1000 днів повномасштабної війни. П’ять головних викликів для України

19 листопада 2024 р. 08:41

19 листопада 2024 р. 08:41

Війна, розв’язана Російською Федерацією у режимі походу на Київ, війна, яка мала закінчитися за три-чотири доби, сьогодні досягла символічної позначки — 1000 днів. За понад два роки небачений в Європі з часів Другої світової військовий конфлікт поставив перед Україною, перед її владою та суспільством низку важливих, вікопомних завдань.

Виклик перший — військовий

Першим, найважливішим у початковий період повномасштабної війни став військовий виклик. Російська пропаганда так завзято розповідала про те, що "в гарячій війні ми Україну переможемо за два дні", що росіяни "тільки брову піднімуть" — і Україна капітулює, що в це повірили, здається, не тільки усі росіяни й кремлівська влада, а й, на жаль, певна кількість самих українців. Продемонструвати, що усі ці закиди є лише імперською пихою Москви, й разом з цим втримати Київ, аби не дати диктатору Путіну встановити в українській столиці свою владу — стало головним завданням Збройних сил України у перші дні та тижні війни.

І з цим викликом українська армія під керівництвом Валерія Залужного впоралася з честю. Збройні сили України, інші силові структури відстояли Київ, а через місяць взагалі вигнали ворога з північних областей. Це була перша велика перемога України у повномасштабній війні.

Пошкоджений будинок у Бородянці на Київщині. Квітень 2022 року / Фото: Pexels

Далі Сили оборони України продемонстрували, що вони можуть не тільки захищатися, а й наступати. Спочатку слобожанський контрнаступ, в результаті якого був звільнений Ізюм і майже уся окупована Харківщина, а потім звільнення Херсона та усієї правобережної частини Херсонської області — стали успішним завершенням воєнного 2022 року.

2023 року ЗСУ зробили майже неможливе під Бахмутом та на Півдні. Донецьке місто стало справжньою фортецею, звідти українська армія відступила тільки тоді, коли оборонятися банально було ніде — та й при цьому фактично знищивши підрозділи ПВК "Вагнер". А на Приазов’ї Збройні сили України зуміли просунутися, нехай і не так глибоко, як планували, але в умовах неймовірно насиченої оборони навіть той результат, який показали ЗСУ, став серйозним успіхом.

Фото: "Укрінформ"

Врешті, 2024 року Україна досягла несподіваного прориву, взявши під контроль частину міжнародно визнаної території Росії. І досі країна-агресор нічого не може вдіяти із тими підрозділами ЗСУ, які тримають оборону на Курщині. Тож можна сказати, що українська армія продемонструвала — проти "другої армії світу" можна успішно воювати.

Військовий ЗСУ на Курщині. Скриншот із відео France 24

Виклик другий — дипломатичний

Другим викликом було не просто втримати агресора, не програти у блискавичній війні й зберегти під контролем максимальну територію своєї країни, а ще й закріпити це на зовнішньополітичному напрямку. Простіше кажучи, Україна мала добитися світової підтримки, продемонструвати Росії, що світова спільнота, попри наявність таких же навіжених диктаторів, як Путін, все ж стоїть на сторожі демократії та свободи, а значить, й України.

Цей виклик наша держава також здолала. Організація Об’єднаних Націй на своїх голосуваннях досягла максимуму, якого можна було чекати від структури, якою керує прихильний до антизахідних тиранів лівак і в якій голосує низка залежних від Росії та Китаю країн. Та коли навіть частина з цих членів ООН підтримали відповідні резолюції — стало зрозуміло, цей напрямок окупанти програли.

Результати голосування країн-членів Генеральної асамблеї ООН за українську Формулу миру. 23 лютого 2023 року

Не менш важливим було досягти успіху на внутрішньоєвропейському дипломатичному напрямку. Йдеться не тільки про антиросійські санкції, які постійно продовжуються уже без жодних дискусій, а й про євроатлантичні перспективи України. Станом на зараз наша держава уже є офіційним кандидатом у члени ЄС і готується розпочати переговори про вступ до Євросоюзу. Що це, як не свідчення успішного подолання дипломатичного виклику?

Виклик третій — економічний

Війна, яка триває понад рік, війна, яка перейшла у фазу "виснаження" — серйозне навантаження не тільки на армію, а й на тил. На економіку держави, на фінансовий сектор, на Національний банк й банківські структури загалом. Війна, яка у певний момент обернулася справжньою катастрофою для енергетики — після початку масованих ракетних обстрілів відповідної інфраструктури — це ще важче випробування. Та подивімось на ситуацію через 33 місяці після початку війни.

Більша частина України живе у більш-менш звичному режимі. Після 2022 року, коли закривалися бізнеси, почали з’являтися нові підприємства, відкриватися торгово-розважальні центри та мережі супермаркетів. Так, це переважно у найвіддаленіших від лінії фронту регіонах країни, але все ж це територія воюючої країни.

