Терористи-підлітки. Вибуховий вік на службі у ФСБ

08 квітня 2025 р. 17:05

08 квітня 2025 р. 17:05

Насамперед — правильні означення. Пункт перший: це — не діти. Тобто, звісно, вони чиїсь діти. Але на цьому рефлексивні мережеві приплакування варто було б пригальмувати. Якби ваші власні діти внаслідок підриву позбулися рук-ніг або й життя, для терористів знайшлися б менш ліричні назви.

Ну й другий період дитинства у хлопців триває від 8 до 12 років, у дівчат — від 8 до 11-ти. Із цим пунктом все.

Пункт другий іще простіший. Вони — просто терористи. Вони цілком осмислено й старанно виготовляли знаряддя масового вбивства, розуміючи зміст своїх дій. Це стверджує стаття 258 ККУ: «Терористичний акт, тобто застосування зброї, вибуху, підпалу чи інших дій, які створювали небезпеку для життя чи здоров’я людини або заподіяння значної майнової шкоди…».

Для неповнолітніх застосовуються спеціальні процедури кримінальної відповідальності з урахуванням їхнього віку та ступені участі в злочині, але на визначення «тероризм» це не впливає.

Тепер про історію питання, реалістичний рівень його драматизму та перспективи.

Найбільші зміни префронтальної кори головного мозку відбуваються в період від 10 до 25 років, коли формується й дозріває ця ділянка. Префронтальна кора мала б повністю дозрівати приблизно у віці 24 років, але з огляду на тотальну інфантилізацію людства це вже не факт.

У цей проміжок часу відбувається «обрізання» зайвих синапсів і зміцнення тих, які часто використовуються, що впливає на розвиток когнітивних функцій і поведінки людини. Доки ці синапси не «обрізані», підліткова поведінка має не надто багато спільного з осмисленням реальності. У Шекспіра Джульєтті було 13 років, а Ромео — 16, і їхні достеменно самовбивчі вчинки чомусь століттями вважаються взірцем, гідним наслідування.

Рефлексивне управління поведінкою людей із недорозвинутим мисленням через стимуляцію примітивних бажань — взагалі не проблема. Дешево й ефективно.

Підлітки хочуть якомога швидше стати дорослими. Раціональних обмежень для цього в них фактично немає. Батьки й раніше не були авторитетами, а з кризою сім’ї й розширенням прав дітей, пропагандою їхньої абсолютної недоторканності — залишилися переважно кормовою базою. Не надто ситною, бо споживчі інтереси стрімко стимулюються, а можливості так само стрімко зменшуються.

Про моральні стримування, за невеликими винятками справді релігійних родин, варто забути. Солдати цього віку в збройних угрупованнях Латинської Америки й Африки відзначалися значно більшою жорстокістю, ніж дорослі бійці, які їх заохочували. Підлітки сприймали це не як жорстокість, а як розвагу й прийняття до «клубу дорослих». Чув ці свідчення від компетентних очевидців. Коли ми читали про молодь із поясами шахідів, то зверхньо списували це на культурні особливості мусульманського світу. А воно он як виявилося.

Тепер про когнітивні спотворення, тобто наші соціальні ілюзії. Війна як глобальна психотравмувальна подія (а до того ковід, соціальна травма від якого нікуди не поділася, а до того Майдан) не змінює базових налаштувань людей. Вона лише розхитує маятник очікувань до нестерпних меж. І ця неочікувана амплітуда створює ілюзію незворотності змін.

Є така штука — гаусова крива рівномірного розподілу. Простий графік у вигляді високого горбочка, або дзвоноподібний, як іноді пишуть. Ця крива нагадує нам, що екстремальні значення не лише обмежені, а й симетричні. Тобто якщо мільйон людей у Силах оборони героїчно захищає Україну і є волонтерська спільнота, яка їх підтримує, то є відповідно симетрична кількість тих, що — ні. Про геройські чини ми чуємо в одному сегменті повідомлень, про навпаки — від СБУ, Держприкордонслужби й Нацполу.

