Стамбульський флешбек. Як завершити російсько-українську війну мирною угодою? Шість уроків провалу переговорів у 2022 році від Foreign Affairs

13 травня 2025 р. 16:20

13 травня 2025 р. 16:20

Оформлюйте передплату на 6 номерів Forbes Ukraine зі змістовними інтерв’ю, рейтингами та аналітикою, тепер зі знижкою 50% .

Минуло майже три місяці відтоді, як президент США Дональд Трамп розпочав спробу покласти край війні в Україні. Попри активні дипломатичні контакти , прориву не сталося. Президент США Володимир Путін прагне скористатися нетерплячістю Трампа, щоб схилити Україну до поступок, яких Росія не змогла досягти силою, пише Foreign Affairs.

Немає підстав вважати, що Трамп погодиться на російські вимоги. Навпаки – він дедалі частіше висловлює розчарування відсутністю прогресу і погрожує вийти з переговорів , тоді як Росія повільно, але вперто просувається в затяжній війні на виснаження.

Цей дипломатичний глухий кут змушує знову звернутися до попередньої спроби досягти миру — в перші тижні повномасштабної війни. Тоді переговори між Україною та Росією призвели до того, що до кінця березня 2022 року сторони сформували Стамбульське комюніке — рамкову домовленість, що передбачала постійний нейтралітет України без членства в НАТО в обмін на гарантії безпеки. Проте угоду не вдалося фіналізувати, і війна триває вже четвертий рік, підкреслює Foreign Affairs.

Поновлення переговорів після трирічної перерви – привід згадати уроки Стамбульської угоди-2022 та оцінити, що можна винести з цього процесу для нинішніх дипломатичних зусиль.

Формат тієї угоди навряд чи стане основою нових домовленостей, але обидві сторони прагнуть гарантій безпеки на роки вперед. Без участі Заходу та його готовності гарантувати безпеку Україні угоду досягти складно. Як і раніше, надмірна віра у власні воєнні перспективи гальмує прагнення домовлятися. А безпека – це не лише геополітика, а й технічні деталі режиму припинення вогню, зазначає Foreign Affairs.

Ілюстративне зображення діалогу президента України Володимира Зеленського (л) та президента Росії Володимира Путіна. Зеленський: «Кажуть, ви нарешті хочете миру в Україні!». Путін: «Ні, я мав на увазі шматок України» (гра слів, в якій peace та piece – омоніми, тобто однакові за звучанням слова, але різні за значенням). Фото ілюстрація: Domien Delforge / instagram.com/studio_stoutpoep

Далека перспектива

Стійкий мир між Україною та Росією неможливий без вирішення головного – довгострокових питань безпеки. Як і в 2022 році в Стамбулі, ці страхи й досі визначають позиції сторін. Тоді Кремль вимагав нейтралітету України, відмови від НАТО й обмежень на її збройні сили. Київ, натомість, наполягав на гарантіях від Заходу та праві на оборону.

Ці ж проблеми залишаються актуальними і тепер. Україна боїться повторного вторгнення без реального захисту, а Росія – реваншу з боку озброєної України. Навіть відмова Трампа від ідеї вступу України до НАТО не заспокоює Москву, адже адміністрація США може змінити курс.

Безпека – це ключ. Але переговори все частіше зводяться до теми територій і можливого визнання їхніх анексій. Це відволікає від головного. Росія й так жила без офіційного визнання Криму – і може жити далі. Територіальні питання не вирішаться за столом переговорів, їх вирішує війна.

Стамбульський досвід показав, що статус окупованих територій – тема важлива, але не визначальна. У 2022 році її навмисно оминали, а безпека – ось де справжній центр тяжіння будь-яких майбутніх домовленостей.

Усі мають бути за столом

Переговори мають шанс на успіх лише тоді, коли за столом присутні усі сторони, інтереси яких зачіпає потенційна угода. Гасло «Нічого про Україну без України» справедливе, але Стамбул 2022 року показав, що те саме стосується і Заходу.

Тоді до переговорів не були залучені США, Велика Британія, Німеччина та інші, хоча мова йшла про зобов’язання, які могли б їх безпосередньо торкатися. Західні посадовці згадували, що Україна не консультувалася з ними до публікації комюніке, адже через військову загрозу під Києвом часу на координацію не було. Але це викликало обережність: не будучи учасником процесу, Захід не поспішав підтримувати його результати.

