Ефективність Deep Strike вимірюється нальотами на Москву

27 лютого 2025 р. 17:21

27 лютого 2025 р. 17:21

На форумі «Україна. Рік 2025», який відбувся в Києві напередодні третьої річниці широкомасштабного вторгнення, багато говорили про дрони. Й найбільше про далекі безпілотні атаки (Deep Strike) згадував голова СБУ Василь Малюк, хоча головними завданнями спецслужби є насамперед захист конституційного ладу, боротьба зі шпигунством і диверсіями.

Тема дронів і особливо Deep Strike дає можливість керівникам практично всіх силових і воєнізованих (окрім, напевно, МНС, хоча... хтозна) структур заробляти бали в очах керівників держави та популярність у суспільстві. Завжди приємно розповідати, як дрони підпалили нафтосховище та розбомбили завод із виробництва зброї. Однак жоден керівник жодної силової структури не може похвалитися тим, що його дрони бомблять Москву.

Чому так? Звісно, зовсім не тому, що військово-політичне керівництво України не хоче бомбити російську столицю. Численні керівники численних силових структур, які займаються в нас далекими безпілотними атаками, мріють про такі нальоти. Але саме тому, що завдання Deep Strike розпорошене, розмите по всіх структурах (окрім, можливо, МНС), досягти бажаного результату не вдається.

В Україні просто немає такої кількості фахівців, інженерів, конструкторів, досвідчених операторів, талановитих тактиків, щоби кожна силова структура мала свою окрему, свою особисту, особливу безпілотну ударну авіацію далекої дії.

Москва — дуже добре захищена ціль для аматорських атак. Як наслідок, противник щоночі бомбить Київ, а ми не бомбили Москви з 1 вересня 2024 року, коли до околиць російської столиці — до нафтопереробного заводу — дістався один «Лютий», а сотні безпілотників було збито.

У цій статті, написаній спершу для великих керівників, але неуважно прочитаній ними (чи не прочитаній узагалі) немає жодних секретних відомостей. Є спроба узагальнити, розкласти по поличках і проаналізувати загальновідомі факти в спробі надихнути високе зайняте керівництво на ухвалення рішень, спрямованих на підвищення ефективності далеких безпілотних атак.

Ефективність Deep Strike оцінюється за здатністю автономних літальних апаратів великої дальності подолати значну відстань контрольованої противником території та вразити з допустимою точністю призначені цілі.

Крім того, ефективність Deep Strike залежить від самої можливості виконати бойове завдання — від того, чи вдасться підрозділу знайти відповідний стартовий майданчик. Особливо важливо це для запуску важких дронів-камікадзе на шасі, для старту яких потрібен рівний польовий аеродром, а таких майданчиків (відносно безпечних) не надто й багато.

Останнім часом роботу підрозділів Deep Strike дуже ускладнюють спроби перетворити територію України на зону суцільного, тотального пригнічення сигналів супутникової навігації, внаслідок чого стало майже неможливо запускати не тільки ударні, а й розвідувальні дрони, яким для старту обов’язково потрібні точні супутникові координати, а їх просто немає...

Критично важливими для ефективності Deep Strike є:

Достатня надійність планера, двигуна та всіх систем літака для польоту на далекі відстані. Цей чинник входить у суперечність із вартістю, яка непропорційно зростає після підвищення надійності.

Підвищити надійність і зменшити вартість можна було б переходом на один-два уніфіковані дрони з розгортанням справді масового виробництва на різних підприємствах, які нині конкурують між собою. «Зоопарк дронів» у темі Deep Strike — це не про здорову конкуренцію ідей і технологій, а про свідомо низьку ефективність унаслідок недосконалості конструкцій, низької надійності та високої вартості.

2. Ефективне радіоелектронне обладнання на борту, алгоритми й обчислювальні потужності, які дають змогу здійснювати повністю автономні польоти на далекі відстані в умовах РЕБ-протидії противника.