Курс долара до гривні помітно зріс — з 28 до нинішньої позначки 41. Але, по-перше, більш ніж половину цієї "дистанції" українська валюта подолала за тиждень у липні 2023-го, коли це було необхідно. У інші періоди знецінення гривні зовсім не таке відчутне, як очікувалося. Не кажучи вже про те, що курс у нас взагалі-то зовсім не воєнний. Чому сприяло, зокрема, різке підвищення облікової ставки НБУ — з 10 до 25 пунктів ще 2022-го. (А влітку 2023-го, коли гривня поповзла униз, ставку якраз почали знижувати.) Зараз розмір облікової ставки Нацбанку становить 13%, знизившись з початку року на два пункти.

Фото: Наталія Богута. Джерело: "Фокус"

Для порівняння — у Росії, яка охоплена війною значно менше, ніж Україна, у якої не страждають від обстрілів ключові сектори економіки (а якщо і страждають, то від дій власного диктатора), ключова ставка ЦБ з січня виросла на п'ять пунктів — з 16 до 21%. У країні-агресорці інфляція лише посилюється, прогнози у росіян відверто погані. Тоді як українська економіка не просто вижила, а навіть намагається розвиватися.

Виклик четвертий — політичний

Цей виклик виявився чи не найскладнішим. І його, будьмо чесними, Україна не до кінця здолала. Принаймні, тієї єдності політеліту та суспільства, до якої закликали після початку повномасштабного вторгнення, зараз немає. Тут можна звинувачувати як Банкову, так і опозицію — претензії знайдуться і до тих, і до інших. Але важливо ось що.

2024 року Україна, на думку Кремля, мала пережити дуже серйозну політичну кризу. Пов’язували її кремлівські пропагандисти із закінченням п’ятирічного терміну повноважень як президента Зеленського, так і монокоаліційної Верховної Ради. Росіяни з початку 2024 року усіма силами намагалися розігнати мегазраду. Але цей план провалився.

Фото: Офіс президента України

Як би не ставилася частина українців до чинного глави держави (а його рейтинг логічно знижується з кожним місяцем війни) — його термін перебування на посаді до закінчення дії воєнного стану ніхто навсправжки не оскаржував. "Майдан", на який сподівалися Путін і ФСБ, не стався. Українці зуміли поставити важливість стабільності самої держави вище того, хто саме керує нею в цей надважкий історичний момент. А обрати нового президента завжди встигнемо після війни. Бо Україна — навіть за усіх обмежень воєнного часу — залишається демократичною країною.

Виклик п’ятий — соціальний

Останній виклик — найнепомітніший, та від того не менш важливий для існування єдиної держави. Після початку повномасштабної війни, яка охопила переважно російськомовні до війни Південь і Схід, до центральних і західних областей потекли не струмки, а бурхливі потоки біженців. Люди, які десятиліттями щонайменше з підозрою ставитися одне до одного, зустрілися віч-на-віч.

Фото з мережі Інтернет

Так, не обійшлося без проблем. Були й надвисокі ціни на оренду житла на Галичині, і відверто ксенофобські заяви — як на адресу біженців, так і на адресу мешканців західних регіонів. Та при цьому ситуація, як би на це не сподівалися росіяни та їхні поплічники тут, в Україні, жодного разу не вийшла з-під контролю. Не було масових бунтів, заворушень. Схід і Захід, які змушені були нарешті зійтись, зуміли втриматися від занадто різкої риторики, зуміли не забути, що, попри усю розмаїтість, вони залишаються однією, єдиною країною.

А Схід ще й почав переходити на українську. Не усі й не завжди, але у кожного з нас знайдеться кілька, а може, й кількадесят знайомих прикладів того, як повністю російськомовні до 24 лютого 2022 року люди — "забули" мову країни-агресора, як той польський адмірал німецького походження Юзуф Унгур у вересні 1939-го.

П’ять викликів — п’ять висновків. Україна вистояла, Росія не зможе її захопити — уже, здається, ніколи. Україна залишається частиною демократичного світу, який, попри усі проблеми, продовжує підтримувати нас, не віддавши на поталу російським ордам. Українська економіка не обвалилася, а демонструє дуже непогані для свого нинішнього стану результати. Українці зуміли примиритися із тим, що президент, якого вони не обирали й не дуже й хотіли, буде керувати країною після завершення терміну повноважень, бо держава важливіша, ніж прізвище її очільника. Українці Заходу зуміли простягнути руку тим, хто під впливом російських і проросійських медіааферистів вважав їх мало не злочинцями, а українці Сходу зуміли зробити крок в напрямку єдиної в мовнокультурному просторі держави як надійного запобіжника від наступних імперських зазіхань.

Так, війна ще не завершена. Й Україна ще не перемогла. Але Росія уже зазнала невдач у всіх своїх стратегічних планах.

, щоб дізнаватися важливі та цікаві новини першим и

Війна