«Автономність – це наше повітря»: історія Олексія Гончарова, який розвиває енергонезалежний бізнес

23 липня 2026 р. 14:53

23 липня 2026 р. 14:53

Ми розпочали наш спецпроєкт “Джерело енергії” із розмови з масштабним гравцем ринку відновлюваної енергетики, щоб окреслити глобальні тренди та стратегічні рішення для країни. Та справжня стійкість будується не лише великими потужностями, а й тисячами локальних рішень малого бізнесу, який щодня працює, аби не просто вистояти під час війни, а й надихати та дарувати радість іншим.

Ця історія – про неймовірну незламність, віру в майбутнє та власну автономію. Співзасновник смарт-ресторану «ЗАвертай» Олексій Гончаров тричі починав свою справу з нуля. Переживши вимушені переїзди через війну, виклики прифронтової зони та блекаути, він зміг перетворити свій заклад у деокупованій Бучі на повністю енергонезалежний простір. Про те, як сонячні панелі стають «повітрям» для ресторанної справи, чому гранти від міжнародних партнерів й допомога від держави – це реальний шанс випливти, і чому малий бізнес є нашою першою лінією економічної оборони – читайте в інтервʼю з Олексієм Гончаровим.

Олексію, ви кілька разів відновлювали бізнес на новому місці – спочатку після 2014 року, потім після 2022-го. Що дає вам сили починати знову, коли все доводиться будувати з нуля?

– Знаєте, просто немає іншого варіанту й іншого виходу. Є таке хороше прислів'я: «Якщо здамося, легше не стане». Тому діє якийсь внутрішній життєвий поклик, віра в перемогу й бажання просто робити свою справу. Головне – приносити людям реальну користь. Мій шлях у підприємництві розпочався ще задовго до 2014 року на Луганщині. Мої батьки займалися бізнесом, я їм допомагав, а потім заснував власну справу. Для мене бізнес – це чиста творчість, коли ти створюєш продукт чи послугу і бачиш, що вони потрібні. Ця енергетика вдячності й заряджає на дію.

Коли у 2014 році ми змушені були виїхати зі Стаханова, то перемістилися на деокуповану частину Луганщини, в містечко Гірське. Там відкрили мініпекарню, бо людям не вистачало справжнього, гарячого, духмяного хліба. Потім розширилися до кав'ярні та кондитерської. Я пам'ятаю черги з шостої ранку. Ти лягав об одинадцятій вечора, прокидався о пів на третю ночі – ледь живий, усю ніч – ці закваски й опари. Навколо обстріли, прифронтова зона, постійна відсутність то світла, то води. Був максимально виснажений, але коли бачив, як людина з задоволенням ламає твій гарячий батон, уся втома миттєво минала. Ти розумів, що робиш велику справу. Це надихало рухатися далі.

Буча – місто з власною важкою історією. Чому ви відкрили свій заклад саме тут?

– Коли влітку 2022 року ми опинилися в деокупованій Бучі, місто тільки-но починало оговтуватися. Багато хто з друзів кликав у безпечніші регіони, питали, навіщо нам ці складнощі. Але я переконаний: кожен має бути на своєму місці й допомагати там, де це найбільше потрібно. Ми ніколи не шукали легких шляхів чи легких грошей. Хоча втрачати все під нуль – активи, домівку, налагоджені процеси – це психологічно дуже важко.

У Бучі ми вирішили не відновлювати велику пекарню, бо для цього потрібні були величезні площі та гігантські потужності електроенергії, яких ми тоді не мали. Вирішили залишитися в індустрії гостинності, але почати з меншого – так народився концепт смарт-ресторану «ЗАвертай». Ми вигадали унікальний продукт, а не пішли протореною стежкою. Нам подобається дивувати людей.

І тут відбулася дивовижна річ із командою. Коли ми почали працювати, я обдзвонив наших дівчат, які через війну роз'їхалися по всьому світу – хтось був у Словаччині, хтось у Словенії, хтось в інших регіонах України. І вони почали повертатися, казали: «У шефа знову якась божевільна ідея, ми потрібні». Нас об'єднало спільне горе й однакові випробування. Ба більше, до нашого кістяка інтуїтивно почали притягуватися люди зі схожим життєвим досвідом з Маріуполя, Бахмута, Миколаєва. Ми поєднані однією енергетикою, розуміємо одне одного з пів слова й міцно тримаємося разом.

