Мінус «Іскандер»: як нам вдалося знищити установку і що очікує на решту

06 червня 2025 р. 17:04

06 червня 2025 р. 17:04

5 червня ЗСУ спільно з СБУ та іншими складовими Сил оборони вперше успішно уразили російські ОТРК «Іскандер» на Брянщині . Комплекс відносився до підрозділу 26 ракетної бригади російських військ і, ймовірно, вже готувався завдавати удару по українських містах з району міста Клінци. Але в результаті успішної операції Сил оборони одна російська ракетна пускова установка здетонувала, а ще дві – з великою ймовірністю зазнали пошкоджень, повідомили в Генштабі. Щоправда, вже в ніч на 6 червня росіяни застосували інші, поки що цілі установки, і атакували Луцьк, Тернопіль, Київ.

Цю подію деякі українські лідери думок вже встигли охрестити «переломним явищем» – мовляв, вдалося підібрати ключик до знищення саме пускових, чого раніше не бувало. Ми запитали експертів, чому так складно полювати саме на ці ОТРК і завдяки чому атака була вдалою – збігу обставин чи знайденому новому підходу.

ВСТИГНУТИ ЗА ПІВ ГОДИНИ

«Я після ураження аеродромів (мається на увазі операція «Павутина», – ред.)  так і казав: наступна наша операція буде – знищення пускових установок «Іскандерів». Та не очікував, що так швидко», – зізнається авіаційний експерт Валерій Романенко . Логіка така: джерел небезпеки для території України було три – ракети повітряного базування, морського і наземного («Іскандери»). Спочатку впоралися з морською загрозою («Калібри», випущені з кораблів, – вже рідкість), над рештою міркували майже три роки. «1 червня ми побачили, що нарешті знайшли спосіб боротися з авіаційними пусками, а тепер – і з наземними теж, – каже експерт. – Найефективніший засіб відбиватися від уражень – бити по пускових ракет і підприємствах , що їх виробляють». Підприємства уражати теж пробували – поки не досить успішно, потужності виробництва знаходяться у Московській області і добре захищені. «Конструкторське бюро машинобудування» (КБМ), яке виготовляє ракети «Іскандер» і «Кинджал» – у підмосковному місті Коломна. 24 квітня 2025 року його територія зазнала атаки наших безпілотників, що призвело до вибухів та значних пошкоджень. Але – працює далі, говорить Романенко.

Ураження мобільних пускових – справа досить складна технологічно і організаційно, дає власну оцінку Костянтин Машовець, військовий оглядач та координатор групи «Інформаційний спротив». «Вдалий випадок. Я б не сказав, що унікальний, але – рідкісний, – говорить він. – Особливо враховуючи, що противник прикриває її наземними засобами ППО і на місці базування, і під час переміщення». Головна проблема в ураженні пускових установок – виявити і оперативно спрацювати, пояснює Олександр Саєнко, військовий експерт-аналітик. Знайти і дати координати можуть ГУР, СБУ, Повітряні сили, Сухопутні війська. Далі – наступний рівень: швидко уразити. «Складність у тому, що вони мобільні, постійно переміщуються, – каже він. – І треба вирахувати закономірність – звідки пускають ракети або планують здійснювати пуск».

Відбувається це так: на позиції вирушає командна машина, робить прив’язку до місцевості, вводить дані, а далі працює пускова установка, пояснює Валерій Романенко. Час розгортання командної машини – 30 хв. «Це значить, що на все про все – виявлення установки, пуск нашого засобу ураження, його підліт і ураження – теж 30 хв , – розповідає він. – І ми встигли». Хоча, можливо, досі росіяни не дуже поспішали покидати пускову позицію і ще могли трохи затриматися, розслабившись на сонечку – бо не відчували небезпеки, досі жодному «Іскандеру» не загрожували українські ракети.

ОДИНОЧНА УДАЧА ЧИ ЗАКОНОМІРНІСТЬ?

Хто насправді виявив ворожий комплекс, чия саме розвідка – уточнювати деталі взагалі не варто, каже Саєнко. «Я прихильник думки, що не треба виконавця розголошувати, – говорить він. – Бо це противнику вказує на форму і методи роботи нашої розвідки, тож він може протидіяти цьому». Розвідка любить тишу: виявив – і сиди тихенько. Та навіть розвідувальному дрону той «Іскандер» міг впасти в око, а повідомити, що він висувається в певний район і дати команду черговим силам на ураження – справа техніки.

Могла посприяти і агентурна розвідка, навіть супутникова, міркує Валерій Романенко. « Європейці зараз пристосували до огляду наших територій всі супутникові системи , навіть рятувальні супутники, що зазвичай спостерігали за аваріями та катастрофами, – розповідає він. – Військових супутників-розвідників у європейських партнерів мало і з ними досі не було зв’язку такого, щоб в режимі реального часу ми отримували дані». А американські джерела розвідданих, на жаль, стали ненадійні. Та зараз, ймовірно, проблему усунуто, от і пішли результати. «Якщо будемо швидко отримувати розвідувальну інформацію з європейських супутників, це поліпшить наші можливості в знищенні ворожих установок – краще б до пусків, але непогано й після», – каже Романенко.

