"Я незадоволений тим, що доводиться будувати власну енергетичну інфраструктуру", – Борис Шестопалов, CEO та акціонер HD-Group

03 листопада 2026 р. 15:18

03 листопада 2026 р. 15:18

Відключення електроенергії  змушують український бізнес шукати гроші на захист від простоїв, і масштаб цих потреб уже вимірюється мільярдами: за даними НБУ, на кінець вересня 2026 року банки забезпечили фінансування енергетичних проєктів компаній на 63,4 млрд грн — проти 28,3 млрд грн на кінець вересня 2025 року. Особливо чутливі до таких перебоїв харчові виробництва: раптова зупинка обладнання може порушити технологічний цикл, зіпсувати продукцію та зірвати поставки.

Про те, як ухвалювати інвестиційні рішення за таких ризиків, у бліц-інтерв’ю для Dilo розповів Борис Шестопалов — CEO та акціонер HD-Group. На прикладі власних хлібопекарських, борошномельних і кондитерських виробництв він пояснює, чому свій струм не завжди дешевший за мережевий і як енергетичні рішення впливають навіть на графік доставки.

— Коли бізнес хоче забезпечити роботу під час відкоючень з чого варто почати?

У попередні роки воєнного стану енергонезалежність переважно пов’язували зі встановленням додаткових потужностей: дизельних або газових генераторів. Якщо говорити про дизель, то за нинішньої вартості палива я не бачу економічного сенсу постійно працювати на ньому. Такі витрати виправдані, коли треба завершити партію продукції або коли зупинка обладнання може створити небезпеку. У таких випадках головне — забезпечити роботу підприємства, навіть якщо за електроенергію доводиться платити дорого.

— А як тоді забезпечити стабільне живлення й утримати витрати на прийнятному рівні?

Треба поєднувати кілька інструментів. Передусім потрібна власна генерація: газова когенераційна установка, яка виробляє електроенергію й тепло, сонячні панелі або обидва джерела, як у нас. Ще одна обов’язкова складова — батареї, які можна заряджати від мережі в дешевші години або від власних джерел, коли є надлишок електроенергії. Електронна система керування має узгоджувати роботу всього комплексу. Разом це може забезпечити енергонезалежність і підвищити ефективність бізнесу.

Але завдання складне. Економіка залежить від вартості палива, насамперед газу. Восени й узимку сонячна генерація зменшується. Тому жодне рішення не гарантує вигідної ціни протягом усього року.

— Чи можна виробляти електроенергію дешевше, ніж купувати її в мережі?

Якщо добре збалансувати систему, можна вийти приблизно на 6 грн за кВт·год. Чи можливо отримати менше — не знаю. Окремим бізнесом я б це сьогодні не називав. Ідеться про можливість отримувати електроенергію за ціною, близькою до мережевої, або дещо дешевше.

— На який строк повернення вкладених коштів ви розраховуєте?

За нашими розрахунками, такі комплексні системи можуть окупатися приблизно за чотири роки, можливо, за п’ять. Але за умови, що зберігатиметься співвідношення цін на паливо, електроенергію та її передачу. Якщо газ дорожчатиме, а вартість струму не змінюватиметься, розрахунки теж доведеться переглянути.

Кожен сезон дає нові виклики, та й регулятор не забуває підкидати додаткові запитання. Тому точно прорахувати все на п’ять років неможливо. Але з огляду на наші моделі й ризики чотири роки були б достатньо добрим показником.

— Як ви шукали технічне рішення, яке підійшло б саме вашому виробництву?

У нас уже була власна промислова експертиза, зокрема в енергетиці. Шукати можливості підвищити ефективність і зменшити споживання — обов’язкове завдання для будь-якого підприємства. Коли стало зрозуміло, що потрібна складніша система, інтегрована в наш технологічний цикл, ми звернулися до кількох компаній. Але не знайшли на українському ринку того, що я назвав би турботою.

Нам пропонували купити батареї та інше обладнання. А ми хотіли, щоб фахівці розібралися, як працює виробництво, що можемо генерувати та яке рішення буде для нас найкращим. Тому почали поступово набирати людей і навчати їх. Спочатку з’явилися енергоаудитор і керівник напряму, згодом — монтажники, зварювальники, фахівці з автоматики. За кілька місяців із цієї команди виросла компанія "HD енергетичні сервіси".

