- Найзагадковіша суперзірка України – Василь Зінкевич святкує своє 80-річчя. Він уникає публічності, не дає інтерв’ю. Що відомо про його родину?

01 травня 2025 р. 20:59

01 травня 2025 р. 20:59

1 травня патріарх української естради, без перебільшення жива легенда, святкує 80-річчя. Василь Зінкевич – неймовірно обдарований співак, надзвичайно вимогливий до себе артист, популярність якого не згасає понад пів століття. А ще Зінкевич – людина дуже непростої долі…

Пропонуємо вашій увазі чудовий матеріал “Главкому” про легендарного співака.

В останні роки Василь Іванович нечасто тішить публіку своїми виступами на сцені. Проте у передювілейний рік артист зробив виняток: він відгукнувся на ідею свого друга, народного артиста Івана Поповича і гастролював з проєктом «Дві легенди».

Співаки попри поважний вік відпрацювали шість спільних концертів. Більшу частину виступів пройшли у Львівській опері, також був анонсований перший концерт проєкту у столиці, однак продаж квитків було припинено буквально ж відразу після його старту.

Зінкевич – самітник, артист, який завжди уникав уваги ЗМІ. Колеги співака в один голос підтверджують: Василь Іванович тікає від публічності десятиліттями, найближче коло виконавця – вкрай вузьке.

Проте «Главкому» вдалося поспілкуватися з Василем Зінкевичем кілька разів. Маестро завжди доброзичливо відгукувався, спілкувався, ділився переживаннями, творчими планами, проте на прохання про велике інтерв’ю, яке очікує, без перебільшення вся країна, завжди ввічливо відмовлявся. Говорив: «Ще не час».

12 квітня маестро мав з’явитися на концерті, присвяченому ювілею поета-пісняра Вадима Крищенка. Проте песимістичні прогнози відомого хітмейкера, який святкував своє 90-річчя, збулися: Зінкевич не приїхав.

«Він непередбачуваний. На кожну хвилину може сказати «я не приїду». Він був у 2015 році на моєму концерті, а далі – ні, хоч обіцянок було багато. Надзвичайно дивний чоловік. Але йому все можна пробачити. Він залишається лідером української пісні, як би хто що не казав. Його тембр голосу, вміння його поставити», – говорить Крищенко.

Доленосна «Червона рута»

Всесоюзна слава прийшла до Василя Зінкевича, а заодно – і до незабутніх Назарія Яремчука та Володимира Івасюка у 1971 році, коли їхнє тріо заспівали «Червону руту» у фіналі «Пісні року – 1971» у Москві.

Утворилося це тріо майже випадково. Художній керівник легендарної «Смерічки» Левко Дутківський розповідав , що під час «Пісні року» організатори в останній момент скасували участь ансамблю у повному складі і заявили, що виступатимуть лише солісти під оркестр. Дутківський тоді дуже хвилювався, що Назарій та Василь, які ніколи ще не виступали такій великій сцені, розгубляться, а тому попросив Івасюка як автора пісні заспівати з ними.

У тому ж 1971 вийшов музичний фільм Романа Олексіва та Мирослава Скочиляса «Червона рута», головні ролі в якому зіграли Софія Ротару та Василь Зінкевич. Знятий у Яремчі мюзикл, у якому прозвучали 15 естрадних пісень, дав потужний імпульс кар’єрі усіх задіяних там виконавців. Сюжет вельми простий: молодий донеччанин Борис (Зінкевич) в поїзді зустрічає красуню-гуцулку Оксану (Ротару), і між ними спалахує іскра кохання. У Карпатах їхні шляхи розбігаються, проте Борис знаходить Оксану і вони разом виступають на концерті для відпочивальників.

До речі, Івасюк свого часу таке казав про Зінкевича : «У Василя вокальні дані набагато кращі, ніж у мене, – це безперечно. Я відчуваю, що в цього співака дуже гарно вдаються речі широкого, кантиленного, наспівного плану, і десь стараюсь писати для нього саме в цьому плані».