Вдале починання можна буде розвивати, якщо зуміємо і далі оперативно виявляти установки і матимемо засоби ураження – чим більшої дальності і швидкості, тим краще. Для цього треба моніторити рух пускових з моменту їх висування зі штатного місця базування аж до позиції і швидко готувати пуск.  «Як тільки отримаємо достатню кількість ракет Storm Shadow (та їм подібних засобів, – пояснює Валерій Романенко. – Або ж у нас з’явиться більше власних реактивних безпілотників ». БПЛА з поршневим двигуном, якими оперуємо зараз, летять зі швидкістю 140 км/год, а з реактивним – учетверо швидше. Якби хоч 500 км за годину – вже було б більше шансів заскочити розгорнутий «Іскандер» на місці злочину.

Досі відстань їх розташування від кордону могла бути лише невелика. Ті ж Клінци – це всього 53 км по прямій від Тимоновичів, одного з прикордонних селищ Чернігівської області. Плюс ще відстань, на якій тримаються від кордону наші пускові установки (а це, за словами Романенка, мінімум 20 км в глибину). «З самого кордону навіть БПЛА не запустиш – на 50 км в глибину все проглядається ворогом, тили під постійним оглядом. Але саме завдяки цьому нам і попався «Іскандер», – каже авіаційний експерт. Тобто загалом довелося летіти не так далеко. Але розуміючи, що вже може прилетіти відповідь, росіяни можуть тепер триматися оддалік і бити з глибокого тилу по прифронтових містах, говорить пан Валерій. Дальність польоту ракети «Іскандер» – до 500 км, а STORM SHADOW та SCALP EG – 300.

Тож розумніше для росіян було б висовуватися на відстані не ближче, ніж 250-270 км до кордону чи ЛБЗ. Противник, безумовно, зробить висновки, впевнений Машовець. Але може виникати необхідність і далі працювати «Іскандером» досить близько до лінії розмежування. «Все визначається сенсом і змістом бойових завдань, які покладаються на підрозділи ОТРК. Може, їм потрібно буде висуватися ближче, – міркує він. – Хтозна, які вони оберуть способи протидії, варіантів багато». Скажімо, посилять протидиверсійні заходи або прикриття, оборону мобільних установок…

ЯКОЇ  ПРОТИБАЛІСТИЧНОЇ ТАКТИКИ НАМ ТРИМАТИСЬ НАДАЛІ

Перш за все – не розповідати зайвих деталей про операцію, наголошує Олександр Саєнко. «Не думаю, що це був переломний момент. Коли уразили російські літаки з морських дронів над Чорним морем, наші аналітики теж назвали це переломним моментом – але більше жодного літака таким способом не збили», – звертає увагу він. Ймовірно, тому, що противник – не дурень і вміє аналізувати, а на додачу в нашій публічній площині озвучили забагато зайвих подробиць. «Як тільки повідомимо, що знайшли закономірність – все, їй кінець. Бо вони зрозуміють наш шаблон, свою помилку і тут же її виправлять», – говорить Саєнко.

Головне – ми вже зрозуміли, що крім того, щоб захищати наші міста та інфраструктурні об’єкти від атак, нам треба виявляти і активно знищувати всі російські ударні компоненти –  і виробничі підприємства, і пускові установки. «У нас позиція змінилась з пасивної на активну», – впевнений Валерій Романенко.

Добре було б вражати «Іскандери» на місцях базування, звісно. Не так давно у Підмосков’ї, наприклад, ЗСУ накрили штаб ракетної бригади, нагадує Романенко. У РФ всього таких бригад 14 і комплекси можуть притягти ближче до лінії фронту з Усурійська, Моздока, Улан-Уде, Оренбурга тощо. І вони тимчасово десь базуються. Та де? Потрібен дуже великий штат кваліфікованих розвідників, говорить Валерій Романенко, щоб знаходити тимчасові позиції ракетних підрозділів. «Устаткування ховається у великих критих цехах, покинутих заводах, складах (їх у Росії вистачає). Бити навмання по даху будівлі сенсу немає – треба влучити точно в місце зберігання пускових», – пояснює авіаційний експерт.

Лишається задатися метою і ретельно відслідковувати, коли в зоні підльоту наших ракет опиниться наступний «безтурботний Іскандер». «З відео видно, що екіпаж заскочили саме на пусковій позиції. Розслабилися, затрималися», – говорить Романенко.

Роботи тут – непочатий край. Станом на 2024 рік, за даними Міжнародного інституту стратегічних досліджень, Росія мала 162 комплекси «Іскандер» на озброєнні. Щоправда, досі темпи виробництва нових були невисокі. «Добре, коли 1-2 установки на місяць спроможуться, і ще до них треба машини управління (виробництво мінського заводу, – ред.), – говорить пан Валерій. – Досі їм не було потреби інтенсифікувати виробництво – за три роки фактично не було ж втрат». А далі може й розженуться...

Найпевніший спосіб боротися з ворожою балістикою – розвивати власну ракетну програму, здатну реагувати на ці загрози, підкреслює Олександр Саєнко. А поки що – виявляти, уражати за допомогою авіаційних, безпілотних комплексів і самі установки, і склади ракет. «Найефективніше – уражати склади, місця базування і зосередження, – каже він. – Все це можливо, якщо не озвучувати свої методи роботи».

Тетяна Негода , Київ

Перше фото з відкритих джерел

Війна