторів економічного зростання. На його думку, 20 млрд грн у банківському капіталі можуть працювати багаторазово через фінансування виробництва, транспорту, енергетики, аграрного сектору, малого та середнього бізнесу.

Мамедов звертає увагу на принципову різницю між бюджетним і кредитним ресурсом. Гроші, які потрапляють до бюджету, витрачаються один раз. А гроші, які залишаються в банківській системі, можуть багаторазово працювати через кредитування. Саме тому він ставить питання інакше: чи варто отримати 20 млрд грн сьогодні, якщо вони можуть стати основою для значно більшого фінансування економіки завтра?

Іван Світек розвиває цей аргумент ще далі. Він нагадує, що на початок квітня 2026 року сукупний кредитний портфель банківської системи перевищував 1,1 трлн грн. З них: понад 822 млрд грн — кредити бізнесу; понад 321 млрд грн — кредити населенню.

На його думку, кожен додатковий кредит означає не лише дохід банку, а й додатковий ПДВ, ПДФО, податок на прибуток підприємств, акцизи та військовий збір. Інакше кажучи, банки генерують податки не лише безпосередньо, а й через своїх клієнтів.

Богдан Данилишин прямо називає аргументацію НБУ однобічною. На його думку, головна помилка полягає в тому, що регулятор автоматично ототожнює банківський прибуток із майбутнім кредитуванням. Данилишин нагадує, що навіть рекордний прибуток не гарантує зростання кредитування. Для цього потрібні: платоспроможні позичальники; зрозуміла економічна політика; захист прав кредиторів; система страхування воєнних ризиків; інвестиційний попит; прогнозоване бізнес-середовище.

Без цього банки можуть спрямовувати ресурси не в кредити, а в менш ризикові інструменти - передусім в ОВДП і депозитні сертифікати НБУ. Саме тому Данилишин не погоджується з тезою, що кожна гривня невилученого прибутку автоматично перетвориться на кредит реальному сектору.

Хто ближче до істини

Фактично обидві позиції описують різні сторони одного процесу. НБУ правий у тому, що без капіталу кредитування неможливе. Данилишин правий у тому, що сам капітал ще не гарантує кредитування.

Справжня проблема української економіки полягає в тому, що сьогодні існує одразу два обмеження: недостатній капітал окремих банків і недостатній попит на інвестиції через війну. Тому ефект від 50% податку залежатиме від того, яке з цих обмежень виявиться сильнішим у 2027 році.

Очевидно, що в дискусії про 200–300 млрд грн кредитного ресурсу сторони сперечаються не про цифри, а про майбутню модель розвитку економіки. Якщо Україна входить у фазу масштабної відбудови, тоді капітал банків стає стратегічним ресурсом і аргументи НБУ виглядають переконливо. Якщо ж війна залишатиметься головним стримуючим фактором інвестицій, тоді частина цього ресурсу справді може не дійти до реального сектору.

Проблема в тому, що сьогодні ніхто не знає, який із цих сценаріїв реалізується. Саме тому рішення про 50% податок — це не лише податкове рішення. Це ставка на певний сценарій розвитку країни.

Економіка