Головні нагороди Василя Зінкевича:

• Звання Герой України з врученням ордена Держави (19 серпня 2009);
• Ордени князя Ярослава Мудрого IV та V ст.;
• Ордени «За заслуги» I, ІІ та ІІІ ст.;
• Державна премія України імені Т. Шевченка 1994 року;
• Орден Святого Миколи Чудотворця.

Парадокс у тому, що титулований Герой України, народний артист та жива суперзірка вже довгі роки фактично забутий державою. Як розповідав в інтерв’ю «Главкому» народний артист Іван Попович, який нині є тим рідкісним джерело інформації про Зінкевича, пенсію і він, і Василь Іванович отримують жалюгідну.

«У нас пенсії з Василем Зінкевичем – по 5 тис. грн на місяць. Я думав, він отримує більше, бо він має Шевченківську премію, окрім звання Народного артиста, і Героя України, якого йому ще Віктор Ющенко присвоїв... Василь Зінкевич мені розказував, що він був у Кабінеті міністрів, розповів там, що свого часу він приносив філармонії мільйони, то мовляв, що ж це за несправедливість, і на що ж йому жити? Знаєте, що він почув у відповідь? «На жаль, ми вам нічим не можемо зарадити: у вас була ставка», – розповідав Попович.

Молодший колега Зінкевича по сцені, Народний артист Павло Зібров переконаний: влада несправедливо забула про Василя Зінкевича.

«Міністерство культури не звертає належної уваги на таких людей, як він, – Героїв України, лауреатів Державної премії імені Шевченка, справжніх легенд нашої культури. На його 80-ліття було б правильно провести тур Україною на його честь. Це не просто гастролі, це можливість віддати належне митцю, який усе своє життя присвятив українській пісні, який прославляв нашу культуру по всьому світу», – переконаний Зібров.

Співак також підкреслив: «Василь Зінкевич – не штучний герой, не «намальована» зірка, а справжній народний співак, особистість, якою варто пишатися. Він має що сказати, має що показати, і українцям є чим пишатися. Саме тому в цей ювілей він мав би виступити перед своїм народом, перед тими, хто любить його творчість, хто зростав на його піснях. Нехай люди почують і відчують цю енергетику, цю силу української музики, можете вважати відкритим запитом до Міністерства культури, до уряду, до президента України: підтримайте тур Василя Івановича Зінкевича! Україна має знати й шанувати своїх легенд!».

Стрімка кар’єра

Музичний талант Василя Зінкевича почав проявлятися ще з раннього дитинства. Батько майбутнього артиста мав чудовий голос, співав у регентському хорі. За словами матері пана Василя Ганни Прокопівни вдома хлопчик облаштував собі «сцену», на якій танцював. Під час навчання у школі займався художньою самодіяльністю.

Після школи Зінкевич навчався у Вижницькому училищі прикладного мистецтва імені В. Ю. Шкрібляка на спеціальності «художня обробка металу». Навчання довелося перервати: у 1966 році Зінкевича призвали до армії.

Впродовж наступних трьох років він служив у Львові, в Самаро-Ульянівській залізній дивізії. У 1968 році полк брав участь у вторгненні СРСР до Чехословаччині. Безпосередньої участі у бойових діях Василь Іванович не брав, він був сигналістом-регулювальником. Крім того, Зінкевич завідував у дивізії музеєм бойової слави.

Після служби в армії Зінкевич все-таки закінчив Вижницький коледж прикладного мистецтва і після цього впродовж п’яти років працював художнім керівником самодіяльного ансамблю танцю «Смеречина» при місцевому будинку культури. Саме там він зробив перші кроки у вокальній школі Левка Дутківського, який керував ансамблем «Смерічка». До слова, за рік там почав також співати й Назарій Яремчук – ще одна легенда нашої естради. Як згадував Дутківський , такого дуету, як Яремчук із Зінкевичем, більше не було в українській естраді.

Тандем суперзірок розпався у 1975 році. Основною причиною досі вважається творче суперництво співаків, причому бажання піти висловив саме старший за віком Зінкевич. На той момент Василь вже мав плани перейти у волинський колектив «Світязь». Подейкують, що у вогонь суперництва Назара та Василя активно підкидало хмизу КДБ, адже потужний український дует (який, до слова, мав у репертуарі пару пісень російською і навіть одну англійською) лякав радянську владу.