Заклад харчування – це бізнес, який дуже залежить від стабільності: постачання, обладнання, електрика. Які виклики для «ЗАвертай» є найболючішими зараз?

– Найгостріший виклик – це, безперечно, повна залежність від енергопостачання. Харчова промисловість та громадське харчування не можуть існувати без світла. Це температурні режими, холодильники, печі, технологічні процеси. Коли ми тільки починали в Бучі восени 2022 року, власними силами ми б не випливли. Нам дуже допомогла консолідація держави, бізнесу та іноземних донорів. Спрацював наш авторитет, який ми заробили ще на Донбасі, коли пекли хліб для цивільних та військових у Гірському на генераторах, поки нас не вивезли останнім ешелоном під обстрілами. Міжнародні партнери повірили в нас, виділили гранти на створення робочих місць та відновлення інфраструктури. Але навіть за наявності фінансування, стабільна робота обладнання та збереження продуктів під час криз лишалися головним болем.

Технологія су-від, якою ви готуєте, потребує стабільного енергопостачання. Як блекаути та відключення світла впливають на роботу закладу – і як ви з цим справляєтеся?

– Технологія су-від передбачає тривале приготування страв на низьких температурах. Найменше коливання чи вимкнення електрики – і весь процес зупиняється. Під час першого великого блекауту це була катастрофа. Повна невизначеність: холодильники й морозильники забиті, а один вимкнений холодильник – це щонайменше 50 тисяч гривень чистих збитків через зіпсовані продукти. Риба, м'ясо, зелень – усе під загрозою. Ми викручувалися як могли. Купували портативні зарядні станції, інвертори, бавилися з подовжувачами. Паливо для генераторів коштувало стільки, що собівартість йшла в космос. Дійшло до того, що в певний момент наш електромобіль ставав гігантським пауербанком для закладу. Ми постійно рахували й економили кожен ват, але водночас вмикали вивіску й освітлення, щоб люди з дороги бачили: ми живі, ми працюємо. Люди заходили з круглими очима: «У вас є світло й інтернет? Ви ще й готуєте та каву варите?». Ми відповідали: «Готуємо й варимо!». Це був шалений квест на виживання.

Для закладу швидкого харчування електроенергія – це фактично кровообіг бізнесу. Чи думали ви про встановлення сонячних панелей або інших рішень відновлюваної енергетики, щоб не залежати від мережі?

– Я про це мріяв ще на Донбасі. Тарифи на електроенергію для підприємств завжди були високими, і автономність була б порятунком. Але тоді це коштувало якихось космічних, непідйомних грошей. Коли ми побачили цільову грантову програму від Фонду розвитку підприємництва (ФРП) Німецького товариства міжнародного співробітництва (GIZ), розроблену саме під побудову систем енергонезалежності бізнесу, я зрозумів: це наш шанс. Я буквально молився над цією заявкою, ми швидко все прописали й подали. Нам погодили проєкт на 425 тисяч гривень для встановлення власної сонячної станції. Це було саме те джерело енергії, якого ми потребували.

Власна «зелена» генерація – сонячні панелі, акумулятор – як змінила вашу роботу і вашу впевненість у завтрашньому дні?

– Ми встановили 20-кіловатну сонячну станцію з панелями та акумуляторами накопичення енергії. Спочатку, звісно, постали перед труднощами: підрядники виявилися не зовсім кваліфікованими, система працювала не так, як очікувалося – то батареї не заряджалися, то енергії не вистачало. Тоді ми з моїм колегою Віталієм вирішили зануритися в це з головою. У нас тепер кожен українець під час війни трохи електрик. Ми розібралися в налаштуваннях додатків, я сам лазив по даху, перемикав ці кабелі та стрінг-інвертори. Тепер чітко знаю: якщо хоча б одна панель потрапляє в тінь, продуктивність усієї системи падає. Ми переналаштували й перерозподілили панелі по зонах, навчилися їх правильно мити, замінили слабкі акумулятори на ті, що треба.

