Барани на бойових стрільбах заважають найбільше: про особливості БЗВП на Interflex у Британії

23 листопада 2024 р. 06:58

23 листопада 2024 р. 06:58

Скільки пострілів бойовими патронами дають зробити під час навчання у Британії та наскільки жорсткими є правила безпеки? Які тренувальні вправи практикують під час бойових стрільб і кому не дозволять «відстрілятися»? Чому барани заважають найбільше і хто командує ними на британському полігоні?

Про стрільби бойовими патронами під час БЗВП у межах багатонаціональної навчальної місії Interflex на території Великої Британії розповідає кореспондент АрміяInform.

Стрільби бойовими набоями — завершальний елемент усього навчального курсу базової загальної військової підготовки. До цього часу солдати вже кілька тижнів як регулярно мають справу зі зброєю і вистріляли щонайменше по 700 − 800, а дехто і по 1000 − 1200 холостих патронів під час навчальних вправ.

Доки ми стріляємо холостими патронами під час тактичних вправ, відпрацьовуємо заміну магазинів та чистимо автомати, інструктори пильно стежать за тим, як ми ставимося до зброї та дотримуємось правил безпеки.

Попри те, що оцінки нам не повідомляють, уже за самими зауваженнями зрозуміло, що інструктори оцінюють нас доволі прискіпливо. Помітно, що вони зауважують та фіксують усі наші дії, обговорюють нас між собою і повідомляють один одному про позитивні риси та проблемні моменти в навчанні кожного курсанта.

Тож коли справа доходить до бойових стрільб, ні в кого не викликає подиву, що одного солдата зі взводу до них не допускають. Систематичне порушення дисципліни та неуважне ставлення до зброї роблять свою справу — він не їде на полігон у жоден з наступних днів, під час яких відбуваються інтенсивні стрільби бойовими набоями.

Якісь зауваження чи побажання від інструкторів під час навчання отримував кожен з нас. У декого вони стосувалися і поводження зі зброєю, однак усі намагалися виправляти помилки й усувати недоліки.

З огляду на це випадок з відстороненням бійця від стрільб унікальний. Здається, він єдиний не лише на увесь перший взвод, але й на всю роту, адже всі інші добре засвоїли базові правила поведінки зі зброєю. Можливо, хтось буде менш вправним чи влучним за інших, але він точно не становитиме небезпеки через неуважність або нехлюйство.

Правила безпеки на британських стрільбищах доволі жорсткі, й іноземні інструктори неухильно їх дотримуються. Контроль при цьому потрійний. За нами стежать британці, як представники приймаючої сторони, інструктори країни, які здійснюють навчання, а також українські інструктори та командир взводу.

Кожного разу ми отримуємо повний інструктаж від відповідального інструктора, перебуваємо в зоні очікування в повному захисному екіпіруванні, а споряджені набоями магазини отримуємо лише виходячи на вогневий рубіж. Закладаємо магазин, заряджаємо і відкриваємо вогонь лише за окремими командами інструкторів.

Надзвичайна відповідальність і пильність зрештою дадуть бажаний результат — за увесь час бойових стрільб не трапиться жодного не те що проблемного, але навіть прикрого інциденту. І це при тому, що стріляємо ми дуже багато, особливо коли переходимо від «стаціонарних» стрільб до імітації ведення бою.

За увесь час стрільб бойовими патронами кожен з нас вистрілює щонайменше 500 − 600 набоїв. Ті ж, хто виявляв підвищену активність, легко збільшують цей показник до 750 − 800 патронів чи навіть удвічі — до 1000.

Почавши від першого дня рахувати постріли, я збиваюся з ліку вже на другий день. А в останні три навчальні дні взагалі вистрілюю під час вправ понад 200, 250 та 300 набоїв відповідно. Не здивуюсь, якщо у когось із курсантів показники ще вищі.

«Ще стрілятимеш чи вже будеш чистити зброю?» — питає під вечір передостаннього дня інструктор. «Ще можна стріляти? Тоді стріляти», — відповідаю. «Чудово, але це вже останній магазин, у ньому 20 набоїв», — каже він і видає мені рештки сьогоднішнього боєзапасу.