Як пише історик української естради Михайло Маслій , екскерівник ВІА «Світязь» Валерій Громцев згадував: «Коли Зінкевич не зміг поділити слави з Назарієм Яремчуком у чернівецькій «Смерічці», у них дедалі більше виникало суперечок, Василь таємно просився у «Світязь». Я не раз казав Назарієві й Василеві, що вони мають бути разом.

А якщо ще й з ними Левко Дутківський – їхній творчий батько, це нездоланна сила, моноліт. Композитор і два шикарних співаки, які доповнювали один одного! Пісні, заспівані в їхньому дуеті, й досі звучать краще і багатше, аніж ті, які вони співали окремо. І це добре знав і завжди відчував Левко Дутківський, адже зліпив з них досить крутих співаків…

Відчував силу дуету Яремчук-Зінкевич і я. Хоч умовляв і переконував Василя залишитися у «Смерічці», проте їхній конфлікт дійшов до межі кипіння і вони розлучилися. Зінкевич сам мені зателефонував і сказав: «Назарій нехай залишається в «Смерічці», а я хочу перейти до тебе у «Світязь». Хоч я завжди був проти такого розпаду, адже їхньому дуетові не було рівних у всьому Радянському Союзі, але бачив, що хлопці не ладять один з одним і погодився взяти до себе Василя».

У середині 1970-х кар’єра Зінкевича стрімко пішла вгору. Він-таки став спершу солістом, а потім і художнім керівником ансамблю «Світязь» Волинської обласної філармонії. У 1978-му співаку вже присвоїли звання Заслуженого артиста України, а ще за сім років Зінкевич став Народним. Василь не збирався почивати на лаврах: удосконалював свою майстерність – пішов учитися на режисера у Рівненському інституті культури.

Не єдиний талант Зінкевича

Неймовірний вокал Зінкевича, його артистизм та вишукані пісні знайомі кожному українцю. Проте про інші обдарування Василя Івановича – хореографічне та дизайнерське – знають лише обрані. Співак та композитор Дмитро Гершензон якось розповів , що у Зінкевича своєрідне бачення світу, як у художника: «Зінкевич сам створив собі чимало сценічних образів, поєднуючи народні мотиви із сучасними фасонами. Ще у часи його студентства за його ескізами шили вбрання для ансамблів. У 1970-1980-ті не чули про стрази Swarovski, а Василь Іванович уже прикрашав одяг музикантів штучним камінням».

^{Рідкісне фото: дует «Світязь» (Анатолій Говорадло та Дмитро Гершензон), «Кролики» (Володимир Моїсеєнко та Володимир Данилець), Ян Табачник та Василь Зінкевич (присів). Фото: особистий архів Анатолія Говорадла}

Дизайнерське бачення пана Василя виражалося не лише орнаментами чи особливостями фасону: він не боявся бути новатором. І коли у 1970-х у Радянському Союзі дівчата шаленіли від мініспідниць, Зінкевич розширив горизонти і запропонував «Смерічці» виступати… у максі! «Якби ансамбль у цьому вбранні пройшовся Хрещатиком, то завтра так одягалася б половина киян», – розповідав народний артист України Сергій Козак. До слова, розроблені Зінкевичем костюми експонувалися навіть у Парижі.

Василь Іванович також займався постановкою танців. І настільки успішно, що декілька танців у його постановці увійшли до Золотого фонду українського мистецтва.

Відчайдушний патріот

Всесоюзна мегапопулярність робила молодих артистів об’єктом пильної уваги спецслужб. Саме з діями радянського КДБ пов’язують передчасну смерть Володимира Івасюка. Донині існує чимало версій його викрадення і вбивства, обставленого як самогубство. За даними колег Івасюка, спецслужба схиляла співака до співпраці, однак Івасюк глибоко гидував такою «роботою». І КДБ сказало своє останнє слово…

Похорон Івасюка 22 травня 1979 року перетворився на своєрідний масштабний мітинг на вулицях Львова проти КДБ. Зібралися понад 50 тис. людей! І поява Зінкевича – до слова, одного з небагатьох артистів – на цьому похороні сприймалася не як прощання з колегою, а як активна участь в антивладній акції. За словами колег артиста, смерть Івасюка була лише першим ударом, який змінив життя Зінкевича.