Переговори без повного складу гравців майже завжди неефективні. Якщо залучити всіх – і Україну, і Захід – від початку, процес буде значно стійкішим. Є й суто практичний вимір. Якби США й Європа діяли скоординовано, Путін мав би менше простору для маневру. А європейські гравці, ймовірно, не блокували б окремі елементи процесу, як це сталося в темах відмови послаблень санкцій для Росії чи військової присутності іноземних військ в Україні.

Міністр закордонних справ Туреччини Мевлют Чавушоглу виголошує подяку під час мирних переговорів між делегаціями Росії та України в Президентському офісі Долмабахче в Стамбулі, 29 березня 2022 року. Фото Getty Images

Зобовʼязання, а не театральність

Стамбульські переговори показали, що коли постало питання реальної безпеки, Західні партнери не були готові запропонувати Україні те, чого вона потребувала. Їх відмова підтримати комюніке була повʼязана не лише з відсутністю участі, а й зі змістом – запропоновані гарантії передбачали конкретні зобов’язання, включно з безпольотною зоною в Україні, що значно перевищували рівень НАТОвської статті 5 .

Минуло три роки, але позиція не змінилася. Ні адміністрація Трампа, ні раніше Байдена, ні європейські держави не готові взяти на себе пряму відповідальність. Вони уникають обіцянок навіть на випадок повторного вторгнення Росії.

Суперечки про можливу відправку європейських військ лише приховують головне питання, актуальне ще з часів Стамбула: чи готовий Захід дати Україні справжні гарантії? Бо такі гарантії не обов’язково означають військову присутність, імовірність якої Росія все одно не прийме.

Поки відповідь немає, будь-які розмови про війська – це скоріше політична вистава, ніж реальне зобов’язання.

Розрахунки на полі бою

Як і в 2022-му, військова ситуація визначає готовність до поступок. Якщо Росія відчуває перевагу й вірить, що Трамп залишить Україну без підтримки, вона робитиме ставку на ескалацію. Але якщо побачить, що провал переговорів ускладнить війну в майбутньому, то буде більш гнучкою.

Нині, коли фронт важкий для України, Київ відкритий до діалогу. Але якщо ситуація покращиться, він може знову зробити ставку на наступ – як після Стамбула, коли Зеленський відмовився від компромісів після відступу росіян.

США мають інструменти, щоб впливати на ці розрахунки. Вони можуть зробити переговори вигіднішими за війну, якщо правильно налаштують військову допомогу: підтримати суверенітет України, але не стимулювати спроби повного повернення всіх територій. Також Вашингтон має координуватися з європейськими союзниками для єдиного підходу.

Стратегія стримування й воєнної рівноваги – це шанс зробити мир більш реалістичним варіантом для обох сторін.

Заступник керівника Офісу Президента України Михайло Подоляк робить заяву для преси після мирних переговорів між делегаціями Росії та України в Президентському офісі Долмабахче в Стамбулі, 29 березня 2022 року. Фото Getty Images

Два фронти

Щоб переговори дали результат, потрібно одночасно вирішувати два питання: як зупинити бойові дії й як вибудувати повоєнний порядок. У Стамбулі 2022 року сторони говорили лише про друге – про НАТО, роль України в Європі, гарантії США. А от технічного плану припинення вогню не було. Це відірвало переговори від воєнної реальності й зрештою зробило їх політично нежиттєздатними.

У 2025 році Трамп почав із заклику до негайного перемир’я. Його пропозицію підтримав Зеленський, але відкинув Путін. Подальші спроби погодити обмеження ударів по енергетиці чи судноплавству також провалилися. У квітні США вже перейшли до ширшого «плану миру» – від нейтралітету України до визнання анексій. Але й це не дало результату.

І досвід Стамбула, і нинішні події свідчать, що рухатися треба одночасно на обох напрямках. Без цього – жодна мирна формула не спрацює.

Російський бізнесмен Роман Абрамович на мирних переговорах між делегаціями Росії та України в Стамбулі, 29 березня 2022 року. Фото Getty Images

Можливе потепління

Переговори 2022 року показали, що попри публічний максималізм, і Путін, і Зеленський здатні на складні поступки. Тоді Путін погоджувався обговорювати статус Криму, визнавав євроінтеграційні прагнення України й не виключав ролі США в гарантуванні безпеки. А Зеленський вже пропонує прямі переговори з Путіним.

Це свідчить, що нинішні позиції сторін – не межа. Заяви можуть бути стартовими торгами, а не остаточними умовами. Домовленість буде складною, а може й неможливою. Але провал дипломатії, як і у 2022-му, залишає єдиний шлях – багаторічну війну.

Війна