50% податку на банки: хто постраждає найбільше і які є альтернативи

23 червня 2026 р. 10:29

23 червня 2026 р. 10:29

Очолюваний Данилом Гетманцевим парламентський комітет з питань фінансів, податкової та митної політики рекомендував народним депутатам ухвалити законопроєкт про продовження на 2027 рік застосування для банків підвищеної ставки податку на прибуток підприємств у розмірі 50% з одночасною забороною зменшувати фінансовий результат до оподаткування на суму збитків минулих періодів.

Законопроєкт №15262, ініційований самим Данилом Гетманцевим і зареєстрований у Верховній Раді місяць тому, підтримали без зауважень Міністерство фінансів, Державна податкова служба і Міністерство юстиції, але категорично не підтримав Національний банк.

Що означає для банківської системи України запровадження екстраподатку і які є тому альтернативи, — розбиралося Delo . ua .

Хто постраждає найбільше: державні, іноземні чи приватні банки

Формально ставка 50% буде однаковою для всіх. Фактично ж наслідки для різних груп банків будуть кардинально різними, говорять опитані виданням банкіри і експерти ринку.

Державні банки: держава забирає гроші сама у себе

На перший погляд саме державні банки мають постраждати найбільше, бо вони формують левову частку прибутків сектору.

За даними, які наводить для Delo . ua академік НАН України Богдан Данилишин, лише за перше півріччя 2025 року державні банки сформували майже 66% прибутку всієї системи. Але держава як власник цих банків і без того отримує значну частину прибутку через дивіденди. Тому додатковий податок багато в чому означає лише зміну способу вилучення коштів.

Саме тому НБУ наголошує: замість автоматичного підвищення податку уряд може гнучко управляти дивідендною політикою держбанків, залишаючи частину коштів для розвитку та кредитування. Щоправда тут є ризик — якщо держава надто агресивно вилучатиме прибуток, у майбутньому їй самій доведеться докапіталізовувати ці банки коштом бюджету.

Банки з іноземним капіталом: питання довіри

Для міжнародних банківських груп проблема полягає не стільки у грошах, скільки у правилах гри.

Голова правління ОТП Банку та голова ради НАБУ Володимир Мудрий, а також віцепрезидент Асоціації українських банків та голова правління Глобус банку Сергій Мамедов зазначають: інвестор оцінює не лише поточний прибуток, але й передбачуваність країни. Якщо тимчасовий воєнний податок продовжується втретє поспіль, це змінює ставлення до українського ринку. Інвестори починають ставити питання:

• Чи справді цей податок тимчасовий?
• Якою буде ставка через два роки?
• Чи не стане така практика новою нормою?

Саме тому банкіри вважають головним ризиком не розмір податку, а податкову непередбачуваність.

Приватні українські банки: найбільш вразлива група

Саме приватні українські банки можуть відчути найбільший тиск. На відміну від держбанків вони не мають державної підтримки. На відміну від міжнародних груп — не мають доступу до капіталу материнських структур.

Голова правління Unex Bank Іван Світек відмічає, що більшість банків сьогодні розраховують насамперед на власний прибуток як джерело розвитку. За його словами, підвищений податок безпосередньо обмежує можливості нарощувати капітал, запускати нові продукти, інвестувати в цифровізацію, розвивати технології, фінансувати розширення бізнесу.

Саме тому для приватних банків 50% податок є не стільки питанням прибутку, скільки питанням майбутнього розвитку.

Отже, формально законопроєкт однаково ставиться до всіх банків. Але для державних банків це переважно питання перерозподілу ресурсу всередині держави. Для іноземних банків — питання інвестиційного клімату. Для приватних українських банків — питання виживання та розвитку.

Приватизація держбанків: ризик, про який говорять найменше

Україна багато років декларує намір скоротити частку держави в банківській системі . Це одна з ключових вимог міжнародних партнерів. Але потенційний інвестор купує не лише банк. Він купує прогнозованість майбутнього.

Саме тому Володимир Мудрий називає продовження екстраподатку негативним сигналом для потенційних покупців державних банків. Сергій Мамедов погоджується з цією оцінкою. На його думку, тимчасові податки можуть бути виправданими в кризових умовах. Але коли вони починають продовжуватися рік за роком, інвестори починають закладати додаткову премію за ризик.

