«Кидали в мене гранати — я кидав їх назад»: історія «Козака» про бій у Вуглегірську - Війна

Категорії

Світ Економіка Війна Технології Наука Авто Спорт Здоров'я Шоу-Бізнес Пізнавально Політика

Вінницькі Волинські Дніпровські Донецькі Житомирські Закарпатські Запорізькі Івано-Франківські Київські Кропивницькі Кримські Луганські Львівські Миколаївські Одеські Полтавські Рівненські Сумські Тернопільські Харківські Херсонські Хмельницькі Черкаські Чернігівські Чернівецькі

Погода

Київ

вологість:

тиск:

вітер:

Погода на 10 днів від sinoptik.ua

«Кидали в мене гранати — я кидав їх назад»: історія «Козака» про бій у Вуглегірську

07 липня 2025 р. 13:22

07 липня 2025 р. 13:22

Ветеран війни з 2014 року Валентин «Козак», якого «поховали» ще під час виходу з Дебальцевого, досі в строю, б’ється в рукопашну та нищить ворожу бронетехніку, бо, за його словами, «це його борг перед живими і мертвими».

Про довгий та важкий бойовий шлях захисника розповіли на сторінці 58-ї окремої мотопіхотної бригади імені гетьмана Івана Виговського.

До війни Валентин з Хмельниччини працював трактористом та будівельником, але з 2014 року його життя — це війна. Єдине, до чого він так і не зміг звикнути, — це втрата побратимів. Він зі сльозами на очах згадує двох своїх друзів, двох Андріїв, які загинули в один день десять років тому.

Особливо йому запам’ятався вихід з Дебальцевого. «Вийшли голі й босі, адже все згоріло. На кожного по одному набою і по одній гранаті, — розповідає він. — Приходимо до своїх, а нам кажуть: „А ми вас вже поховали“. Дивлюсь, а на столі лежать свіжі „похоронки“. Одна — на моє ім’я. А я от він — живий».

Протягом усієї війни «Козак» полює на ворожу бронетехніку. Спочатку в артилерії, а з 2023 року у складі 58-ї бригади — за допомогою ПТРК «Корсар», «Корнет» та «Стугна». «Особливо мені найбільше подобається палити танки. Але БМП і БТРи теж приємно горять», — каже він. Згадує, як під Урожайним його розрахунок знищив ворожу вантажівку, що везла боєприпаси.

Довелося йому брати участь і в контактних боях. Він згадує чотириденний штурм їхніх позицій у Вуглегірську, «коли росіяни закидали його гранами з-за стіни, а він перекидав їм їх назад», та навіть рукопашний бій з окупантом, де довелося битися ножем.

Свій страх, з яким він вперше по-справжньому стикнувся у 2014-му під «Градами», Валентин навчився приборкувати. «Я вірянин, і коли мені страшно, я молюся. Окрім того, згадую сім’ю — дружину, сина та донечку, маму. На стіні, біля свого ліжка, я намалював зозулю, — дивлюся на неї, мрію, як повернуся додому живий і здоровий».

Смуток у ветерана викликає зміна ставлення суспільства до війни. «Я пам’ятаю, як у 2014 році ми йшли під девізом „Хто, якщо не ми“, а тепер чоловіки ховаються від війська і кажуть „Чому я, а не хтось інший?“. Особисто мені прикро за цим спостерігати. Але кожен вирішує для себе, хто він. Я для себе вирішив, і я залишуся тут до кінця», — підсумовує «Козак».

Як повідомляла АрміяInform, під час виконання бойового завдання бійці батальйону «Incognito Group» 54-ї бригади взяли в полон групу окупантів, а згодом ліквідували, як виявилося, старшину підрозділу.