«Малюк» Challenger на службі ДШВ: як британський танк б’є росіян на їхній території

21 листопада 2024 р. 07:14

21 листопада 2024 р. 07:14

«Ми позивний цьому танку не давали, але інколи поміж собою називаємо його «малюк», — посміхаючись, розповідає командир екіпажу танка Challenger II Олександр. Чому посміхається командир, зрозуміти просто: машина заввишки 2,5 метра, понад 8 метрів завдовжки та важить 65 тонн. Коли бачиш його наживо, то назва «малюк», мабуть, останнє, що спадає на думку.

Ці танки у 2023 році передала Україні Великобританія. І зараз вони несуть службу у 82-й десантно-штурмовій Буковинській бригаді, яка працює на Курському напрямку.

Командир танку Олександр практично все життя працював електрогазозварювальником. Після БЗВП йому запропонували стати танкістом, і одразу він потрапив на танк Challenger II. Тобто досвіду роботи на інших машинах він не мав, тож йому важко порівнювати. Та й бажання такого не має:

«Якось я сидів в „Abrams“. Він мені не сподобався. Він значно менший. У вітчизняні, скажу чесно, я навіть не залазив. Я подивився місце механіка-водія, у башту заглянув і зрозумів, що мені там навіть місця не вистачить», — говорить Олександр.

Танк-снайпер

Однією з головних переваг танку Challenger II командир називає його точність, яка досягається завдяки нарізній 120-мм гарматі та системі ведення вогню, яка сама, залежно від умов, вносить усі необхідні поправки:

«Він може працювати на відстані до 10 км включно. Але це залежить від місцевості. Він як снайпер працює. Наприклад, якщо стріляти на відстань у 5 кілометрів з Т-шки (серія радянських танків — ред.), Abrams та Challenger, то він попаде найточніше. У нього є метеодатчик, який передає комп’ютеру інформацію про вітер, вологість та інші фактори. І він сам вносить ці поправки».

Загалом, бортовий комп’ютер — це мозок цього танку, додає Станіслав з позивним «Патрон», який є заряджаючим в екіпажі:

«Він все сам програмує. Наприклад, якщо виїжджають два танки. Один на 1800 метрів інший на 2300. Замір лазером робиться на обидва танки й комп’ютер запам’ятовує дві цілі. І коли командир приймає рішення, який уразити, то навідник просто однією кнопкою може перемикатися між цілями».

Заряджаючий — це четвертий член екіпажу, що притаманно здебільшого західним танкам. Адже на радянських є автомат заряджання, тому членів екіпажу там менше. Тут хоч і доводиться заряджати вручну, але це не складно.

«Нічого складного немає. Так, для першого пострілу все робиться вручну. Опускаю клин затвора, завантажую все, закриваю і переводжу в потрібне положення. А після першого пострілу воно вже автоматично все відбувається. Просто треба закидати інший снаряд», — розповідає «Патрон»

Витримав атаку ракет з російських гелікоптерів

А ще цей танк дуже міцний та безпечний для екіпажу, каже командир машини Олександр. Адже навіть після значних пошкоджень на ньому можна їхати. І це вже рятувало життя хлопцям:

«Якось він витримав влучання кумулятивного снаряда під час ракетного обстрілу російськими гвинтокрилами. Глибина пошкодження була 720 мм. І хлопці вижили. Саме вони були всередині. На той момент з ними був інший командир».

Заряджаючий «Патрон» якраз був в танку під час того обстрілу. Згадує, що це було під час заходу на Курщину.

«Як тільки перетнули кордон, то над нами вже літало 2-3 гелікоптери. А нам треба було зайняти позицію. Їхали та відстрілювалися на ходу. До них була відстань десь 4 км. В гелікоптер влучити досить складно. Але ж треба було щось робити», — згадує «Патрон».

Вже коли танк був на позиції, прилетіла перша ракета.

«Прилетіло в башту. Повилітали триплекси в командира та механіка-водія. І коли „відкочувалися“, то їхали вже по моєму триплексу. Я казав, куди треба їхати. Потім було ще кілька влучань. Вони вибили нам 2 катки, пробили бак. Їхали ми через це десь кілометрів 30 на годину».

Попри ушкодження, танк зміг виїхати в безпечну зону. Свою місію він виконав — зберіг життя екіпажу. А вже після ремонту повернувся в стрій та знову нищить ворога на його ж території.

Ми завжди ціль № 1 для ворога

У першу чергу ворог намагається полювати за західними зразками озброєння. Тому ці танки — ціль № 1, говорить механік-водій Максим з позивним «Калина».

«Щойно нас десь помітять, то весь вогонь йде на нас. Тому потрібно постійно маневрувати. Загалом це дуже потужна машина. І захист у неї класний. Але є нюанси по двигуну — він потребує постійного обслуговування. Якщо це робити вчасно, то все ок. Але не завжди це вдається через інтенсивність дій. І можна б сюди поставити ще потужніший двигун. Зараз тут 1200 кінських сил, а було б чудово, якби поставили 1500».

На Курщині найскладніше, якщо порівнювати із Запорізьким та Вовчанським напрямками

Наразі інтенсивність бойових дій на напрямку є дуже високою. Ворог намагається вибити наші підрозділи з Курщини. Постійно застосовує велику кількість техніки та піхоти для атак. Відчувають це на собі й танкісти, яким майже постійно доводиться висуватися на завдання — працювати, як по техніці, так і по живій силі противника, прикриваючи наші підрозділи.

«Ми працювали на Запорізькому та Вовчанському напрямках до цього. Можу сказати, що з кожним разом стає складніше. Адже ворог постійно вивчає нас, наші дії. Постійно впроваджує щось нове. Але завдяки взаємодії між підрозділами, нам все вдається. Результат здебільшого позитивний», — розповідає командир танку Олександр.

Розказує він і про свій головний страх під час виконання завдань.

«Чесно скажу, що перед виїздом завжди трішки страшно. І це нормальне явище. Це є в усіх. Але коли ти починаєш працювати, то ти зосереджуєшся на задачі. Ще й адреналін зашкалює. А головний страх — підвести команду. Не впоратись із чимось або зробити неправильно. Але потім, коли бачиш результати — скільки ворогів ми знищили, то вже відчуваєш гордість. Що не просто виїхали відпрацювати, а ще і є результат», — додає Олександр.

Мотивація у хлопців проста — краще зупиняти ворога тут, аніж коли він дістанеться твого дому. Бо тоді буде вже запізно.

Фото автора та відділення комунікацій 82-ї окремої десантно-штурмової Буковинської бригади ДШВ ЗС України

Війна