Тут ідеться не стільки про дорогі CRPA-антени, які збільшують імовірність роботи системи супутникової навігації за наявності перешкод, а про можливості незалежної від супутникової навігації інерціальної навігаційної системи, тобто від якості (точності) гіроскопів, акселерометрів, датчиків повітряної швидкості, барометричних, мікрохвильових, лазерних датчиків висоти, датчика знесення вітром (вимірник вектора наземної швидкості), систем оптичної навігації, навігації по зірках, горизонту, радіотехнічної навігації (радіокомпас) тощо.

Хибною є поширена думка, що CRPA-антена — панацея, що забезпечує політ далекобійних дронів-камікадзе. Це не так — за умов суцільного щільного пригнічення / спуфінгу супутникових систем CRPA-антена не працює!

Забезпечити керований політ може лише інерціальна навігаційна система з набором додаткових датчиків / можливостей і додаткових автономних систем навігації. Створення такої системи — дуже непросте завдання, й далеко не кожен колектив із двох десятків інженерів, які займаються темою Deep Strike, може з ним упоратися. Єдиний спосіб підвищення ефективності — об’єднання й так мізерних інженерно-конструкторських ресурсів країни для створення надійної та ефективної радіоелектронної начинки (й софту) для ударних дронів.

3. Політ на низькій висоті. Для подолання ППО противника необхідно літати на висоті 50–70 метрів у режимі огинання рельєфу місцевості. На цих висотах виявити дрони за допомогою радіолокаційних станцій важко, зенітні ракети неефективні, а ефективність стрілецьких і гарматних систем теж невисока, оскільки ціль перебуває в зоні ураження досить недовго, й на шляху кожного безпілотника зенітки не поставиш.

Окрім того, політ на низьких висотах дає змогу безпілотникам частіше коригувати своє місцерозташування за сигналами супутникової навігації, оскільки пригнічення та спуфінг супутникової навігації на малих висотах менш ефективні.

Для польотів на низьких висотах у режимі огинання рельєфу місцевості необхідно мати запас енергетичних можливостей апарата для швидкої зміни висоти услід за рельєфом і точні цифрові карти висот, враховувати поправку на знесення вітром, працювати з висотоміром (висотомірами).

На жаль, практично всі українські ударні безпілотники із «зоопарку дронів», призначені для Deep Strike, не вміють літати на низьких висотах, їхня робоча висота — 120–250 метрів, де їх легко виявляють і знищують за допомогою зенітно-ракетних комплексів.

4. Зниження радіолокаційної (ЕПР), оптичної, теплової та шумової помітності апаратів. Поширена думка, що тільки безпілотники з великою масою бойової частини здатні ефективно виконати бойове завдання, входить у конфлікт із необхідністю забезпечити малу помітність апаратів, оскільки доставка великої бойової частини вимагає більшого за розмірами безпілотника та потужнішого двигуна.

Великі безпілотні апарати, що їх так полюбляють великі керівники та обивателі, не можуть подолати ППО противника, а вжиття спеціальних заходів для екранування теплової плями двигуна, використання спеціальної форми фюзеляжу та спеціальних покриттів для зниження ЕПР невиправдано підвищують вартість дронів-камікадзе.

Для надійного подолання ППО потрібно мати оптимальні перелічені розміри апаратів, а не гнатися за збільшенням потужності бойової частини. Навпаки — слід зменшувати потужність бойової частини, щоб доставити її могли апарати невеликих розмірів, малопомітні, маневрені, здатні літати на наднизьких висотах і завдяки цьому оминути потужну систему ППО московського регіону.

Результат застосування безпілотника залежить здебільшого не від маси бойової частини, а від точності ураження.

5. Точність ураження. За умов щільного пригнічення та спуфінгу сигналів супутникової навігації (наприклад, у московському регіоні) говорити про високу точність застосування апаратів, що пролітають більш як 600 км із використанням інерціальної системи навігації, не доводиться, тому що помилка навігації за 4–7 годин польоту може сягати десятків кілометрів.