За 15 хвилин я пошкодую про своє рішення, адже буду змушений наздоганяти побратимів, які вже розпочали розбирати та чистити зброю. Але не зараз — попереду чергове відпрацювання вогневого контакту з умовним ворогом під час патрулювання території.

Попри те, що під вечір я вже встиг виснажитись, цього разу все вдається якнайкраще — важко робити щось удесяте і не виправити допущені під час перших кількох спроб помилки.

Це одна з вправ, під час виконання якої ми вистрілюємо чи найбільше набоїв, рухаючись між деревами і змінюючи позицію. Цікавішою та складнішою за неї є лише робота в парі чи четвірці, коли ми поперемінно прикриваємо один одного, ведучи вогонь по умовному ворогу в той час, коли побратим змінює позицію.

Відпрацьовувати цю вправу простіше на полігоні, однак, зрештою, нам дають те саме завдання в лісі, де неможливо рухатися по прямій і підтримувати зоровий контакт між усіма бійцями.

Змушені перебігати між деревами, ми неминуче порушуємо заданий від початку інтервал і рівну лінію, а також втрачаємо з поля зору інших членів групи. Лишається орієнтуватися на голосові команди.

«Крию, крию!» — чую звідкись зліва. «Біжу!» — щосили кричу у відповідь і роблю ривок на 20 метрів уперед до зручного як прикриття кореневища. Ліворуч лунають постріли, та за кілька секунд вже я, упавши під стовбур дерева, стріляю і кричу: «Крию, крию!»

Постійно підтримувати комунікацію між бійцями та дублювати команди — одна з найважливіших вимог інструкторів, і до завершення навчання у своїх «малих піхотних групах» ми вже робимо це не задумуючись.

«Дрон!», «арта!», «граната!» — той, хто першим зреагував на небезпеку, кричить найголосніше. Інші підхоплюють і повторюють вигук, підтверджуючи, що почули і зрозуміли попередження, та передаючи його далі.

Найбільше ця навичка знадобиться в останній день навчань, коли ми імітуємо оборонний бій і мусимо підтримувати контакт з найближчими сусідами у шанцях та між двома сусідніми шанцями.

Кричати тоді доводиться дуже голосно, особливо командирам відділень, які мусять скоординувати дії бійців. Імітація мінометних «прильотів», особливо коли заряди вибухають зовсім поруч, доволі переконлива, а тріскотня пострілів бойовими патронами така ж гучна, як і під час справжнього бою.

Перекричати гуркіт вибухів та численні звуки пострілів важко, але необхідно, адже від цього залежить виконання завдання та виживання підрозділу. Ми викладаємося на повну і робимо це ще й тому, що знаємо, що сьогодні — завершальний день навчальних занять.

Саме того дня кожному з нас вдалося вистріляти найбільше набоїв за один навчальний день — подекуди в шанцях та поряд із ними гільзи лежали в кілька шарів і хрустіли під берцями.

Кількість вистріляних набоїв є найкращим свідченням того, що тренувальні стрільби бойовими набоями під час БЗВП на Interflex у Великій Британії надзвичайно напружені й інтенсивні. Призупинити їх спроможні лише дві обставини.

Перша — проблема з кимось із бійців чи його зброєю. Тоді тричі гучно повторена інструктором чи будь-ким із учасників команда «Стоп, стоп, стоп!» має миттєво зупинити стрільби. Такого під час навчання нашого взводу не траплялося жодного разу.

Натомість друга обставина виникала кілька разів і змушувала чекати по кількадесят хвилин, доки проблему не вирішили. Стосувалася вона місцевих мешканців — овець і баранів, отари яких паслися поряд із місцем стрільб і час від часу забрідали в зону можливого ураження.

Щойно спостерігачі зауважували, що барани знову наблизилися до небезпечної для них зони, відразу лунала команда зупинити стрільбу. Невдовзі на пікапі привозили спеціально навченого собаку, який блискавично вилітав з вікна автівки і стрімко мчав до порушників, виганяючи їх у безпечне місце.

Минало від кільканадцяти хвилин до пів години — і чотирилапий командир баранів повертався, застрибував у пікап і з виглядом переможця від’їжджав, щоб повернутися у разі наступного порушення безпеки. Ми ж, отримавши завдяки баранам неочікуваний перепочинок, поновлювали стрільби.

Війна