Німеччина відмовилася від атома, але не від «Росатома». Як у Лінгені вироблятимуть паливо за російською технологією

03 серпня 2026 р. 08:45

03 серпня 2026 р. 08:45

Російських фахівців не пустять на завод, обладнання відокремлять від комп’ютерних мереж, а імпортовані з Росії паливні стрижні перевірятимуть на можливі маніпуляції. Проте підприємство в німецькому Лінгені зможе випускати паливо для радянських реакторів за ліцензіями компанії, що входить до «Росатома».

Російська атомна галузь не підпадає під секторальні санкції ЄС

22 липня 2026 року Міністерство довкілля Нижньої Саксонії видало компанії Advanced Nuclear Fuels (ANF) дозвіл на розширення виробництва в місті Лінген. Підприємство , що на 100% належить французькій Framatome, відтепер може виготовляти шестикутні паливні збірки для водно-водяних енергетичних реакторів (ВВЕР) — типу, розробленого ще в Радянському Союзі та поширеного в Центральній і Східній Європі.

15 квітня 2023 року Німеччина зупинила три останні атомні електростанції : «Емсланд» — у Нижній Саксонії, «Ізар-2» — у Баварії та «Неккарвестгайм-2» — у Баден-Вюртемберзі та завершила понад 60-річну історію комерційної ядерної генерації. Але завод паливних елементів у Лінгені не закрився: він не виробляє електроенергії і працює переважно на експорт, тому політичне рішення про вихід з атома на нього не поширилося.

ANF подала заявку в березні 2022 року — через кілька тижнів після початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну. Партнером стала TVEL — паливна компанія російської державної корпорації «Росатом». Виробництво має відбуватися у спільному підприємстві з TVEL — саме так німецький регулятор кваліфікує цю угоду: за російськими ліцензіями, з російською технікою й технічною документацією для конструкції, яку на східноєвропейських станціях використовують упродовж десятиліть.

У січні 2023 року Framatome і TVEL зареєстрували у Франції компанію European Hexagonal Fuel SAS — саме для ліцензування російських паливних технологій. Задовго до німецького рішення юридичний каркас майбутнього виробництва вже існував у Ліоні .

Упродовж громадського обговорення надійшло 47 заперечень, із них вісім колективних; загальна кількість підписантів становила близько 11 тисяч.

Громадські слухання відбулися в Лінгені 20–22 листопада 2024 року. Міністр довкілля землі Крістіан Меєр назвав співпрацю з російською державною корпорацією політично неправильною. Проте відмовити в ліцензії він не зміг: федеральний нагляд, під яким земля і виконує ці повноваження, дійшов висновку , що чинне атомне законодавство не дає достатніх правових підстав блокувати проєкт через загрозу шпигунства, саботажу чи політичну небажаність партнерства.

Російська атомна галузь не підпадає під секторальні санкції ЄС , а отже, сама участь TVEL не заборонена. Обмеження Євросоюзу торкнулися лише окремих осіб і структур, пов’язаних із корпорацією. США, Велика Британія, Канада й Австралія пішли далі та внесли до санкційних списків, зокрема, компанію, створену для управління окупованою Запорізькою АЕС. Україна запровадила санкції проти самого «Росатома» ще у лютому 2023 року.

Росіян не пустять, але технологія працюватиме

Дозвіл супроводжується умовами, які читаються як інструкція щодо роботи з потенційно ворожою державою. Працівникам TVEL, « Росатом а» та їхнім підрядникам загалом заборонено заходити на територію підприємства. Винятки можливі лише за погодженням регулятора. Російське обладнання мають перевірити незалежні фахівці, а його програмні й апаратні компоненти — відокремити від внутрішніх комп’ютерних мереж заводу.

Окрема вимога стосується паливних стрижнів із гадолінієм, які надходитимуть із Росії. Їх скануватимуть за принципом «чотирьох очей», щоб виключити сторонні предмети або навмисні зміни. Інакше кажучи, Німеччина дозволила російську технологію, одночасно побудувавши навколо неї режим недовіри.

Framatome пояснює рішення перехідним періодом. На першому етапі компанія хоче виробляти в Європі паливо, максимально подібне до перевіреної російської моделі.