Прямих свідчень того, що радянська влада погрожувала артисту немає, але після загибелі колеги від дуже тривожився і боявся стати наступним. До слова, вбивства українських виконавців, активістів, публічних людей продовжуються і після розвалу СРСР: смерть Ігоря Білозіра у 2000-му та загибель Ірини Фаріон у 2024-му тому підтвердження.

Навіть через понад 40 років після похорону Івасюка чи то через небажання сказати публічно зайве слово, чи то через власну замкненість Зінкевич відмовив дочці Назарія Яремчука Марії знятися у фільмі про її батька: дати коментар, поділитися спогадами… Не погодилася на участь у фільмі й Софія Ротару.

«Главком» звернувся до Марії Яремчук із запитанням: чому, з якої причини Зінкевич зберіг мовчання навіть через 30 років після смерті свого творчого побратима? Марія каже, що не знає. Утім образи на Василя Івановича не тримає і передає щирі вітання: «Василь Іванович Зінкевич, безумовно, видатна постать для української музики, адже він є одним з основоположників україномовної поп-музики як такої. Кількість заспіваних ним пісень, які стали безсмертною класикою, вражає. Це справжня легенда. Я бажаю Василю Івановичу міцного здоровʼя та щиро вітаю з 80-річчям».

Особиста драма

Особисте життя Василя Зінкевича також оповите таємницею. Відомо лише, що Василь Іванович свого часу був одружений із танцівницею Людмилою Вітковською. Співак взяв шлюб у зрілому віці – 35 років. Він про це не любить розповідати, але від колег по сцені, ровесників Василя Івановича, можна дізнатися, що дружина його залишила, і успішний артист залишився сам із двома синами. Виховував він їх разом зі своєю сестрою. Цю історію добре знав поет, композитор та виконавець з Луцька В'ячеслав Хурсенко. Вражений драмою співака, Хурсенко за 40 хвилин написав пісню «Соколята», присвячену Зінкевичу і його синам. Сам Зінкевич відмовився її виконувати, сказав, що йому забракне сил розповідати свою історію і проживати її на очах тисяч людей знову і знову.

Крутилось пір'я на вітру,
І я згадав негоду ту,
В яку мене моя любов
Покинула.

Виймали жала із грудей
Очата двох моїх дітей
І вся моя любов на них
Рікою хлинула.

Врешті геніальні слова і музика зажили своїм життям. В’ячеслав Хурсенко записав свою пісню сам. «Правдива сумна історія одного хорошого і талановитого чоловіка», – так представляв «Соколят» автор, який пішов від нас у 2009 році. Урешті «Соколята» увійшли у сотню золотих хітів Незалежної України , складену у 2021 році «Главкомом» до 30-річчя Незалежності.

Та не лише «Соколята» розповідають про драматичну долю Зінкевича. Так само біографічними є «На березі життя» (перше відео) та «Заметіль» (друге відео).

Про синів Зінкевича інформації також обмаль. Відомо, що вони обидва успадкували музичний талант батька до музики. Молодший, Василь, разом із Сашком Положинським заснував гурт «Тартак», однак давно пішов з колективу. Положинський не спілкується з Василем, у коментарі «Главкому» зміг лише сказати, що за останніми даними, Василь займається звукорежисурою. Старший син Зінкевича Богдан був клавішником із прізвиськом Zinchek у гурті «Основний показник».

Де мати синів Зінкевича, чи мав він стосунки з іншими жінками – це настільки закрита частина життя Зінкевича, що навіть чутки щодо цього не потрапляли у пресу. У мережі є кілька світлин, на яких біля Зінкевича стоять незнайомки, проте достеменно невідомо навіть їхніх імен…

Колеги про Зінкевича

Високоінтелігентний, надзвичайно артистичний, непередбачуваний, дуже закритий і навіть дивний, але, безумовно, неймовірно обдарований та працездатний, – так відгукуються колеги про Василя Івановича. Усі митці, з якими «Главком» спілкувався напередодні ювілею, коли чули прізвище Зінкевича, з радістю ділилися спогадами про маестро.