Отже, застосування потужних бойових частин узагалі втрачає сенс, якщо тільки це не термоядерний заряд. Радіус ураження осколками 100-кілограмової авіаційної бомби не перевищує 90 метрів, тобто під час атаки, наприклад, літака противника на стоянці аеродрому помилка в навігації понад 90 метрів для апарата з потужною стокілограмовою бойовою частиною призведе до невиконання бойового завдання, навіть якщо йому, всупереч помітності через великі розміри, вдасться подолати систему ППО.

Водночас застосування менш помітних дешевших безпілотників із меншою бойовою частиною, але вищою точністю ураження може виявитися ефективним за умови високої точності ураження цілі.

Як досягти високої точності ураження? Використовувати тактику польоту на малих висотах, де частіше можна коригувати сигнали супутникової навігації, застосовувати спеціальні сенсори й алгоритми врахування знесення вітром за маршрутом, застосовувати тактику вертикального пікірування, яке підвищує ймовірність влучання в ціль, різноманітні оптичні, радіолокаційні, інфрачервоні системи пошуку цілі, розпізнавання цілі та прицілювання.

Звісно, завдання автономного пошуку, розпізнавання цілей, автономного прицілювання неможливо вирішити зусиллями численних дрібних розробників / виробників у той час, як в усьому світі такі складні завдання виконують потужні наукові інститути та конструкторські колективи. Необхідна консолідація розробників для підвищення ефективності Deep Strike.

6. Використання ефективної тактики застосування дронів . Поширена практика «спільних масованих атак» із залученням різнотипних апаратів і екіпажів із різними можливостями та рівнями підготовки проти однієї «важливої цілі» вже давно не є ефективною. Нині масовані атаки сотнями апаратів — підтверджене зло. Вони призводять до необґрунтованих втрат дорогих апаратів, розкриття та ураження наземних екіпажів і невиконання бойового завдання.

Чому? Тому що сама ідея «зберімо багато апаратів і в призначений час запустімо по одній цілі» не працює, коли в противника встановлено безліч звукових датчиків прольоту БПЛА, стоять радари на шляху їхнього переміщення (особливо на північному, московському напрямку). Будь-який такий масовий «двіж» легко та швидко виявляється, й противник уживає заходів — щільно пригнічує та спуфить сигнали супутникової навігації, готує до відбиття атаки системи ППО.

Сподівання на так звані неправильні цілі — відносно дешеві літаки та кулі з кутовими відбивачами «для перевантаження системи ППО» — також необґрунтовані. Такі неправильні цілі легко ідентифікуються та класифікуються нашими й ворожими постами радіолокаційного спостереження, і на них не звертають уваги. Навпаки, використання «неправильних цілей» перед реальною атакою розкриває наміри й задум запланованої атаки і дає противнику фору в підготовці до її відбиття.

Для підвищення ефективності Deep Strike підготовкою до атаки та проведенням самої атаки мають займатися виключно самі безпілотчики, а не різноманітні штаби, які дуже погано розуміють, які можливості мають і апарати, і підрозділи, не враховують погодних умов і планують операції за давно не ефективними, застарілими та шкідливими шаблонами.

7. Способи старту безпілотників. Від способу старту залежать можливості щодо запуску та, зрештою, виконання самого бойового завдання. Безпілотники — це не артилерійські снаряди й ракети, для їх підготовки до старту та здійснення самого запуску необхідно дотримуватися різних, часом суперечливих умов, що безпосередньо впливає на ефективність Deep Strike.

На сьогодні легкі типи далекобійних БПЛА — вагою до 30–35 кг — запускаються катапультним стартом із використанням гумових, пневматичних і гідравлічних катапульт. Великі проблеми виникають із організацією запусків важких безпілотних апаратів, оскільки наявні для старту великих БПЛА катапульти занадто масивні й мають малу «скорострільність» — великий проміжок часу між запусками. Тому важкі ударні безпілотники запускаються зазвичай або методом аеродромного старту (на шасі), або за допомогою порохових прискорювачів.

І той, і інший способи — погані: дуже важко знайти відповідний «незасвічений», безпечний майданчик для аеродромного старту, а в разі запуску за допомогою порохових прискорювачів противник виявляє місце старту розвідувальними БПЛА на дальності до 70 км. Не дивно, що після виявлення на це місце прилітає «Іскандер».