Завод у Лінгені може скоротити пряме ввезення готових збірок із Росії, але не розриває зв’язку із TVEL: залишаються ліцензії, технологічна документація, обладнання та окремі компоненти. Та й раніше завод використовував російські компоненти : за даними німецького відомства з ядерної безпеки BASE, протягом 2023–2024 років із підприємства в Електросталі до Лінгена відправили три партії паливних таблеток.

Комерційні умови співпраці не оприлюднені, тому неможливо точно порахувати, скільки грошей отримає російська сторона. За оцінкою екологічної організації Bellona, до повномасштабного вторгнення експорт палива для європейських ВВЕР приносив «Росатому» приблизно 300–700 млн євро щороку, і ліцензійна схема дає можливість зберегти частину цих надходжень навіть тоді, коли прямі поставки припиняться.

Чому паливо не можна замінити за один сезон

Ядерне паливо легко уявити як звичайну сировину: один постачальник не привіз — купили в іншого. Воно більше схоже на складну деталь літака, яку проєктують під конкретний двигун, випробовують і роками спостерігають в експлуатації.

Паливний цикл починається з видобутку уранової руди. Її переробляють на концентрат, далі перетворюють на газоподібний гексафторид урану, збагачують — підвищують частку ізотопу урану-235 приблизно з природних 0,7 до 3–5%, а потім виготовляють керамічні таблетки.

ВВЕР додатково відрізняється геометрією: його збірки мають шестикутну форму, тоді як у багатьох західних реакторів вони квадратні. Навіть якщо новий виріб фізично входить у реактор, оператор мусить довести, що він поводитиметься передбачувано за різних температур, потужностей і аварійних сценаріїв. Повна кваліфікація нової конструкції триває роками.

Угорський ядерний інженер Жолт Гарфаш , який доводить, що міняти паливо на АЕС «Пакш» недоцільно, називає конкретний строк: перехід оператора на виріб іншого виробника займає щонайменше п’ять-сім років, «навіть якщо нове паливо вже розроблене». Порівнювати таке з переходом із російського газу на американський СПГ, наголошує він, неможливо.

Саме тому залежність від російських паливних збірок виявилася стійкішою, ніж від нафти чи газу з РФ. Партію природного газу, приміром, можна купити на світовому ринку, а ядерний реактор десятиліттями працює з конкретним ядерним паливом.

2024 року в ЄС працював 101 енергетичний реактор. За звітом Агентства з постачання Євратому, вони виробили 617,3 ТВт·год електроенергії нетто. Для роботи цієї системи потрібні безперервні постачання урану та послуг паливного циклу, а Росія залишається помітною майже на кожному етапі.

За даними Агентства з постачання Євратому за 2025 рік, на Росію припало 15,98% природного урану, поставленого операторам ЄС, 24,40% послуг із конверсії та 22,55% робіт зі збагачення . Отже, скорочення імпорту російської руди ще не означає виходу з російського паливного циклу: уран може бути видобутий у Канаді чи Казахстані, але його перетворення або збагачення однаково може відбуватися на російському заводі.

Головна перевага «Росатома» саме в цьому: корпорація продає не лише паливо, а й цілу вертикаль — від урану та послуг паливного циклу до реакторних технологій, сервісу, поводження з відпрацьованим паливом і будівництва нових блоків. Країни, які роками купували російське паливо, звикли отримувати все одним пакетом — як сформулював президент паливного напряму Westinghouse Тарік Чохо .

П’ять країн і 19 реакторів

У Європейському Союзі працюють 19 реакторів ВВЕР : чотири великі ВВЕР-1000 у Болгарії та Чехії й 15 менших ВВЕР-440 — у Чехії, Фінляндії, Угорщині та Словаччині. Після 2022 року всі п’ять держав почали шукати альтернативу TVEL, але рухаються з різною швидкістю.

Болгарія — один із перших прикладів практичної заміни: у травні 2024 року Westinghouse доставила перше перевантаження для 5-го енергоблока АЕС «Козлодуй». Фінська Fortum того самого року завантажила першу партію палива Westinghouse у другий блок АЕС «Ловійса».

У червні 2025 року перші 80 збірок Westinghouse прибули на чеську АЕС «Дуковани». Того ж місяця Westinghouse відзвітувала про постачання перших партій палива для перезавантаження двох чеських станцій: «Темелін» отримала збірки для ВВЕР-1000, а «Дуковани» — для ВВЕР-440. Обидва дизайни виготовлені у шведському Вестеросі — на єдиному західному підприємстві, яке вже серійно випускає паливо для радянських реакторів.

