Її серце б’ється в ритмі війни: історія бойової медикині, яка поєднала білий халат із піксельною формою

25 лютого 2025 р. 20:13

25 лютого 2025 р. 20:13

Бойова медикиня Анна з позивним «Мишка». Дівчина, якій щойно виповнилося 19 років, свідомо обрала шлях захисниці України та приєдналася до лав ЗСУ.

Історію захисниці оприлюднили на сторінці 101 окремої бригади охорони ГШ ЗСУ ім. генерал-полковника Генадія Воробйова.

«Побачила оголошення про вакансії у нашій бригаді і серце підказало — треба негайно діяти», — розповідає Анна. Своє рішення вона спочатку приховувала від батьків та зізналася їм лише напередодні виїзду до навчального центру, де була єдиною дівчиною серед усіх рекрутів. Рідні, звісно, хвилювалися, але згодом зрозуміли та підтримали її вибір.

Анна родом з Житомирщини та закінчила військовий ліцей у Переяславі. «В душі з дитинства була „воїном добра“ і прагнула рятувати цей світ, допомагати людям», — ділиться дівчина. Її вагання між білим халатом медика та піксельною формою військової гармонійно поєдналися на посаді бойового медика.

У лютому 2022 року, коли розпочалося повномасштабне вторгнення, Анна разом з родиною опинилася в окупації на Чернігівщині. Їхнім прихистком став міцний підвал, збудований дідусем — ветераном Другої світової війни. «Нашими янголами-рятувальниками виявились воїни 72 бригади, які тримали оборону по сусідству», — згадує Анна. Саме вони допомагали їм виживати та забезпечували необхідними ліками.

Переживши важкий період окупації та отримавши опіки тіла, Анна ще більше зміцнилася у своєму бажанні допомагати людям. За свій маленький розмір ноги отримала позивний «Принцеса», який згодом змінився на «Мишка» — так її лагідно називала мама.

З початком наступу ворога на Харківщину для Анни розпочалася справжня медична практика в екстремальних умовах. «Постійні штурми і обстріли. Працювати доводилось цілодобово, іноді кілька днів без сну», — розповідає «Мишка». Їй доводилося надавати допомогу пораненим бійцям, тампонувати рани, накладати пов’язки та підтримувати їхній бойовий дух.

Найважчим для Анни є усвідомлення втрати побратимів. «Звикнути до цього нереально», — зізнається вона. Проте, навіть у найскладніших ситуаціях «Мишка» не втрачає оптимізму та знаходить сили допомагати іншим.

Навіть у короткі хвилини відпочинку Анна знаходить час для творчості та готування. Її кулінарні шедеври на позиціях завжди користуються популярністю серед побратимів. А ще вона має добре серце до тварин — якось разом із побратимами врятувала кошенят, чия мати підірвалася на міні.

Одного разу, повертаючись з душу, Анна потрапила під обстріл. Незважаючи на небезпеку, вона не вагаючись побігла до своїх побратимів, щоб надати їм медичну допомогу. «Я взагалі не думала про власне життя. Боялась лише не встигнути врятувати побратимів», — зізнається дівчина.

Анна не розлучається зі своєю аптечкою навіть під час відпусток. Якось вона стала свідком ДТП та надала першу допомогу постраждалому водієві.

У своїй бригаді Анна зустріла своє кохання. Її майбутній чоловік звернув увагу на картину, яку вона малювала — кота у пікселі з автоматом і крилами. Пропозицію коханий зробив на полігоні, подарувавши замість обручки кільце від гранати.

Сьогодні «Мишка» служить в іншому підрозділі, але продовжує підтримувати свій попередній, організовуючи волонтерську допомогу.

«Мені все одно, що твердить вороже ІПСО. Я бачила, як відважно б’ються наші леви і не сумніваюсь, що вони здолають вражину», — переконана Анна. Вона мріє про день перемоги, коли зможе зібратися з побратимами у своєму улюбленому ресторані та відсвяткувати цей довгоочікуваний день. А поки що боротьба за Україну триває, «Мишка» залишається вірною своїм принципам та продовжує робити свій внесок у спільну перемогу.

Як повідомляла АрміяInform, на українських аеродромах немає місця для помилок. Кожен гвинтик, кожна перевірка, кожен рух має значення, бо ціною будь-якої похибки може стати життя льотчика. Для Валерія, авіаційного техніка бригади тактичної авіації , ця істина не просто професійне правило — це особистий виклик.

Війна