Олександр Пономарьов згадує, що попри велику різницю у віці часто перетинався із паном Василем. «От вже кілька років у мені є бажання підтримати пана Василя: заспівати щось з ним у дуеті чи тріо. Ми з ним періодично зідзвонюємося. Йому дуже сподобалась моя пісня «Чому», він мені телефонував і казав, що сам хотів би її заспівати, якось по-інакшому. Телефоном ми розмовляли з ним годинами. Давно збираємося зустрітися, але все якось не виходить. Я тішу себе надією, що колись ми разом все-таки заспіваємо. Це – людина-легенда, достойна усіх похвал і нагород, які тільки є у нашій країні, я ставлюся до нього з дуже великою повагою», – поділився Пономарьов з «Главкомом».

До слова, Олександр Пономарьов на зорі своєї кар’єри співав пісню Володимира Івасюка «Тільки раз цвіте любов», яка також входила до раннього репертуару Василя Зінкевича.

Нинішній гастрольний партнер Василя Зінкевича співак, народний артист Іван Попович, з яким вони у кінці 2024-на початку 2025 року активно давали концерти у Львові зазначає: Зінкевич для нього – авторитет.

«Коли я був ще студентом консерваторії, то відвідував концерти Василя Зінкевича та Назарія Яремчука. Коли я організовував львівську «Ватру», ми з Зінкевичем уже здружилися. А вже коли я готувався до свого ювілею , то довго думав, кого з колег запросити. Запросив Василька. Коли я з ним обговорював гонорар, він відмовився від нього, тільки організацію транспорту та проживання для нього і його команди. Тоді у мене виникла ідея зробити нам з Зінкевичем концерт «Дві легенди». Василь погодився, щоправда, не одразу. Він скромно сказав: «Ми ніякі не легенди, легенди – це Ротару і ансамбль Вірського». Але я йому заперечив: «Не кажи дурниць, ти є жива легенда». Коли ми зробили перший концерт у Львівській національній опері, і він пройшов із повним аншлагом, нам організатори запропонували виступити ще. Так ми провели шість концертів», – розказує Попович.

Допис, поширений BIGSHOW Agency (@bigshow.ua)

«Василь Зінкевич – це постать. Нехай люди кажуть, що він капризний, але у всіх творчих людей є свої особливості. Особисто я прихиляюся перед ним. У нього кожне виконання пісні – це вистава, у повному розумінні цього слова. У нього так розумно зроблене аранжування кожної пісні, що аж подих перехоплює. Таких виконавців, як він, я більше не бачив. Коли під час спільних концертів я маю час, із задоволенням за кулісами його слухаю: я бачу, як він віддається виконанню. І ще – він великий патріот», – веде далі Попович.

Іван Дмитрович наголошує: насправді Зінкевич далекий від зіркових забаганок і пишних райдерів. «Під час наших концертів він не вимагав розкішного готелю, номера-люкс – ні, він казав, що йому достатньо звичайного номера, тільки щоб тепло було: у нього хронічний бронхіт, швидко застуджується», – зазначає Попович.

До слова, саме поганим самопочуттям організатори пояснили відсутність Василя Зінкевича на ювілейному концерті поета-пісняра Вадима Крищенка 12 квітня.

Народний артист України Павло Зібров звертає увагу на те, що Зінкевич прославляв українську пісню «на всіх континентах». «Мабуть, немає людини, яка об’їздила більше країн, ніж він, несучи у світ українську мелодію, її душу та зміст», – зауважує Зібров. Він також відзначив високу інтелігентність, неймовірну тактовність і доброзичливість Зінкевича.

«Він ніколи нікого не образить, завжди вислухає, зрозуміє, дасть мудру пораду. Він глибоко співчуває людям, відчуває їхні переживання та проблеми. Для мене він не просто колега по сцені. Ми разом побували на багатьох фестивалях, сиділи в журі, подорожували, проводили час у готелях, поїздах, літаках, на концертах. Нас пов’язують теплі, приятельські стосунки. А ще – мені особливо приємно, що серед усіх моїх колег тільки Василь Іванович називає мене «Павлусем». І це гріє душу…», – зазначає Зібров.