Словаччина уклала контракти і з Westinghouse, і з Framatome; французьке паливо очікують із 2027 року. Наприкінці червня 2026-го в новий 4-й блок АЕС «Моховце» почали завантажувати паливо TVEL; усі 349 збірок опинилися в реакторі 3 липня.

Угорщина також замовила постачання у Framatome з 2027-го та у Westinghouse з 2028-го, хоча паралельно продовжує будувати з «Росатомом» два нові блоки АЕС «Пакш-2».

Найдовший досвід такої заміни має Україна. «Енергоатом» почав переходити на паливо Westinghouse ще до повномасштабного вторгнення, а після 24 лютого 2022 року повністю припинив закупівлі російських збірок. У вересні 2023-го Рівненська АЕС стала першою у світі станцією, яка перевела реактори ВВЕР-440 на американське паливо, виготовлене, до речі, тим самим заводом Westinghouse Electric Sweden у Вестеросі. За оцінкою компанії, до 2028 року Україна має стати першою державою, чиї реактори ВВЕР працюватимуть виключно на неросійському паливі.

Український досвід згадують і в Брюсселі: у резолюції 2023 року Європарламент закликав Єврокомісію та Агентство з постачання Євратому підтримати заміну російського палива, запчастин і послуг, «зважаючи на успішний досвід України».

Європейське паливо з російським паспортом

Framatome фактично розвиває дві паралельні лінії. Перша — швидка: перенести виробництво знайомої російської конструкції до Німеччини, щоб східноєвропейські станції отримали другого виробника вже в перехідний період. Друга лінія повільніша й політично чистіша: створити власну європейську конструкцію ВВЕР.

Однак є й простіше пояснення. Власна конструкція Framatome не встигає до вже підписаних контрактів. Компанія розраховує виготовити перші дослідні збірки власного дизайну лише з 2028 року, а регулярні поставки, за даними World Nuclear News, можливі не раніше початку 2030-х. Тим часом паливо Словаччині та Угорщині обіцяне з 2027-го — і виконати ці зобов’язання вчасно можна лише збірками за російською ліцензією. Без Лінгена ці контракти довелося б віддати Westinghouse або продовжити з «Росатомом» — так цю логіку пояснює ядерний експерт Bellona Дмітрій Горчаков .

На цей другий напрям Євросоюз виділив 10 млн євро в межах проєкту SAVE. Мета — отримати «стовідсотково суверенне» європейське паливо для ВВЕР-440.

За оцінкою Європейської комісії, альтернативні поставки палива для ВВЕР мали стати повністю доступними до 2027 року — за умови регуляторного схвалення. У квітні 2026-го Framatome уклала з ČEZ, Fortum, MVM Paks і Slovenské elektrárne угоду. Але навіть після появи нового палива перехід триватиме поступово: під час планового перевантаження замінюють лише частину активної зони.

Тому Лінген можна назвати мостом. Проблема лише в тому, що цей міст збудований за російськими кресленнями. Без чіткого кінцевого терміну перехідна модель може стати постійною: оператори отримають надійне паливо, виготовлене в ЄС, і матимуть менше мотивації оплачувати складну повну технологічну заміну.

Чому санкційний пакет не дістався атома

Наступного дня після надання дозволу на розширення виробництва в Лінгені, 23 липня 2026 року, Євросоюз ухвалив 21-й пакет санкцій проти Росії. Він ударив по банках і криптовалютних сервісах, розширив обмеження для тіньового флоту та підприємств військово-промислового комплексу. Уперше під санкції потрапили нафтопереробні заводи: три російські та один великий білоруський НПЗ. Крім того, ЄС створив механізм, який дозволяє забороняти операції із заводами в третіх країнах, що переробляють російську нафту, — першим став грузинський НПЗ у Кулеві. Ядерної енергетики у переліку знову не було.

Причина не лише в лобізмі, хоча Угорщина послідовно захищає співпрацю з «Росатомом». Санкційні рішення ЄС ухвалюються одностайно , тож кожна держава має фактичне право вето.