Виходом із цієї ситуації може бути розроблення прогресивних методів старту, наприклад, за допомогою електродинамічної катапульти (є такі в США та Угорщині), що забезпечує надійний старт із малим часовим інтервалом між пусками безпілотників різної маси аж до важких. Виконання такого складного завдання неможливе силами малих інженерних колективів, тому знов-таки — консолідація зусиль розробників і виробників має стати одним зі способів підвищення ефективності Deep Strike.

8. Служба РЕР і радіолокаційне прикриття. Для гарантування безпечної роботи екіпажів безпілотчиків на місці старту необхідно мати надійну службу РЕР і радіолокаційне спостереження за повітряним простором для своєчасного виявлення розвідувальних безпілотників противника.

Екіпажі ударних БПЛА великої дальності протягом тривалого часу перебувають на місці старту, мають велику кількість автомобільної та спеціальної техніки і є для противника однією з пріоритетних цілей, тому ведення надійної розвідки повітряного простору та організація ППО району пуску (наприклад, за допомогою дронів-перехоплювачів) — іще один спосіб підвищення ефективності Deep Strike.

9. Обледеніння дронів — один із серйозних чинників наших невдач у зимовий час. На жаль, цій проблемі приділяють мало уваги, й тому чимало апаратів втрачаються через погодні умови. Вирішення цієї проблеми можливе як у технічній частині — пошуком ефективних рішень щодо захисту апаратів проти обледеніння (а вони є), так і в організаційному плані — розробленням протоколів застосування БПЛА в зимовий час і впровадженням цих протоколів у повсякденну роботу безпілотчиків. Як бачимо, це теж спосіб підвищення ефективності Deep Strike.

10. Взаємодія. На жаль, зайва конкуренція на ринку виробництва та застосування апаратів Deep Strike призводить до того, що майже ніхто з виробників і експлуатантів апаратів не ділиться напрацюваннями з колегами, всі ревно оберігають свої секрети, і через це програє Україна.

Висновки

Для підвищення ефективності Deep Strike треба літати низько (близько 50 метрів), мати надійну й точну інерціальну систему навігації, на додачу — оптичну навігацію та навігацію за зірками (опціонально). Бажано мати системи розпізнавання й наведення на ціль. Потрібно мати апарати з малою радіолокаційною, тепловою, візуальною, шумовою помітністю. У пріоритеті має бути не маса бойової частини, а точність влучання. Треба розробляти прогресивні способи запуску важких безпілотників, боротися з обледенінням, сприяти об’єднанню зусиль розробників / виробників для виконання складних технічних завдань. А тактики застосування безпілотників мають ретельно пророблятися підрозділом безпілотчиків, а не спускатися вниз штабними начальниками, далекими від розуміння Deep Strike.

Москва надійно захищена засобами виявлення безпілотників, системами РЕБ і ППО, а рівень технічних рішень і тактика застосування дронів давно застаріли й потребують модернізації — саме тому українські ударні дрони не долітають до столиці імперії, але час від часу ще долітають до менш захищених цілей в інших регіонах Росії, що й стає предметом піару державних чиновників.

Вирішити проблему ефективності Deep Strike можна тільки шляхом виділення напряму ударних безпілотних систем великої дальності з численних силових і воєнізованих структур в окреме Командування безпілотних бомбардувань далекої дії, яке зможе консолідувати зусилля розробників і виробників та провадити єдину політику безпілотних ударів далекої дії замість неефективних «спільних акцій».

У роки Другої світової війни існували бомбардувальні командування для ведення стратегічних бомбардувань. Є такі командування й зараз. Нікому не спадає на думку мати бомбардувальники, нехай і безпілотні, в кожній силовій структурі. Це неефективно.

Виправлення поточної ситуації, в якій більше дорогого піару (БПЛА далекої дії коштують чимало), ніж ефективності, — прерогатива президента та Верховного головнокомандувача.

Війна