«Василь Зінкевич – надзвичайно вимогливий до своєї творчості. Його підхід до пісні ніколи не буває поверхневим. Він глибоко занурюється в її суть, ретельно вивчає кожне слово, кожну ноту. Передусім – поезію. Якщо потрібно, може внести правки, вдосконалити, але завжди з великою повагою до авторського задуму. Він неодмінно зателефонує поетові, порадиться, запитає: «А чи можна тут щось змінити?». Я бачив, як він працює над піснею. Це не просто репетиції – це справжнє злиття з музикою. Для нього важливо не просто виконати пісню, а прожити її всім своїм єством – м’язами, тілом, кров’ю. І лише тоді, коли вона стане частиною нього, коли він повірить у неї до кінця, – вона зазвучить по-справжньому. Як він сам каже: «Тоді вона буде нестися. Тоді буде що показати людям», – каже Павло Зібров про колегу.

Співачка, народна артистка Алла Кудлай, яка минулого року відзначила 70-річчя , також мала чимало спільних концертів разом із Зінкевичем. Кудлай пригадала історію з одного з них: «У нас було дуже багато спільних концертів. Василь Зінкевич брав участь у моєму першому бенефісі в Палаці Україна у 1993 році. Цей концерт знімали. Василь виступав перед фіналом, я – у фіналі. І він замість того, щоб заспівати одну пісню, заспівав чи чотири, чи п’ять. Режисерка нервувала, бо не вистачало плівки на фінал – якось вона не розрахувала. Василь дуже захопився, мав велике натхнення».

За словами співачки, Зінкевич відрізняється не лише талантом, а й особистими рисами: добрий, щирий, приязний. «Звісно, особисте життя наклало відбиток на творчість – у Зінкевича є дуже сумні пісні, просто до сліз. Загалом це велика радість, що він у нас є», – зазначає Кудлай.

Співачка Марія Бурмака розповідає, що ніколи не перетиналась із Зінкевичем по роботі, однак саме він визначив її життєвий шлях.

«Коли мені було п’ять років, у Харків приїздив із концертом Василь Зінкевич. То була дуже важлива подія: та той момент у Харкові майже не було української музики. І мені дали букет, я мала подарувати його артисту. Пам’ятаю, як я піднялась на сцену, вручила квіти, і подивилась на зал. Глядачі дивилися на Зінкевича із захватом, аплодували йому. У той момент я вирішила: і я так хочу!».

Більшість колег Зінкевича також відзначають його безпрецедентну закритість, непритаманну супезіркам. Поет-пісняр Вадим Крищенко також пригадує, що попередній керівник Палацу «Україна» Роман Недзельський кілька разів пропонував Зінкевичу зробити концерт легенді на головній сцені держави. Але артист щоразу відмовлявся.

Що кажуть люди

Напередодні 80-річчя Зінкевича соцмережі повняться спогадами людей, які знайомі з артистом, або ж випадково з ним перетиналися. І, власне, усі ці спогади дуже позитивні.

«Наш Василь Зінкевич, земляк, сусід далекої родини моєї мами, однокласник тітки. Був у нас в гостях у 1984 році у Чорткові. Був концерт, ми його запросили у гості, я памʼятаю цей день, як ніби було вчора. Сестра підписала крісло: «Тут сидів Василь Зінкевич», це крісло до сих пір є у мами. Талановитий співак, хороша людина і хороший батько. Не раз була на його концертах. Довгих років життя вам, Василь Зінкевич!!!» – пише Тетяна Чаркджи.

«Колись давно, років 20 тому в Луцьку на зупинці тролейбуса стояла разом з паном Василем Зінкевичем, так гордо мені було! А він просто стояв і чекав тролейбус, разом з усіма», – ділиться інша користувачка, Міла Лук’ян.

«Працюючи в м. Київ довелось зустрітись з Василем Зінкевичем на залізничному вокзалі. Десь за пів години нашого спілкування мав щастя пізнати частинку його буття. Він – скромна, душевна і проста. Хай Бог його охороняє», – пише коментатор Богдан Ходоровський.

Наталія СОКИРЧУК, «Главком»

Чернівецькі