В результаті держава ризикує продати актив дешевше або взагалі не знайти стратегічного інвестора.

Тож найбільший ризик може полягати навіть не в кредитуванні, і не в прибутковості банків, а в тому, що Україна поступово формує репутацію країни, де тимчасові податкові рішення стають довгостроковою практикою. Для бюджету це може бути вигідно сьогодні. Для майбутніх інвесторів — це сигнал підвищеного ризику. А для приватизації державних банків — потенційне зниження їхньої ринкової вартості.

Можливі альтернативи екстраподатку

Опитані Delo . ua експерти, навіть ті, хто визнає потребу держави в додаткових доходах, фактично погоджуються в одному: проста 50% ставка для всіх банків — не єдиний можливий варіант. Питання лише в тому, які альтернативи є реалістичними.

Альтернатива 1. Дивіденди державних банків

Найочевидніший варіант — гнучкіше використовувати дивідендну політику державних банків.

Цю логіку, зокрема, підтримує Національний банк. Її суть проста: якщо значну частину прибутку сектору формують державні банки, держава як акціонер може вилучати частину прибутку через дивіденди, а не підвищувати податок для всієї системи.

Перевага такого підходу — гнучкість. Уряд може щороку вирішувати, скільки коштів спрямувати до бюджету, а скільки залишити в капіталі банків для кредитування енергетики, оборонної промисловості, інфраструктури та відновлення.

Недолік очевидний: цей інструмент не охоплює приватні та іноземні банки. Саме на це звертає увагу Богдан Данилишин. Якщо частина фінансової ренти формується не лише держбанками, а й приватними та іноземними гравцями, одних дивідендів державних банків недостатньо.

Альтернатива 2. Податок не на весь прибуток, а на фінансову ренту

Це найцікавіший, але й найскладніший варіант. Його логіка полягає в тому, щоб підвищено оподатковувати не весь банківський прибуток, а лише ту його частину, яка сформована завдяки державним і квазідержавним інструментам: ОВДП, депозитним сертифікатам НБУ, високим процентним ставкам, бюджетним потокам, іншим низькоризиковим інструментам, пов'язаним із державою.

У такому разі держава не карає банк за кредитування бізнесу або населення. Вона вилучає частину доходу, який виник завдяки фінансовій архітектурі воєнного часу.

Перевага моделі — більша справедливість. Недолік — складність адміністрування. Потрібно чітко визначити, які доходи вважати рентними, як рахувати базу, як уникнути маніпуляцій і чи не створить це нових податкових спорів, застерігає Богдан Данилишин.

Альтернатива 3. Податковий залік за кредитування

Ще один компромісний варіант — залишити підвищену ставку, але дозволити банкам зменшувати податкове зобов'язання, якщо вони нарощують кредитування пріоритетних секторів.

Йдеться про оборонно-промисловий комплекс, енергетику, переробну промисловість, експорт, МСБ, житлове будівництво, інфраструктуру, проєкти відбудови.

Ця модель дозволяє поєднати дві цілі: держава отримує додаткові доходи; банки ж мають стимул кредитувати економіку, а не лише купувати державні папери. Фактично це перетворює податок із карального інструменту на інструмент економічної політики.

Альтернатива 4. Оподаткування розподіленого прибутку

Директор податково-юридичного департаменту Deloitte Ukraine Василь Дробот пропонує дивитися на проблему ширше: не просто вилучати прибуток, а стимулювати його реінвестування. За такої логіки додатково оподатковувати можна не весь прибуток банку, а той прибуток, який розподіляється на користь власників. Натомість кошти, спрямовані на докапіталізацію банку або кредитування стратегічних секторів, могли б отримувати пільговий режим.

Це особливо важливо для приватних українських банків, які не мають доступу до державної докапіталізації або підтримки материнських міжнародних груп.

Альтернатива 5. Системне розширення податкової бази

В НБУ наголошують, що точкове збільшення навантаження на найбільш прозорий сектор економіки не вирішує системної проблеми бюджету. Регулятор вказує на необхідність розширення податкової бази, зокрема через детінізацію економіки, що також відповідає логіці меморандумів із міжнародними партнерами.

