Безшумний контроль: експерт розповів, як малі супутники змінюють оперативну тактику

28 травня 2025 р. 06:35

28 травня 2025 р. 06:35

Надлегкі супутники відіграють важливу роль у військовій сфері, особливо в розвідці, зв’язку та навігації. Вони можуть забезпечувати оперативне спостереження за полем бою, передавати дані в режимі реального часу та підтримувати військові операції навіть у складних умовах.

Про сьогодення та майбутнє застосування цих орбітальних апаратів кореспонденту АрміяInform розповів експерт з питань озброєння та новітніх технологій Богдан Долінце.

— Супутники відіграють не останню роль у сфері національної безпеки. Інформація про запуск орбітального апарату «в інтересах Міністерства оборони» тієї чи іншої держави вже не одне десятиліття з’являлася у відкритому доступі. Колись ці апарати важили сотні кілограмів. Чи можна сказати, що нині настала ера надлегких сателітів?

— Якщо говорити про малі супутники, то мова йде про цілий клас легких апаратів, які, як правило, важать від сотень грам до однієї тони. При цьому є так звані середні супутники від 500 до 1000 кілограмів.

Стрімкий розвиток саме цього сегменту космічних апаратів відбувся протягом останніх десятків років. Один з перших таких нано-супутників був запущений лише 25 років тому. Станом на сьогодні на орбіті налічується більше тисячі так званих мінісателітів і їхня кількість продовжує стрімко зростати. За оцінками фахівців космічної галузі ринок мінісупутників у 2026 році може скласти, у вартісному еквіваленті понад $7 млрд.

Ключову особливість значного росту саме цього сегменту орбітальних апаратів відіграли два фактори. Перший — це уніфіковані платформи. Ці штучні позаземні об’єкти, створені зусиллями людини, стали одними з перших стандартизованих супутників і відносно їхніх габаритів, і щодо їх ваги, і наявності певних систем. Це було зроблено для здешевлення і спрощення виведення їх на орбіту.

І друга важлива складова — це те, що стосується саме відносно невисокої ціни штучних орбітальних апаратів. Адже собівартість такого мінісупутника, як правило, становить від $40–50 тис. і вище, залежно від того, які саме системи і які додаткові датчики на ньому встановлені.

— Одним із пріоритетів «оборонних» космічних апаратів є розвідка і спостереження за силами потенційного противника або ж ворожих військ. Високоточні оптичні та радіолокаційні сенсори дозволяють отримувати детальні зображення місцевості та відстежувати переміщення військових сил.

— Якщо говорити саме про потенціал використання подібних сателітів, то вони дозволяють фактично стати альтернативою значно дорожчих і більших за габаритами комерційних і військових супутників. Звісно, менша вага і вартість дозволяють встановлювати на них не таке всеосяжне обладнання, з точки зору технічних можливостей і огляду територій, яке захоплює «електронним оком» супутника-гіганта визначені площі.

Але вони можуть надолужувати певні прогалини саме своєю кількістю: мова йде про ройове використання супутників. Зараз такі малі угруповання налічують десятки або сотні апаратів. І вони дозволяють із відносно непоганими характеристиками отримувати велику кількість інформації щодо ситуації на земній поверхні. Тут мова йде не тільки про загальні знімки територій. Мінісупутникові мережі дозволяють отримувати світлини з точністю до 5 метрів і навіть менші.

Друга важлива складова — деякі орбітальні угруповання більш спеціалізовані. Наприклад, призначені для моніторингу земної поверхні в агроцілях або виконання якихось інших завдань. При цьому такі системи можуть мати подвійне призначення — як цивільне, так і військове.

Зі збільшенням кількості супутників та зниженням вартості саме претензійного обладнання ми можемо побачити зростання і коректності їхньої роботи: можливості отримання фактично даних з так званою військовою точністю.

Разом з тим такі супутникові системи можуть нести спеціалізоване неоптичне обладнання. Воно дозволяє отримувати не тільки фотографічне зображення поверхні, а й тривимірне або 3D-зображення.

— Які країни досягли найбільш успіхів у цьому напрямі та що можна сказати про можливості нашої держави?

— Якщо говорити про сателіти суто оборонного призначення, то наша держава, відповідно до поширеної у ЗМІ інформації, може розраховувати на один подібний орендований супутник для отримання інформації з поля бою.

Водночас Україна має декілька власних малих супутників. Крім цього, є навіть ціле агросупутникове угруповання, куди входять апарати, які розробили спільно Україна та Південна Африка. Тобто ми на цьому ринку присутні не тільки як користувачі даних, а, зокрема, і як розробник космічних технологій.

Але, в цілому, лідерство за собою зберігають Сполучені Штати. Не сильно відстають від них і Арабські Емірати, країни ЄС, Китай і деякі інші. І це пов’язано з так званим достатньо низьким порогом виходу на ринок малих супутників.

Раніше для того, щоб увійти до даного «сателітного клубу», підняти апарат на орбіту, необхідно було витрачати сотні мільйонів доларів. А станом на сьогодні вартість запусків носіїв з профільним корисним навантаженням — у десятки або сотні разів зменшилась.