В кожній соціальній групі є такий самий графік зі своїми екстремумами. Це не статичний показник, він «танцює» ліворуч-праворуч, як показник на осцилографі. Змінюються соціальні умови — змінюється й горизонтальний зсув кривої.

Наші уявлення про політичну та соціальну реальність зазвичай виокремлюють тільки ту фазу, яка підвищує нам самооцінку й додає оптимізму. Медіа розповідають про сміливих і патріотичних молодих людей, і ми ними пишаємося. Аж тут надходять повідомлення СБУ про аналогічного віку наркозалежних у пошуках легких грошей і з описом складу жахливого злочину. У нас когнітивний дисонанс, маятник хитається в кошмарний бік, але ненадовго. Бо ми справедливо орієнтуємося на патріотичний сегмент, а розбиратися в бруді та неприємностях залишаємо спеціально навченим людям.

Який світ оточує цих підлітків? Світ зруйнованих правил і цінностей, комерційної сексуалізації, знецінення соціальних і гендерних ролей, зростання свобод і зникнення відповідальності. Є підкорення всіх форм культурного життя суверенності технік і технологій. Є нова релігія — віра в людський прогрес і технологічні інновації, в те, що раю можна досягнути через відданість технологіям.

Ну й пекла теж цілком можна досягнути, це значно простіше й цікавіше.

Це те, на що звертають увагу медіа насамперед. Але «не стріляйте в піаніста, він грає, як уміє».

Медіасередовище виконує такі функції:

• структурує те, що індивіди бачать, кажуть і, відповідно, роблять;
• приписує індивідам певні ролі й допомагає їх дотримуватися;
• зумовлює, що дозволено робити, а що заборонено.

Медіа пишуть про все вищезгадане, а людина «дзеркалить». Функція дзеркальних нейронів полягає в тому, що вони активуються як під час виконання певної дії, так і під час спостереження інших людей за цією ж дією. Дзеркальні нейрони також відіграють роль у навчанні шляхом наслідування. Що яскравіший приклад, то більше він збуджує. Якщо критичного мислення немає просто за віком, то формується відповідний психологічний імпринтинг — процес навчання, коли образи чи поведінка фіксуються в пам’яті під час критичних періодів розвитку, утворюючи стійкі поведінкові програми.

Наприклад, ми щороку читаємо про молодих людей, які загинули від удару струмом, бо хотіли зробити зухвале селфі на даху електрички. Тобто про тих, кому не вдалося. А повтори означають, що кількість успішних для цього середовища (в соціальних мережах) спроб достатня, аби повторювати потенційно самовбивчу поведінку.

Або про наркозалежність терористів — це ж постійний складник повідомлень СБУ. Величезна кількість дорослих довкола не просто роками «сидить» на різних антидепресантах. Це вже така спільнота за інтересами. Звісно, краще антидепресанти, ніж психози, й дорослі мають право робити зі своїм тілом і здоров’ям що хочуть, мають право на власні залежності. Але це — соціально схвалена, толерована поведінка. То дорослим можна вживати різну хімію для поліпшення настрою, а підлітку ні?

Усі соціальні приклади довкола показують їм, що особистий успіх і виживання базуються на порушенні правил, а не на їх дотриманні. Тут саме час сплеснути руками й запитати: «А де ж наше національно-патріотичне виховання?».

Годилося б відповісти, як у відомій приказці: «Або добре, або нічого», але однаково треба щось сказати. Воно засадничо є частиною державної пропаганди. Пропаганда сама собою ні на що не впливає. Це як різьблена рамка з фальшивою позолотою на картині. Глядачі ніколи не розглядають рамки, бо дивляться на картину.

В нашому випадку «картина» — це комплекс усталених поведінкових наративів, щодо яких у суспільстві є консенсус. Держава створює формальну одноманітну рамку, на тлі якої національна ідея, державницьке мислення, інші подібні конструкти виглядають яскраво та переконливо.