Цю ж думку підтримують інші учасники ринку: підвищення податків для банків є простим адміністративним рішенням, але воно не замінює реформу митниці, боротьбу зі схемами ухилення від податків, підвищення ефективності податкового адміністрування та зменшення тіньового сектору .

Отже , виглядає так, що найслабше місце законопроєкту №15262 — не сама ставка 50%, а відсутність тонкого налаштування.

Якщо прибуток банку створений кредитуванням бізнесу, енергетики, експорту чи ОПК, держава має бути зацікавлена, щоб цей прибуток залишався в системі та працював далі. Якщо ж прибуток створений переважно на державних інструментах із низьким ризиком, логіка його часткового вилучення до бюджету виглядає значно переконливішою.

Тому найкраща модель оподаткування може виглядати так: податок на рентну частину прибутків плюс податкові стимули для кредитування пріоритетних секторів.

Чи варто підвищувати податки для інших секторів

Питання оподаткування банків неминуче породжує іншу дискусію: якщо держава може підвищувати податки для прибуткових банків, чи можна зробити те саме з іншими галузями? Теоретично — так. Практично — значно складніше.

Богдан Данилишин вважає, що підвищене оподаткування інших секторів може бути виправданим не за логікою "підвищити податки всім прибутковим", а за логікою вилучення ренти. Тобто якщо надприбутки виникають не завдяки інноваціям, продуктивності чи інвестиціям, а завдяки дефіциту, адміністративним перевагам, монопольному становищу або державному ресурсу, держава може розглядати спеціальне оподаткування таких доходів.

Потенційно йдеться про окремі сегменти енергетики, видобувні галузі, природні монополії або імпортно-дистрибуційні бізнеси з високою маржею.

Але є суттєва різниця. Банки — прозорі, регульовані, звітні, їх небагато, а їхню фінансову звітність контролює НБУ. Інші сектори часто мають значно складнішу структуру, ширші можливості оптимізації та вищі ризики тінізації. Саме тому оподаткування банків є простішим для адміністрування, тоді як секторальні податки для інших галузей можуть залишитися радше політичною риторикою.

Це створює небезпечний стимул для держави: замість того, щоб шукати доходи в тіньовій економіці, легше підвищити навантаження на той сектор, який уже повністю видно регулятору і податковій. У короткостроковій перспективі це ефективно. У довгостроковій — це карає прозорість.

Попередній досвід: сектор витримав, але ефект вичерпується

Прихильники 50% податку мають сильний аргумент: банківська система вже платила підвищений податок і не зруйнувалася. Більше того, вона залишилася прибутковою. Так, чистий прибуток банків після оподаткування зріс із 83,04 млрд грн у 2023 році до 126,53 млрд грн у 2025 році, тобто на 52,4%. Водночас банки за 2023–2025 роки сплатили до бюджету понад 257,7 млрд грн податку на прибуток: 77,01 млрд грн у 2023 році, 95,9 млрд грн у 2024 році та 84,81 млрд грн у 2025 році.

Це справді потужний фіскальний результат. Крім того, сектор скоротив накопичені збитки минулих років: із 193,1 млрд грн до 74,71 млрд грн, тобто майже у 2,6 раза.

З погляду державного бюджету попередній досвід був успішним. З погляду системної податкової політики — не все так просто.

У 2023 році ставка 50% подавалася як винятковий одноразовий захід, пов'язаний із неринковою природою банківських прибутків. Надалі передбачався перехід на ставку 25%, яка й так вища за стандартні 18% для більшості підприємств. Але в 2026 році ставку знову підвищили до 50%, а тепер пропонується продовжити цю практику на 2027 рік.

Саме повторюваність стає головною проблемою.

Володимир Мудрий називає це простим рішенням із коротким ефектом замість стратегічного планування.

Сергій Мамедов нагадує: міжнародний досвід допускає податки на надприбутки як короткий антикризовий інструмент, але їхня головна умова — тимчасовість і зрозумілі правила.

Володимир Пономарьов, перший заступник голови правління UGB, звертає увагу, що реальний економічний ефект треба оцінювати не лише через прямі податкові надходження, а й через вплив на капіталізацію банків, кредитування та підтримку відновлення країни. За його оцінкою, додатковий фіскальний ефект може становити близько 40 млрд грн, але фактичний ефект буде нижчим через негативний вплив на потенційну вартість продажу державних Укргазбанку та Sense Bank.

