"Путіну не байдужі гроші". Андерс Аслунд – про слабкість економіки РФ та стійкість України

11 вересня 2026 р. 15:31

11 вересня 2026 р. 15:31

Андерс Аслунд – один із найвідоміших західних експертів з економік України, Росії та пострадянських країн. Він був економічним радником багатьох урядів, викладав у престижних університетах, є автором 15 книжок. Нещодавно він увійшов до складу дорадчої ради ДТЕК – найбільшої енергетичної компанії України.

Чи справді економічні проблеми можуть змусити Кремль зменшити витрати на війну і хто має більший запас міцності – Росія чи Україна? В інтерв’ю Dilo Андерс Аслунд пояснив, де проходять фінансові межі для Путіна, наскільки болючими для Росії є українські удари по нафтопереробці та які три умови критично важливі для стійкості української економіки.

Редакція Dilo висловлює подяку ДТЕК за організацію інтерв’ю з Андерсом Аслундом.

Ви нещодавно написали: "У Путіна не залишилося ходів". Це популярна теза серед інтелектуалів Європи та Америки: проблеми в економіці змусять Путіна погодитися на мир. Але чи не думали ви, що такий спосіб мислення може бути помилковим? Адже тоталітарний лідер, на відміну від демократичного, не буде надто перейматися проблемами економіки, бідністю населення чи людськими втратами. Його рішення можуть бути не раціональними, а навпаки – ірраціональними.

– Дякую, хороше запитання. Передусім мене дуже дивує, що в Росії ми бачимо настільки слабку реакцію суспільства. Я три роки жив у Москві в середині 1980-х, і тоді була дуже сильна реакція на війну в Афганістані. А там офіційно загинуло лише 15 тисяч людей, причому не лише з Росії, а й з інших радянських республік. Населення Радянського Союзу тоді було вдвічі більшим, ніж населення Росії сьогодні, і значна частина загиблих, імовірно, була із Центральної Азії.

А зараз, імовірно, загинули вже 450 тисяч росіян. Тому мене вражає, наскільки слабкою залишається реакція суспільства. Тоді у нас був, наприклад, рух солдатських матерів. Але сьогодні репресії в Росії набагато жорсткіші. І, звичайно, частково це пояснюється тим, що солдати, які гинуть, походять переважно не з Москви, Санкт-Петербурга чи інших великих міст.

Інший момент складніший. Путін був досить дисциплінованим у фінансовому сенсі. Дефіцит бюджету щороку становив приблизно 2% ВВП. Це близько $50 млрд. Цього року він витратив цю суму вже у першому кварталі, коли дефіцит бюджету становив 10%. За сім місяців дефіцит бюджету становить 2,6% ВВП.

Тобто Путін, зрештою, залишається дуже обережним у фінансовій політиці. Загальна оцінка полягає в тому, що Росія може дозволити собі дефіцит бюджету приблизно $60 млрд на рік. І зараз вони вже наближаються до цієї межі. Тому ми бачимо, що Росія скорочує видатки, зокрема й військові. І це, так би мовити, важлива новина, яка залишається недостатньо помітною.

Особливо добре це було видно в червні на Петербурзькому міжнародному економічному форумі: голова Центрального банку Ельвіра Набіулліна тоді явно втратила прихильність влади. Але, схоже, зараз її позиції знову посилилися. Загалом Путін був фіскальним і монетарним консерватором. І це якраз суперечить вашій тезі.

Путіну не байдужі гроші. І він практично ніде не може позичати – лише у населення, можливості якого дуже обмежені, та у державних банків. Ми опинилися в дивній ситуації, коли державні банки фінансують бюджетний дефіцит, купуючи державні облігації.

Потім Центральний банк надає банкам гроші через операції РЕПО . По суті, це форма фінансування дефіциту, хоча й непряма – це не пряме друкування грошей.

Офіційна інфляція становить 6%. Можливо, насправді вона трохи вища. Такою статистикою нескладно маніпулювати в межах двох-трьох відсоткових пунктів. Але ключова ставка Центрального банку становить 14%. Отже, як не рахуй, у Росії дуже висока реальна відсоткова ставка, яка фактично зупиняє всі інвестиції, що не фінансуються державою.

Журналісти люблять говорити про "колапс". Це не колапс. Це слабкість. І вона означає, що Росія вже не може витрачати стільки, скільки хотіла б. Крім того, зараз Росія витрачає на оборону близько $180 млрд. За офіційним бюджетом, цього року ці витрати не збільшилися порівняно з минулим роком. Хоча ми ще не знаємо, якими будуть фактичні цифри.

Україна натомість витрачає близько $100 млрд. Зарплати українських військових значно нижчі, ніж російських. І я впевнений, що українські закупівлі озброєння набагато ефективніші за російські, де рівень корупції величезний. Тому, якщо коротко, фінансові обмеження для Росії справді серйозні . Водночас я не можу зрозуміти, чому ми не бачимо такого самого обмеження щодо кількості солдатів, яких Росія здатна залучати до війни. Думаю, це стало несподіванкою для всіх нас.

