«Головне — люди» — артилерист «Зевс» про те, як освоїв чотири гармати і чому не можна «геройствувати» наосліп

18 травня 2025 р. 14:38

18 травня 2025 р. 14:38

Уперше він потрапив на війну вісімнадцятирічним. Було літо 2016-го, він щойно підписав контракт і поїхав на Донбас у складі розвідки. Пройшов АТО та ООС, звільнився, повернувся до мирного життя. Але в лютому 2022-го російське вторгнення застало його в Польщі — на роботі. Через кілька днів він уже був удома. Ще за кілька — знову у формі.

Сьогодні йому 27. Позивний — «Зевс». Він головний сержант артилерійської батареї. За плечима — чотири різні гармати, поранення, фронтовий шлях, що почався ще до повномасштабної війни. І головне правило, якому ніколи не зраджує: не геройствувати.

Про шлях «Зевса» розповідають на сторінці 44-ї окремої артилерійської бригади імені гетьмана Данила Апостола.

Його військова історія почалась із Донеччини й Луганщини — у складі розвідки. Служив три роки, звільнився. Та війна не відпустила.

«Я був у Польщі, коли все почалося. Але думками — тут. Переконав дружину, що мушу повернутись. У травні вже був у строю», — згадує він.

Новий етап служби розпочався в артилерії. Спочатку — навідник на МСТА-Б. Потім — експрес-курс на британську FH-70. Уже через два тижні — бойове хрещення під обстрілами на Гуляйпільському напрямку. Каже: досвід 2016–2019 років допоміг триматися холоднокровно, коли все довкола вибухало.

«Зевс» не приховує: саме ті, хто приїжджають «показати себе», найчастіше стають жертвами.

«Є такі, що з перших днів хочуть стати героями. Але ця самовпевненість закінчується трагедіями. Тут треба бути розважливим. Інакше — не виживеш».

Він порівнює початок повномасштабної і теперішню фазу війни: у 2022-му ще можна було дихати — менше дронів, менше ока в небі. Сьогодні — усе по-іншому. Ворог навчився. Але й ЗСУ стали інші: адаптивніші, точніші, технічно підковані.

Улітку 2023-го його розрахунок накрило обстрілом. Один зі снарядів упав поруч, розірвався об дерево. Навіть бліндаж не врятував: осколки просочилися всередину.

«Мене зачепило рикошетом — бік і ногу. Пощастило. Мого навідника — серйозніше. У всіх була контузія. Я в госпіталі провів тиждень, потім ще два на реабілітації. І повернувся. Дружині не сказав — не хотів зайвих переживань».

Пам’ятає, як тішився першим влучанням з FH-70: другий, п’ятий, десятий снаряд — і ціль накрита. Потім — уже як на автоматі: менше емоцій, більше ефективності.

Від навідника він виріс до командира гармати, а згодом став головним сержантом батареї. Після роботи з польською САУ Краб перейшли на українську Богдану. Спершу машина здавалася громіздкою, складною, уразливою. Але на практиці показала себе блискуче.

«Ми спершу не вірили: велика, видно здалеку. А вона — точна, швидка, маневрена. І головне — наша. Це гріє».

Особливо цінує автоматизацію, цифрове управління і можливість швидко змінювати позиції. Бо в артилерії — кожна зайва секунда може коштувати життя.

«Можна ховатися, можна маскуватись. Але якщо засічуть — треба вміти зникнути. Усе — на швидкість і холодну голову».

Його мотивація — не романтика. Це злість, тверезість і чітке усвідомлення: чим більше ворогів піде в землю, тим ближчий кінець цієї війни.

«Скарги нічого не змінюють. А от злість — вона дає сили. Вона тримає в бою».

Як повідомляла АрміяInform, румунський доброволець на псевдо Old Fox розповів про свій шлях від резервіста у себе на батьківщині до бойового медика у 4 Інтернаціональному легіоні оборони України, в якому воюють громадяни 75 країн світу.

Війна