Хто виграє і хто програє

Держава

Короткостроково держава виграє. Бюджет може отримати додаткові 20–35 млрд грн, а за деякими оцінками — до 40 млрд грн валового ефекту. Це ресурс для оборони, соціальних видатків, енергетики та відновлення.

Але середньостроково держава може програти через менші дивіденди держбанків, нижчу вартість приватизації Укргазбанку та Sense Bank, слабше кредитування економіки, потребу в майбутній докапіталізації окремих держбанків, погіршення інвестиційного сприйняття країни.

Банки

Банки втрачають частину чистого прибутку та внутрішнього ресурсу розвитку. Для державних банків це означає менше гнучкості. Для іноземних — гірший сигнал щодо передбачуваності правил. Для приватних українських — менше можливостей нарощувати капітал, цифровізуватися, запускати нові продукти й конкурувати з великими гравцями.

Бізнес

Для бізнесу головний ризик — не сам податок, а можливе звуження кредитування. Якщо банки стануть обережнішими, це означатиме менші кредитні ліміти, дорожче фінансування, жорсткіші вимоги до застави, повільнішу модернізацію, менше інвестицій у виробництво та енергонезалежність.

Громадяни

Для громадян наслідки будуть непрямими. Керівниця аналітичного департаменту Центру економічних досліджень та прогнозування «Фінансовий пульс» Діляра Мустафаєва наголошує: люди можуть не бачити прямого зв'язку між податком на прибуток банку і власними фінансовими можливостями, але цей зв'язок існує. Менший ресурс банків може позначитися на доступності кредитів на житло, енергообладнання, авто, розвиток малого бізнесу або підтримку сімейних витрат.

Інвестори

Інвестори отримують головний сигнал: податкові правила можуть змінюватися залежно від бюджетної потреби. Для країни, яка планує приватизацію держбанків і потребує стратегічного капіталу, це небезпечний сигнал.

Замість висновків

50% податок на прибуток банків — не просто податковий інструмент. Це дзеркало української воєнної економіки.

З одного боку, держава має об'єктивну потребу в грошах. Війна, оборона, соціальні видатки, енергетика, відновлення, дефіцит бюджету — усе це вимагає ресурсів уже зараз.

З іншого боку, банки є одним із небагатьох секторів, який залишається прибутковим, прозорим і добре адміністрованим. Саме тому вони стають природною ціллю для фіскального тиску.

Але тут і виникає головна пастка. Держава починає брати більше не там, де найбільше тіні, а там, де найпростіше адмініструвати. У короткостроковій перспективі це дає результат. У довгостроковій — створює поганий стимул: прозорість карається, а тіньова економіка залишається менш зачепленою.

Банківський сектор не є слабким. Він справді витримав війну, зберіг ліквідність, прибутковість і операційну стійкість. Він уже сплатив сотні мільярдів гривень податків і продовжує фінансувати державу через ОВДП.

Але саме тому з ним треба поводитися не як із "зручною касою", а як із стратегічною інфраструктурою відновлення. Україні потрібні не лише податки. Україні потрібне кредитування .

Потрібні банки, які мають капітал для фінансування енергетики, ОПК, експорту, малого бізнесу, житла, інфраструктури та модернізації виробництва.

Потрібні інвестори, які вірять, що тимчасові правила справді залишаються тимчасовими.

Потрібна приватизація державних банків не за зниженою ціною, а на умовах, які дозволять залучити стратегічних власників.

Саме тому найкраща відповідь на законопроєкт №15262 — не просте "так" або "ні". Найкраща відповідь — складніша конструкція. Підвищене оподаткування може бути виправданим, якщо воно чітко обмежене в часі, пояснене як воєнний виняток, не знищує стимули до кредитування, враховує структуру прибутків банків, відокремлює рентні доходи від доходів, створених реальним кредитуванням, дає податкові заліки або пільги тим банкам, які фінансують пріоритетні сектори, супроводжується реформою детінізації, митниці та податкового адміністрування.

Інакше Україна ризикує отримати 20–35 млрд грн зараз, але втратити значно більше у вигляді слабшого кредитування, меншої капіталізації банків, нижчої вартості державних активів і гіршого інвестиційного клімату.

Економіка