Але у Росії все ще залишаються такі джерела доходів, як Китай, який купує російський газ, та Індія, яка купує російську нафту. Тобто у неї є два величезні партнери, завдяки яким вона може почуватися більш-менш упевнено.

– Так. Але обидві країни купують нафту дуже дешево. До того ж Росія тепер має значно більші транспортні витрати, доставляючи нафту до Індії та Китаю, яких вона не мала, коли продавала її Європі. Але є ще один надзвичайно важливий момент: Росії ніхто не дає кредитів – навіть Китай. Фактично з Китаю до Росії не надходить фінансування, і це досить показово. Чотири найбільші китайські державні банки дуже бояться санкцій США.

Збитки, яких українська армія завдає російській економіці, можуть бути значно меншими, ніж збитки, яких Росія завдає економіці України. Тому питання в тому, яка з двох країн стійкіша і має більше ресурсів, щоб витримати цю війну та зберегти економіку в більш-менш нормальному стані. Україна не має таких ресурсів, як Росія. Особливо останнім часом ми бачимо удари по великих інвестиційних проєктах, технологічних компаніях, ритейлу, складах. У мене складається враження, що протягом серпня Україна зазнала значно більшої шкоди. Яка ваша оцінка?

– Моя відповідь – і так, і ні, що не надто допомагає. Але сподіваюся, тут важливі нюанси. Загальна вартість війни для Росії в абсолютному вимірі більша, ніж збитки, яких Росія завдає Україні. Але оскільки ВВП України приблизно у дванадцять разів менший за російський, відносно розміру економіки втрати України набагато більші. Тут є два конкретні моменти.

Перший – зараз фактично нічого неможливо експортувати через Чорне море. Близько 90% українського експорту – це сировинні товари. Приблизно 60% – зерно. Решта – переважно залізна руда та сталь. І зараз усе це неможливо нормально експортувати. Для України йдеться про 30–40 млн тонн зерна, які вона не зможе експортувати протягом наступного року, якщо судноплавство Чорним морем залишатиметься неможливим. Для Росії це, ймовірно, понад 50 млн тонн зерна. Разом це близько 17% зерна, що продається на світовому ринку. Це вдарить передусім по Північній Африці та Близькому Сходу, оскільки обидві країни багато експортують туди. Але Україна страждає особливо сильно, тому що фактично не може нормально експортувати ці товари.

Аграрії вже активно шукають та використовують інші маршрути.

– Вони занадто дорогі. Справа не лише у пропускній спроможності – це просто коштує занадто дорого, і експорт стає нерентабельним. Ціни на зерно в Україні зараз впали на 30–40%. Це означає, що виробництво зерна вже стало збитковим. І тоді виникає питання: навіщо сіяти зерно на наступний рік? Якщо минулого року ви не заробили достатньо, краще просто залишити поля під паром – якщо тільки не вдасться відновити експорт. Другий момент – нафта. У липні Україна в середньому вивела з ладу близько 30% російських нафтопереробних потужностей. Це дуже багато. Я не рахував, скільки це становить у грошах, але сума величезна.

Проте Росія може перенаправляти нафту через Балтійську трубопровідну систему до Усть-Луги та інших портів поблизу Санкт-Петербурга. Тому Росії вдається зберігати більшу частину експортних доходів . Мені здається, що зараз Путін знову повернувся до стратегії максимального завдання шкоди Україні. Україні у відповідь потрібно атакувати якомога більше російських суден, щоб зрештою обидві сторони знову погодилися на припинення вогню в Чорному морі. Туреччина рухається в цьому напрямку. Я хотів би сказати, що ЄС щось робить, але це не так. США, схоже, взагалі ні до чого немає діла – окрім заробляння грошей для пана Трампа. Схоже, сьогодні це єдиний інтерес Вашингтона.

Що допоможе Україні вистояти?

– Три речі. Перша – відновлення судноплавства Чорним морем. Зараз воно зупинене. Друга – електроенергія. Ця зима буде дуже важкою. За моєю оцінкою, протягом останніх двох років Україна втрачала близько 2% ВВП через зимові відключення електроенергії. Третя – гроші Європейського Союзу. І саме тут велика перевага України. Україна отримує близько $100 млрд західного фінансування щороку. Точну суму визначити складно, тому що значна частина допомоги надходить у вигляді зброї, а вартість озброєнь зі складів можна оцінювати по-різному. США не дали Україні нічого від січня минулого року, коли Трамп прийшов до влади і почав фактично працювати на Путіна. Тепер питання полягає в тому, чи продовжить Європа підтримувати Україну на необхідному рівні. Так, передусім країни Північної Європи та Балтії твердо стоять на боці України. Але Україна повинна виконувати умови, пов'язані з цією допомогою. Зараз є низка законів, які необхідно узгодити з вимогами ЄС, але Верховна Рада їх не ухвалює. Це серйозна проблема. ЄС не відмовиться від цих вимог – вони мають бути виконані.

Економіка