1000 днів широкомасштабної війни: хронологія зла

19 листопада 2024 р. 06:24

19 листопада 2024 р. 06:24

1000 днів широкомасштабної війни — 2 роки, 8 місяців, 27 днів тривог, відчаю, стресу, молитов, а водночас стійкості, мужності, спротиву, героїзму.

1000 днів часу, за який Україна викарбувала кров’ю і залізом свою назву на мапі світу, виховала повагу і захоплення барвами свого Стягу, бездоганними геометричними формами національного Герба та лицарським чином Воїнів Світла — Збройних Сил України на всій земній кулі. 1000 днів, що утвердили нас як монолітну націю — етнічну, політичну, духовну.

Звісно, у війні, що триває 10 років і 9 місяців, понад чверть якої вже широкомасштабна, говорити такі пафосні сенси якось уже не комільфо… Адже на 1000-й день відчувається загальна втома від того, що відбувається: від щоденної статистики втрат, обстрілів, руйнувань, від просувань ворога в стертих з лиця землі населених пунктах сходу України. Окрім того, щодня кожному доводиться відфільтровувати ворожі ІПСО від об’єктивних новин в інформаційному просторі, що накладається на здебільшого недоспані через постійні «шахедні» атаки ночі…

Але хоч точиться війна, та все ж життя триває. І кожен, хто проживає цей тисячний день, неодмінно згадає всі ті етапи протистояння, що викликають не тільки сум, а й гордість, повагу, натхнення на подальшу боротьбу до неминучої нашої Перемоги.

Згадаємо і спробуємо систематизувати періоди російсько-української війни і ми, разом з мілітарним істориком, головою ГО «Центр мілітарної історії» Василем Павловим.

«Ця війна з усіх війн України, які вона вела протягом своєї історії, є найбільш інформатизованою. У зв’язку з цим, ми маємо велику кількість матеріалів, інформації, свідчень, які мають абсолютно різне походження. Це офіційні документи і неофіційні ролики в мережах Facebook, TikTok, Youtube тощо. Це наукові дослідження, публіцистичні дослідження, статті в інформаційних ресурсах, документальні фільми, сюжети в новинах. Все це створює величезний масив інформації, який дійсно необхідно систематизувати», — каже Василь Павлов.

Пам’ятати і розуміти те, як розвивається війна дуже важливо, бо кожна війна має свої етапи. Широкомасштабній передувала «гібридна» фаза, що розпочалася окупацією Криму.

Потім, від липня 2021 року, йшла підготовка до «великої війни», яка, на жаль, була неминучою.

А коли 24 лютого 2022 року російська федерація здійснила відкритий широкомасштабний напад на Україну — розпочався новий період російської агресії проти України, який науковці також ділять на частини. Зокрема, фахівці Національного університету оборони України виокремлюють кілька стратегічних оборонних і наступальних операцій, а Василь Павлов віддає перевагу періодизації за роками.

«Оскільки ми перебуваємо в новому інформаційному суспільстві, де події розвиваються швидше, аналізуються швидше, навіть історія пишеться швидше, то, і прості люди, і інформаційні ресурси, і навіть науковці потребують набагато швидшої періодизації. Ми де-факто періодизуємо цю війну за роками, або за кампаніями: кампанія 22 року, кампанія 23 року, кампанія 24-го.

Так, кампанію 2024 року умовно можна ділити, як це робиться традиційно, на зимово-весняну, весняно-літню, літньо-осінню, і зараз вже ми вступили в осінньо-зимову кампанію. Кожен із цих періодів має свої особливості і характерні риси, пов’язані з кліматом, з територією, з природою, але водночас вони мають особливості, пов’язані, наприклад, з проведенням мобілізаційної кампанії в нас, завершенням чи відкриттям прихованої мобілізації в росії. Вони збігаються з наданням чи ненаданням нам військово-технічної допомоги. Тобто є дуже багато чинників, які можуть вплинути на ту чи іншу періодизацію, якою б вона не була — чи вона буде календарною, чи подієвою, чи знаковою, тобто буде спиратися на якісь окремі знакові події, від яких ми будемо відраховувати.