І от із червня минулого року ми провели експеримент: у сонячні дні ми повністю відкидаємо центральну електромережу. Смарт-ресторан «ЗАвертай» став абсолютно автономним! Ми чітко розраховуємо споживання, знаємо графік сонця. Ба більше, у пікові сонячні години ми скидаємо надлишки енергії в наш електромобіль – тобто сонце безплатно заряджає ще й наш логістичний транспорт. Для нас ВДЕ – це питання виживання бізнесу й гарантія безперебійної роботи. Автономність – наше повітря.

Відкриваючи «ЗАвертай», ви зверталися до міжнародних організацій за грантовою підтримкою. Чи користуєтесь державними програмами та кредитами для малого бізнесу на впровадження енергоефективних рішень? Якщо ні, то чи готові спробувати?

– Ми маємо величезний досвід роботи з міжнародними програмами ще з 2015 року. Починали на Луганщині з проєктів від ООН, USAID, Міжнародної організації з міграції, Данської ради у справах біженців. Тоді інформації було обмаль, багато аплікаційних форм були виключно англійською. Колеги по цеху дивилися на нас як на божевільних, казали, що це якась фінансова піраміда чи обман, що потім прийдуть і все заберуть. Але ми ризикували, брали участь у ваучерних програмах, отримували компенсації на зарплати для новостворених робочих місць.

Довіра з'явилася тоді, коли пішли перші результати. Так, із 10 написаних грантів вистрілюють два або три. У кожного донора свої суворі правила. Але ми з розумінням до цього ставилися. Зараз, завдяки «Дії» та державним програмам, усе стало значно простішим і прозорішим. Що стосується кредитів – це чудовий інструмент, і ми ними теж користуємося, але виключно тоді, коли бізнес уже працює й генерує прибуток, з якого можна покривати відсотки. А на етапі старту чи відновлення після руйнувань альтернативна енергетика, профінансована грантом – це єдиний шлях не потонути.

Ви маєте плани масштабуватися через франчайзинг? Якщо дивитися на це з погляду енергетики, то чи стане енрегтична автономність частиною «стандарту» вашої мережі в майбутньому?

– Однозначно так. Ми нещодавно спілкувалися з представниками урядів Німеччини та Норвегії, які приїжджали до нашого закладу з моніторинговою місією. І я їм запропонував абсолютно новий формат взаємодії. Зазвичай донори хочуть давати кошти під уже зрозумілі, перевірені проєкти, які точно працюватимуть.

Я сказав партнерам: «Давайте об'єднаємо зусилля. Я готовий продавати й масштабувати франшизу "ЗАвертай" для молодих підприємців чи переселенців. Давайте гранти на енергонезалежність їм, а не мені. Я ж, зі свого боку, забезпечу їх повністю готовою, перевіреною бізнес-моделлю, технологічними картами, маркетингом та, найголовніше, прорахованим стандартом енергоефективності». Кожен новий ресторан нашої мережі має відкриватися вже автономним, із сонячною генерацією та накопичувачами. Це готова екосистема бізнесу, стійка до будь-яких криз.

Що б ви сказали іншим підприємцям-переселенцям, які бояться відкривати бізнес в умовах війни та нестабільного енергопостачання?

– Головне – не боятися й не здаватися. Складнощі, страхи та форс-мажори будуть стовідсотково, але рух – це життя. Малий та середній бізнес – кровообіг нашої економіки. Це наша лінія оборони. Ми маємо створювати робочі місця, надавати послуги, випускати якісний продукт і платити податки державі. Кожен робить те, що вміє.

Сьогодні ми активно ділимося досвідом: проводимо майстер-класи, співпрацюємо з профтехучилищами. Я завжди кажу молоді: «Приходьте, пробуйте себе. Хочеш почати з миття посуду – починай, але якщо маєш амбіцію вирости в підприємця й відкрити такий само енергонезалежний ресторан, я особисто тобі в цьому допоможу».

Можливості є завжди, їх просто треба знаходити й брати. У нас немає іншого шляху. Нам випало жити й боротися в складні часи, але ми маємо чітко знати, куди йдемо – до сучасної, технологічної та енергоефективної України.

Економіка