Якщо вони є. І головне, якщо згідно з цими моделями доказово поводяться всі гіпотетичні авторитети — від перших осіб держави і до батьків. Тут без коментарів. А порожня рамка навіть у постмодернізмі минулого століття вже нікого не вражала. «Основна проблема України —це моральна деградація, а все інше — наслідки», — казав Любомир Гузар.

Є сильний прошарок громадянського суспільства, є громадські організації, вони самі себе ефективно підтримують. І в них є межі зростання, тому що демографія не бачить перспектив збільшення частки молоді в суспільстві. Кількісне зростання може досягатися лише за рахунок зменшення принциповості цих груп. І тут немає універсального рішення, кожна група вирішує сама для себе.

Тепер врешті про самі вербувальні заходи москалів.

Це гігантська індустрія, яка працює в промислових масштабах на всіх континентах багато десятиліть. Про неї написано безліч цікавих книжок. І, як водиться зі всілякою белетристикою, жоден фактчекінг на сам процес не впливає. Розвінчування будь-чого має сенс лише для тих, хто й так знає, що він «на боці світла».

В нашій темі теж є своя гаусова крива. Симетрично до одноразових терористів (різного віку й статі, хоча за інтелектуальним рівнем розвитку вони подібні) розташована еквівалентна кількість серйозної та впливової агентури, сегментованої за політичними та соціальними ролями, «глибиною залягання», рівнями публічності. Ми іноді читаємо про висунуті звинувачення й навіть арешти (тих, із ким більше немає сенсу вести контррозвідувальну гру) та вибухаємо справедливим гнівом, у тіні якого знову зникають одноразові терористи.

Легкі гроші, які їм обіцяють, на початку справді легкі, як у шахрайських фінансових пірамідах чи онлайн-казино. Наклей плакат, набий трафарет, напиши гасло на стіні, пошир пост у медіа, напиши комент за темником. Пам’ятаєте масову істерію на початку вторгнення щодо «міток»? Безглузді графіті на стовпах, перехрестях, дорожніх знаках, начебто дороговкази для якихось заблукалих ДРГ. Гадаєте, їх російські парашутисти малювали? Отож.

Ця активність триватиме й наростатиме у міру того, як зменшуватиметься інтенсивність прямого вогневого протистояння. Військова класика свідчить, що інформаційні операції є найактивнішими під час кінетичних дій, які вони супроводжують. А коли бойові дії зменшуються або стихають, настає час психологічних операцій.

Оскільки терористи, мертві або спіймані, залишаються анонімами, ми нічого не дізнаємося про них та їхніх батьків. Негативний розголос, персоніфікований суспільний осуд — те, що є чутливим для терориста-підлітка. Відповідальність батьків? Ізраїль сотнями зносив помешкання родин терористів. Щойно він із гуманітарних міркувань це припиняв, терор посилювався. Ну, ми ж, звісно, не Ізраїль.

Тут не буде рецептів чудесного зцілення. Чинна політично-правова система України — це гібрид вульгарного соціалізму, державної корупції й дикого лібертаріанства. Вона запрограмована на самовідтворення та самозбереження.

В умовах всесвітньої турбулентності така упорота упертість віщує лише саморуйнування. Мрійливі сюжети, де потворна система якось сама безболісно випаровується, а мудрий народ обирає собі когось «з новим і праведним законом», навіть на Netfix уже соромляться показувати. «Армія прийде, порядок наведе» — це радше нічні страхи політиків, ніж реальність, у таких серіалів завжди ефектний початок і невдале завершення сезону.

Воно в цьому інформаційному просторі — як із дроново-ракетними атаками москалів. Як більшість реагує на повідомлення: «Прямуйте в укриття»? Поясненнями собі, чому цього не робитиме. Й усі пояснення цілком слушні. Тільки небіжчикам, прости Господи, вони вже не цікаві.

Будьте як розумніша меншість. Робіть зі свого дому й родини, віри й переконань, освіти й друзів інформаційне укриття хоча б для своїх дітей.

Війна