— Над чим зараз працює ваша енергосервісна компанія і чи готова вона братися за замовлення інших виробників?

Зараз реалізуємо три проєкти на трьох наших підприємствах, ще два перебувають на стадії проєктування. Уже маємо кілька звернень від інших виробників, які хочуть отримати подібний результат. Але щонайменше рік ми ще будемо вчитися й розбудовувати власну екосистему, оскільки під час роботи з обладнанням постійно виникають нові технічні завдання. Ось, наприклад, встановити когенераційну установку — чудово. Але важливо використати й тепло, яке вона виробляє разом з електроенергією. Для цього її потрібно інтегрувати із системою опалення підприємства. Готового технічного рішення під наші потреби ми не знайшли, тому зараз розробляємо власне, щоб досягти максимального коефіцієнта корисної дії.

— А обслуговування обладнання ви теж берете на себе чи залучаєте підрядників?

Тут ми вирішили готувати власних фахівців, адже щойно почали встановлювати генерацію, з’явився новий виклик: її треба правильно обслуговувати. А бригади в Україні, які вміють працювати зі складними установками, за моїм відчуттям, можна перелічити на пальцях. Періодичність сервісу залежить від напрацювання в мотогодинах. Потрібні фільтри й інші матеріали, які доводиться замовляти за кордоном, бо тут їх немає.

Тому ми звернулися до компаній, у яких купували обладнання, з проханням навчити наших людей обслуговувати установки. Німецькі й чеські постачальники у відповідь запитали, чи зможемо ми після навчання взятися ще й за тисячу інших систем. Це було несподіванкою. Фахівців доводиться привозити й щоразу враховувати всі ризики. Інфраструктуру зараз швидко розбудовують, а підтримувати її в робочому стані доведеться роками. Тому, як завжди, порятунок потопельників — справа самих потопельників.

— Чи змінюють такі реалії модель вашого бізнесу?

Ми як були харчовиками, так і залишилися. Просто звикли глибоко занурюватися в технологію й так само розбираємося з енергетикою. Бачимо в цьому наступний напрям нашої роботи. Власна генерація вже стала частиною щоденної логістики: ми почали переводити доставку на електротранспорт.

— Як організовуєте цей перехід?

Ми вже привезли перші 20 електроавтівок для розвезення продукції. Тепер треба підготувати водіїв до роботи з ними, адже від стилю їзди залежить запас ходу. Є рекуперація — повернення частини енергії до батареї під час гальмування. Треба вміти користуватися цим режимом, працювати з педалями, розуміти, коли заряджати машину та як будувати маршрути.

Тож заряджання теж стає частиною планування доставки: для нього потрібен час, коли машини не розвозять продукцію. Але саме на ці години можуть припасти відключення або високі ціни на електроенергію. Тому використовуємо окремі батареї: заряджаємо їх від власних джерел, намагаючись отримати струм якомога дешевше. А коли навантаження на систему менше, цей запас іде на заряджання автівок.

— Як за таких умов ви шукаєте можливості заощадити на доставці?

Це дуже складно, я вам чесно кажу. Сьогодні лінійні рішення не працюють. Усе об’ємне, у 3D: змінюєш один процес — маєш врахувати, як це вплине на інші. Ось хочемо краще завантажувати транспорт і возити разом із хлібом ще й кондитерські вироби. Двоє керівників дали таке завдання нашій транспортній компанії. А потім з’ясовується, що графіки різні. Кондитерську продукцію можна розвозити після обіду, у зручний час, бо вона довго зберігається. А хліб має бути свіжим і приїжджати чітко за графіком, як потяг: о 7:15, 7:20, 7:30.

Добре, робимо другий рейс після обіду. Начебто рішення всіх влаштовує, але його ще треба узгодити із заряджанням машин — вони ж тепер електричні. Сьогодні це цілісний ланцюжок: технологія, виробництво, доставка, заряджання. Розглядати ці процеси окремо вже не виходить.

— Після стількох етапів змін та переформатування процесів, задоволені результатами роботи бізнесу?

Я загалом незадоволений тим, що, крім випуску продукції, найму людей та вирішення інших бізнесових питань, мушу ще й створювати власну енергетичну інфраструктуру. Ми спочатку не планували, що це стане частиною нашої роботи. Але в нинішніх умовах питання вже не в задоволенні, а в тому, щоб наші підприємства могли працювати.

Економіка