Знаковою була, наприклад, періодизація 2022 року. Фактично вся вона базувалася не стільки на календарі, скільки на знакових подіях, які можна було відзначити (Битва за Київ, втеча окупантів з острова Зміїний, Харківська і Херсонська наступальні операції.— Авт.). Але така періодизація можлива лише під час активної фази ведення бойових дій, коли обидва супротивники є активними. На даний момент ми змушені через низку чинників відповідати на дії росії.

Якщо говорити про кампанію 2024 року, то тут постає питання будь-якої війни: як ми пишемо її історію? Ми пишемо історію через наші дії чи ми пишемо історію через дії супротивника? Я хочу це пояснити. Опис будь-якої війни полягає в тому, що його можна зробити по-різному: як діяв супротивник і як ми йому протидіяли, або як діяли ми, а супротивник відповідав на наші дії. І в цьому є суттєва різниця. Вона полягає в тому, хто задає ініціативу, хто описує і як описує. Кажуть, що історію пишуть переможці (а в даній війні, сподіваюся, переможемо ми), але ситуація вимагає, щоб історію цієї війни вже писали, до її завершення. І це робимо ми, але це роблять і росіяни», — пояснює Василь Павлов.

Зокрема, знаковими для нас у поточному році були: знищення російських літаків далекого радіолокаційного виявлення А-50У над Азовським морем та Краснодарським краєм, підписання Безпекових угод та Глобальний саміт миру, Бої на півночі Харківщини та в Курській області рф.

«Курська операція — це дійсно абсолютно нова віха, новий елемент. Це не визволення окупованих територій, а перенесення бойових дій на офіційну територію ворога, яка визнана міжнародними кордонами. Але, як і у випадку з нами, жодна міжнародна організація не змогла вплинути на ці дії.

Україна, відверто кажучи, здійснила акт агресії. У цьому немає нічого поганого. Ми здійснили акт агресії у відповідь на акт агресії. Але ми дійсно зробили те, що дуже важко зробити в оборонних війнах — перенесли бойові дії на територію супротивника. У такий спосіб ми, як люблять казати, перегорнули дошку. Тобто ми змінили правила гри, змінили підходи до них. І тим самим дуже багато планів росіян на літньо-осінню кампанію, на другу частину або на кінець літа, були кардинально сплутані. Адже вони змушені були на це відповідати, при чому відповідати, можливо, не стільки на самій лінії фронту, скільки в інформаційній площині, для своїх громадян. Вони можуть скільки завгодно просуватися на території України, але досі не можуть позбутися того, що на території власне росії перебувають українські війська. Ця територія є доволі немаленькою. І що робити із цими військами, росія на даний момент не винайшла», — зауважує Василь Павлов.

Так історично склалося, що люди пам’ятають «останню кров» — найближчу в часі до них війну. Такою до подій 2014-го, а потім і 2022 року для багатьох з нас була Друга світова. Колись, будучи школярем і дізнавшись, що період німецької окупації Києва тривав 778 днів, я довго думав про те, як це — стільки часу жити фактично як у в’язниці, без прав і свобод, під загрозою розстрілу будь-якої миті… Старі люди в 1990-ті, згадуючи «останню війну» — Другу світову, казали, що будь-які негаразди можна пережити, аби не було війни…

Але вона є. Вже 1000 днів щодня ворог намагається знищити нас. Маріуполь, приміром, в окупації довше, ніж під час Другої світової. Зараз колективна пам’ять українців будує грандіозну канву образів і символів, подій і явищ, героїв та антигероїв, які стали визначальними в українському спротиві російській агресії і сформують образ «останньої крові», «останньої війни» для наступних поколінь. Отже, російсько-українська війна і Перемога в ній надовго залишаться стрижнем національної пам’яті українців. Хочеться, щоб лишалися такими назавжди.

Війна