– Моє правило, як шофера: ніколи не спіши і не запізнюйся! – Василь Ткачук із Кіцманя

16 липня 2025 р. 10:24

16 липня 2025 р. 10:24

Нелегка за кермом робота,

Та в ній романтика вирує до країв!

Простір неба – то є душа пілота,

Душа шофера – широчінь шляхів.

10 липня цього року свій поважний ювілей, своє 80-річчя відзначає кіцманчанин Василь Якович Ткачук. Солідний трудовий стаж налічує майже 40 років.

І всі роки за кермом автомобіля. Без аварій і складних ситуацій. А це в житті багато значить. Василь Якович любив свою роботу. Завжди старався, щоб машина була "на ходу", а для цього потрібний особливий догляд за нею.

– Машина, немов людина, вона хоче бачити твою повагу, твоє дбайливе ставлення. Тому питання чистоти, як у салоні, так і зовні, а також вчасного дрібного ремонту, не обговорюється, – ділиться досвідом ветеран. – Це постійно має бути в крові шофера, – з вогником в очах говорить Василь Ткачук. – Ніколи не терпів, якщо в машині двері не закриваються або ними треба стукнути-грюкнути. Машина буде довго тобі служити, навіть без капітального ремонту, якщо ти будеш її любити.

Василь Ткачук родом з Нижніх Станівців. Змалку хлопця привчали до порядності, працелюбності. Ніколи не лінувався допомагати батькам по господарству. Вдома була "залізна" дисципліна.

Завжди мріяв про машину. Подобалося возитися з "залізом".

Вважав, що машина – це немов твоя кімната, в якій живеш, яку прибираєш, не чекаючи ні на кого.

Після закінчення середньої школи, служби в армії в Казахстані молодий хлопчина став втілювати свою мрію в життя. А оскільки в районному центрі легше було знайти роботу, ніж у віддаленому селі, то починав свою трудову діяльність у Кіцманському автопарку. Спочатку їздив у відрядження у Молдову за вишнями і черешнями для перероблювання на Ошихлібському овочесушильному заводі. Зрадів, коли запропонували "пересісти" на “Волгу-21”, тобто працювати шофером голови народного контролю В'ячеслава Мацуса. А потім ще краща машина – "Волга-24", на якій "возив" вже "нового" голову районного народного контролю. Звичайно, це був ненормований робочий графік. Передбачити в якій годині і якому селі ти будеш – було неможливо. Так вимагала робота, а вірніше діяльність народного контролю. В 1990 році Василь Ткачук переходить на роботу шофером в Державну податкову інспекцію в Кіцманському районі. Тут і "пробігло" ще 20 років трудового стажу.

Де б не працював Василь Якович, то повсюди був хороший колектив, в якому приємні були будні роботи.

Основні якості шофера, на думку Василя Яковича, це пильність, постійна увага під час руху машини. А також шофер має добре знати правила дорожнього руху, місцевість. Можна сміятись, але навіть кожну ямку на дорозі важливо пам'ятати. А ще настрій має велике значення! Шофер повинен сідати за кермо машини лише тоді, коли всі проблеми, що можуть відволікати від спокійної їзди, він вміє залишити поза машиною.

– Ти несеш відповідальність за життя людей, які з тобою їдуть, – каже справжній водій. – Обов'язково маєш бути зосереджений на відповідній поїздці.

А ще головне, щоб бак з пальним був повний і, звичайно, справна машина. Тоді потрібна шоферу лише його майстерність в управлінні автомобілем. Це такі були принципи в роботі Василя Ткачука.

Подяки, грамоти керівництва, де працював Василь Якович, як свідки в житті про сумлінну, багаторічну працю, про повагу та авторитет сьогоднішнього ювіляра.

А ще згадує Василь Якович, як познайомився зі своєю дружиною Олею. Тоді юнак Василь працював на "21-й Волзі" і був на автобусній станції м. Кіцмань, а молода красуня Оля, працюючи там, "крутила" пластинку з піснею "Всерівно ти будеш мій". Ці слова пісні стали пророчими для молодих людей.

Чудові зустрічі, весілля, хороша сім'я і, як результат, троє дітей: два сини і донька. Є внуки, правнуки – дідусева радість. Лише сумує, що вже 15 років, як його дружина Оля відійшла у вічність…

Та ще тривожить серце ветерана ця жорстока ненависна війна з Росією, яка змінила все. Зникла радість, веселість, посмішки, помінялися плани.

– Ювілей то поважний, це дійсно багато мені років. Вже підводить часто здоров'я, координація рухів не та, що була колись. Проте годилося би радіти, що дожив до такого віку. Мені ж нині це сумний ювілей, бо в країні йде виснажлива війна, – роздумує Василь Якович Ткачук. – Наш сусід – воріг не зупиняється ні перед чим. Видно, що для нього немає нічого святого. Я дуже вірю в Перемогу, я вірю нашим Збройним силам України. Гордий з того, що мої хлопці виховані в дусі патріотизму до рідної неньки України. Не ухилялися, а стали на захист наших кордонів. Батьки, в кого діти в цей час на війні, мене зрозуміють. Кожен стукіт чи дзвінок у двері, дзвінок мобільного телефону постійно насторожує. І сильніше б'ється серце. Такий час, коли кожен день хоронимо наших Героїв, наших воїнів. А це чиїсь сини і доньки, чиїсь чоловіки, дружини, наречені, тати, дідусі. Це дуже важко переносити морально, -- говорить Василь Якович.

Так, сьогодні ювіляр має ким гордитися. Його син Іван Ткачук з 1914 року воює з ворогом. Пережив контузію, два рази ранений. Всі плечі в осколках. Лікували, спасали його життя лікарі Дніпра, Луцька, Чернівців.

Має нагороди від керівництва держави і Збройних сил України. Старший син Олександр також не залишився осторонь і попросився на фронт, а нині вже демобілізований з війська.

Внук Сашко, син дочки, також на війні, в самому пеклі. Підписав контракт на службу.

Другий внук, син Олександра, Євген – кадровий військовий, закінчив військовий інститут. Також не вдома…

Інколи на душі ветерану праці стає дуже важко, а змінити нічого не можна. Просить Бога, як і всі наші люди, щоб закінчилась війна і додому повернулися наші захисники.

Дарія БАБЮК, заступник голови ради Чернівецької районної організації ветеранів України.

Чернівецькі