— Військові, зокрема й українські, використовують супутниковий зв’язок для координації дій, особливо в умовах, коли традиційні засоби електронної комунікації можуть бути порушені. Які напрями тут є найбільш перспективними?

— Тут ми можемо говорити не тільки про зв’язок, а й навігацію. Малі супутники дійсно можуть бути альтернативним джерелом і інструментом для побудови незалежних систем електронних комунікацій. Зокрема, і контрольованих в інтересах окремих країн. Такі супутникові угруповання здатні стати альтернативними системами для супутникової навігації.

Можна згадати такі системи, як GPS, Галілео (Європейська Навігаційна Супутникова Система). Ці платформи побудовані на відносно старих технологіях, яким вже десятки років. І вони є чутливими до систем заглушення або спуфінгу. Тому завжди існує потреба мати альтернативні канали зв’язку, необхідні й з точки зору відслідковування руху безпілотних систем, і моніторингу й об’єктивного контролю ефективності ураження відповідними системами.

Так само перспективним є залучення сателітів до забезпечення зв’язку з автономними системами, які можуть здійснювати політ, пересування або нанесення ураження по військовій інфраструктурі ворога. Але для цього необхідно задіювати не просто одиничні мінісупутники: ефективними будуть лише угруповання, які складатимуться з декількох сотень таких апаратів. Разом із тим потрібно розробляти і спеціалізоване наземне обладнання, яке зможе працювати саме із цими супутниковими угрупованнями.

— Супутники допомагають у точному позиціонуванні військових підрозділів та керуванні високоточними ударами. Чим може тут похвалитися Україна?

— Якщо говорити саме про використання супутникової інформації для координації дій військових підрозділів, то на сьогодні Україна не має подібних власних систем. Але інженерний та науковий потенціал для їх розгортання і створення в нас існує.

Нині ж Україна вимушена ці послуги або купувати, або як технічну допомогу отримувати від західних партнерів. Але такий стан справ має ризики щодо переривання регулярності передачі подібної інформації. І ми таке вже спостерігали, коли були проблеми затримки з надходженням відповідних даних. Наприклад, з боку Сполучених Штатів. І це може суттєво впливати на обізнаність військ на полі бою і ефективність тих чи інших заходів.

Адже є певні поняття, зокрема для супутникових даних, як давність, застарілість інформації. Якщо профільні відомості надаються із затримкою навіть на добу або понад 6 чи 12 годин, вони можуть бути настільки неактуальними, що їхнє застосування суттєво вплине на спроможність ефективного ураження об’єктів і сил ворога.

— Розвиток технологій сягнув орбітальних можливостей і в напрямі радіоелектронної боротьби. Деякі супутники вже здатні виконувати функції глушіння сигналів або протидії ворожим розвідувальним системам. Яка ситуація з цими системами на українсько-російському фронті й чи зафіксовані факти її застосування?

— Можу зазначити, що протягом широкомасштабного ворожого вторгнення фіксувались випадки застосування з боку росії систем радіоелектронної боротьби, спрямованих саме проти супутникових угруповань. Неодноразово таке відбувалося на територіях східних областей України і в тимчасово окупованому Криму. Такі операції ворог проводив з метою засліплення або створення додаткових перешкод для зниження можливостей щодо моніторингу розміщення і стану їхніх військ.

Другою складовою тут можна визначити безпосередньо супутникові системи радіоелектронної боротьби. Але на сьогодні я не бачу їхнього активного застосування або підтвердження таких операцій у космічному просторі. Адже такі дії можуть розглядатись як порушення міжнародного космічного законодавства.

Хоча, в принципі, була інформація, що росія, Китай і США можуть мати такі системи на орбіті, які здатні впливати як на, безпосередньо, супутникові угруповання або ж окремі сателіти, так і на певні наземні цілі.

— А якими ви бачите перспективи застосування надлегких супутників. Зокрема, у таких напрямах, як координація автономних систем, включаючи морські та повітряні дрони?

— Якщо говорити про перспективи саме для України, то і тут я б виділив два ключові напрями.

Перший — це навігація та управління рухом. Варто розглядати появу альтернативних систем тим самим платформам GPS, Галілео тощо. Це надзвичайно важливий елемент для забезпечення виконання місії та ураження цілей в глибокому тилу противника. Такий потенціал у розробках на профільному ринку присутній.

Другий — це канали зв’язку. Тобто це і засоби керування, і отримання даних об’єктивного контролю.

Маються на увазі супутники, аналогічні за структурою системі «Старлінк». Вони б дозволили нам незалежно від зовнішніх політичних чинників або рішень постачальників послуг завжди отримувати інформацію щодо контролю безпілотних об’єктів, зокрема над територією росії.

Тут мова йде і про морські платформи, наземні безпілотні системи, і про безекіпажні літальні апарати, які так само є достатньо чутливими до отримання інформації щодо керування.

Адже деякі постачальники профільних послуг зв’язку, та сама компанія Маска SpaceX, вони з тих чи інших причин не надають можливості іншим країнам використовувати, приміром, на території тієї ж росії, такі канали зв’язку.

Війна