Домішки трешу й дешевого монтажу: кремль зняв чергове «кіно» про війну

Категорії

Світ Економіка Війна Технології Наука Авто Спорт Здоров'я Шоу-Бізнес Пізнавально Політика

Вінницькі Волинські Дніпровські Донецькі Житомирські Закарпатські Запорізькі Івано-Франківські Київські Кропивницькі Кримські Луганські Львівські Миколаївські Одеські Полтавські Рівненські Сумські Тернопільські Харківські Херсонські Хмельницькі Черкаські Чернігівські Чернівецькі

Погода

Київ

вологість:

тиск:

вітер:

Погода на 10 днів від sinoptik.ua

17 травня 2025 р. 06:10

17 травня 2025 р. 06:10

Сьогодні російська пропаганда вчергове вийшла в прокат з новим «шедевром».

У головній ролі — вигаданий український військовий, який, за сценарієм московських мрійників, жаліється на жорстоке поводження з боку побратимів. Очікувана прем’єра відбулася в Telegram-каналах, що спеціалізуються на «психологічному кіно» з домішками трешу й дешевого монтажу. Стрічка зветься просто: «Діпфейк. Версія 999».

Як завжди, гра акторів — штучна. У буквальному сенсі. Обличчя — немов із воску, очі — скляні, голос — комп’ютерно-змонтований, а інтонації — як у Siri після трьох пляшок горілки. Лексика — топорна, мовби хтось намагався перекласти військовий побут через Google Translate із кремлівського новоязу. І як бонус — спроба викликати емоцію в глядача. Не вийшло. Хіба що сміх.

Інформаційна атака цього типу — не новина. Кремль давно пробує бити по найболючішому — довірі. Довірі між українськими воїнами, між командуванням і підлеглими, між суспільством і армією. Їхня мрія — щоб ми поперегризалися всередині. Їхня реальність — ми лише згуртовуємось сильніше.

Чим далі триває війна, тим креативнішими стають ці фейки. Бо все менше людей ведуться на класичне «все пропало». От і доводиться вигадувати нові «сюжети», де український солдат є жертвою власного оточення. А щоб усе було «по-справжньому» — додають заїжджені фрази про «знущання», «приниження», «побиття» та інші кліше з арсеналу радянської драми.

Втім, у них одне точно не виходить. Передати справжній український дух. Нашу іронію, нашу братерську солідарність, нашу вольову хімію окопного фронту. Бо її не згенеруєш ні штучним інтелектом, ні руками кремлівського монтажера з дипломом циркового училища.

В українських військових бувають важкі моменти. Є конфлікти, як у кожній великій родині. Але зраджують не свої. Зраджують ті, хто знімає постановочні відео замість жити правдою. А ми — живемо. І воюємо. І переможемо.

Фінальний акорд

Росія продовжує знімати своє кіно. Але українці — це не актори в їхньому сценарії. Ми — автори власної історії. І кінець у ній буде точно не на їхню користь.