Було б неточно сказати, що атомна галузь просто випала з поля зору. Ще на початку 2023 року Європарламент вимагав внести «Росатом» до санкційних списків, а восени того ж року окремо зафіксував , що корпорація залишається поза обмеженнями, попри порушення ядерної безпеки на Запорізькій АЕС, і що вона й далі видає ліцензії виробникам палива для ВВЕР. Єврокомісія ж підтверджувала , що санкції на «Росатом» не поширюються. Тобто це не недогляд, а заблокований конфлікт усередині ЄС: парламент вимагає, а Рада не ухвалює, бо потрібна одностайність.

Єврокомісія ще 2025 року запропонувала дорожню карту поступової відмови від російських енергоносіїв. Для атомної галузі вона передбачала обмеження на укладення нових контрактів і національні плани диверсифікації. Однак газові обмеження вже перетворилися на закон , тоді як повноцінна ядерна заборона досі залишається політичним наміром .

Саме тому німецький міністр може називати партнерство з TVEL помилковим, але підписувати дозвіл. А ЄС може виготовляти суверенне паливо, фінансувати конкурента «Росатома» й водночас не забороняти нових ліцензійних відносин з його дочірньою компанією. Право рухається повільніше за політичні заяви, а технологічна залежність — повільніше за право.

Не енергетика, а зброя

Однак є й глибша причина, ніж лише процедура голосування. І ЄС, і почасти Україна говорять про «Росатом» як про енергетичну компанію — приблизно так само, як про «Газпром» чи «Роснєфть». Тим часом у документах самого Європарламенту корпорацію описують як центральний елемент військово-промислового комплексу Росії, який відповідає за виробництво ядерної зброї.

Звідси й структурна хиба: до організації, вбудованої у збройний комплекс, застосовують інструмент, придуманий для торгівлі енергоносіями . Такі санкції за визначенням оперують категоріями безпеки постачання, цін і перехідних періодів, тобто саме тими аргументами, якими будь-яку паузу можна виправдати. Поки «Росатом» лишається в цій рамці, кожен новий контракт виглядатиме як питання енергетики, а не як питання оборони.

Показово, що угода про стратегічну співпрацю між Framatome і «Росатомом», підписана 2 грудня 2021 року, досі чинна. Ще в серпні 2022-го у матеріалі для ZN.UA Михайло Гончар закликав її розірвати, попереджаючи, що зброєю стає те, що нею бути не має, — ядерна енергетика. Відтоді угода не лише встояла, а й обросла новими структурами: спільним підприємством у Ліоні та дозволом у Лінгені.

Для України історія важлива не лише через доходи російської державної корпорації. «Росатом» є частиною економічної та зовнішньополітичної системи Кремля, а виняткове становище атомної галузі демонструє, як стратегічна залежність перетворюється на політичний імунітет. Що довше немає спільної кінцевої дати відмови, то легше пояснити кожен новий «тимчасовий» контракт безпекою постачання.

Утім, докоряти лише європейцям було б нечесно. Україна, яка першою відмовилася від палива TVEL і вимагає санкцій проти «Росатома», у лютому 2025 року ухвалила окремий закон , що дозволив «Енергоатому» придбати в болгарської Національної електроенергетичної компанії корпуси ядерних реакторів для енергоблоків №3 і №4 Хмельницької АЕС. Ці установки виготовив для АЕС «Белене» «Атомстройекспорт» — інжиніринговий дивізіон «Росатома». Угоду досі не закрито: позиція Софії змінювалася кілька разів, а ціну болгарський парламент прив'язав до суми, яку НЕК свого часу заплатила росіянам.

Європа вже довела, що може змінювати постачальників: неросійське паливо працює в Болгарії та Фінляндії, прибуло до Чехії й замовлене Словаччиною та Угорщиною. Наступне запитання складніше: чи зможе вона замінити не лише паливну збірку, а й весь ланцюг до неї — конверсію, збагачення, компоненти, ліцензії та сервіс?

Якщо в Лінгені справді запрацює лише перехідна лінія, після якої прийде суверенне європейське паливо, дозвіл можна буде вважати прагматичним мостом. Якщо ж російська ліцензія стане зручною довгостроковою нормою, Євросоюз просто перенесе частину залежності з території Росії на німецький завод. І тоді «Росатом» переживе не лише 21-й пакет санкцій, а й саму європейську спробу від нього відмовитися.

Економіка