Пам’яті сержанта ТрО Костянтина Ковбаснюка (позивний «Комок»)

17 травня 2025 р. 09:21

17 травня 2025 р. 09:21

За кілька тижнів до своєї загибелі Костянтин дізнався, що командир батальйону дав попередню згоду на його закордонну відпустку. Наприкінці весни вони з дружиною і 5-річною донькою збиралися відвідати столицю Франції. Уже навіть придбали квитки до Парижа…

Та 4 травня 2025 року життя сержанта трагічно обірвалося під час виконання бойового завдання на Сумщині. Військовому назавжди 37 років…

Костянтин родом із Чернівців, тут зростав і навчався. Після школи закінчив географічний факультет ЧНУ. Любив гори, походи, займався скелелазінням і дослідженням печер. Спільне захоплення ближче познайомило його із майбутньою дружиною Уляною. Вони створили сім’ю, у подружжя народилася донька.

Друзі згадують Костю як веселого, активного, щирого товариша. Він завжди умів порадити і підтримати, коли до нього зверталися по допомогу.

«Я не пригадаю нашого знайомства, напевно, ще замалий був, але останніх років щонайменше 16 були дуже тісно пов'язані. Ми разом їздили в печери, гори, палеонтологічні і археологічні експедиції, на сплави, разом судили на змаганнях і допомагали організовувати, працювали разом, допомагали один одному, відпочивали разом, святкували дні, нові роки, весілля, хрестини, річниці...

…На тебе завжди можна покластись. Саме з тобою, твоїм братом і ще кількома товаришами ми РАЗОМ пішли до війська, де познайомилися з різноманітними людьми, але і з такими ж, як ми, які прагнуть захистити своїх близьких від східної орди. Ми разом приймали присягу, несли наряди, вивчали і опановували нову нелегку справу», – написав після загибелі друга його побратим Олесь Рідуш.

До початку повномасштабного російського вторгнення Костянтин працював верхолазом, виконував висотні роботи – утеплення будинків, ремонт і заміна покрівель. Зокрема, працював на дахах Чернівецького університету, обласного муздрамтеатру тощо. Крім того, був співвласником веломайстерні у центрі Чернівців, допомагав і підтримував велолюбителів міста.

– Я вчилася на потоці зі старшою сестрою Кості і пам’ятаю його зі спільних походів як веселого і яскравого хлопця. Ми тоді активно займалися альпінізмом, гірськими походами. Пізніше він допомагав мені із вибором велосипедів у своїй велокрамниці. Завжди міг толково пояснити, розказати нюанси того чи іншого велосипеда. З точки зору підтримки велолюбителів Костя був просто геніальним, – розповідає випускниця географічного факультету, депутатка облради Юлія Грицку.

У перші дні повномасштабної війни Костянтин разом зі своїм старшим братом Іваном записався до місцевої територіальної оборони. У складі 107-ї бригади ТрО допомагав звільняти Харківщину у 2022 році. Пізніше воював на Бахмутському напрямку. Саме там у жовтні 2023 року чоловік отримав кульове поранення в обличчя. В одному зі своїх інтерв’ю під час реабілітації він розповів про цей випадок:

«Сутеніло. Ми невеличкою групою пробиралися на позицію. Я йшов першим, почався обстріл. Ми повзли, я відірвався вперед, тож підвівся озирнутися, чи товариш іде за мною. Так і схопив кулю в щелепу за кілька метрів до позиції. Відчуття було таке, наче хтось добряче дав по обличчі. Воно заніміло, хлинула кров. Перша думка: «Ну все, кінець». Наступна: «А чого це кінець? Та ж я ще можу думати, рухатися. Значить, не все втрачено».

Костянтин передав по рації інформацію про своє поранення і попросив прикриття. Самостійно перемотав поранене обличчя і вийшов на позиції побратимів, які допомогли йому дістатися до евакуаційної машини.

Після лікування і реабілітації у Чернівцях чоловік знову вирушив на фронт. Воював на Сумському напрямку. Саме там 4 травня цього року Костянтин Ковбаснюк загинув.

«Мама розповідала, що коли ти народився, я говорила: «Навіщо він нам здався, навіть ходити не вміє...» А потім так полюбила, що питала: «Як би ми жили без нашого Костика?» Тепер нам доведеться навчитися... відпустити і змиритися, що більше не зустрінемося, не поговоримо, не посміємося разом. Як це усвідомити? Ми будемо тебе пам’ятати, доброго, світлого. Спи спокійно, братику», – написала після загибелі Кості його сестра Надія.

Побратими загиблого згадують його із теплотою.

– Костя був «клеєм» нашого підрозділу. Під час такого тривалого перебування в одному колективі у нас бували всілякі суперечки. Але заходив Костя у бліндаж - і всіх заспокоював та виводив на позитив, – пригадує військовий Леонід Прокопчук.

Командир загиблого військового Андрій Кучуран зізнається, що після загибелі побратима відчуває пустку. Адже сержант Ковбаснюк став його помічником і другом, допомагав вирішувати питання логістики і забезпечення роти.

– Костя в нашій роті від простого солдата дослужився до командира відділення. А з квітня був призначений головним сержантом роти. Він був дуже організованим і відповідальним. Якщо перед ним ставилось якесь завдання, то я був упевненим у його виконанні. Завжди спокійно і виважено підходив до вирішення будь-яких питань, – розповів командир роти.

Андрій Кучуран каже, що для їхньої роти і усього батальйону загибель Костянтина стала великою втратою. Тримати себе в руках допомагає активна залученість до виконання обов’язків на фронті. Наразі на Сумському напрямку, де несуть службу побратими загиблого, спостерігається активність ворожих КАБів та обмін штурмовими діями.

Костянтина Ковбасюка поховали 9 травня 2025 року на Центральному кладовищі у Чернівцях разом із двома іншими бійцями, які загинули в один день – Олегом Звенигородським та Дмитром Пую.

У нього залишилися батьки, старші брат і сестра, дружина та донька.

Вічна слава і шана Героям!

Фото: Фейсбук-сторінка Костя Ковбаснюк, Фейсбук-сторінка Oles Ridush, Віталія Олійника

Війна