«7 корпус ДШВ працюватиме за рахунок технологій». Перше інтерв’ю на посаді командира 7 корпусу швидкого реагування ДШВ Євгена Ласійчука

28 липня 2025 р. 07:27

28 липня 2025 р. 07:27

«Восени 2024 року ми почали застосовувати перших роботів як бойові модулі: вони могли виїжджати та наносити нове ураження. І це був переломний момент для мене: коли я побачив, що не тільки хоробрість і героїзм десантника може знищувати і зупиняти противника. А це можна робити ще й за рахунок технологій».

Так говорить Герой України полковник Євген Ласійчук. Йому 36 років.

14 липня 2025 року стало відомо, що офіцер очолив новостворений 7 корпус Десантно-штурмових військ ЗСУ . 15 липня він дав перше на цій посаді інтерв’ю для кореспондентки АрміяInform.

Офіцер у війську — з 2010 року. Десантно-штурмові війська не «зраджував» за час своєї служби: починаючи із командира взводу служив на різних посадах у бригадах ДШВ. Зі створенням корпусів у ЗСУ очолив новий орган військового управління. Хоча ще в січні 2025 року він був одним із кандидатів на посаду керівника Національної академії сухопутних військ імені Петра Сагайдачного

Зараз бригади корпусу вже виконують бойові завдання на одній зі складних ділянок фронту. Комкор наголошує: акцент — на навченості і підготовці десантників, розвитку їхньої креативності. Але водночас він підкреслює: штурмова група сама не йтиме на завдання, а лише пліч-о-пліч із безпілотними системами та роботизованими комплексами.

Яка роль технологій і як планує розвивати «технодесант» у 7 корпусі ДШВ? Як починав війну в 2014 році, де працював із підрозділами з початком повномасштабного вторгнення? Як справи з рекрутингом і як беруть до лав ДШВ іноземців? І, без перебільшення, історія, варта екранізації про бабусь на роботизованих комплексах — про все це говорили із полковником Євгеном Ласійчуком.

Бої за Донецький аеропорт і перші полонені: «Як ротний я заступав на позиції відділень разом зі своїми бійцями»

Пане полковнику, розкажіть як для вас розпочиналася служба в армії — коли і чому вирішили одягнути військову форму?

Безпосередньо у військах я з 2010 року. В армію мене привела, в тому числі, дитяча мрія: чимало старших знайомих проходили службу в, на той момент, аеромобільних військах. Мені симпатизували блакитні берети й тільники. Я чув чимало розмов про десантні війська, застосування техніки, способи десантування. Це мені дуже подобалося, хотілось дізнатися більше.

Згодом був етап реалізації цієї мрії, я вступив до військового навчального закладу. До речі, військова людина від цивільної відрізняється тим, що постійно навчається, вдосконалюється, розвивається. Є база — а ми вже від неї відштовхуємося. Навіть зараз я на посаді командира корпусу проходжу навчання в Національному університеті оборони України імені Черняховського, на факультеті Десантно-штурмових військ, оперативно-стратегічний рівень.

Після випуску з навчального закладу в 2010 році я очолив аеромобільно-десантний взвод у 79-ій окремій аеромобільній бригаді. Далі я обіймав лише командні посади: командир взводу, заступник командира роти, командир роти, командир батальйону, заступник командира бригади, командир бригади, тепер — командир корпусу.

З командира взводу до командира батальйону включно я проходив службу в Миколаєві, в 79-ці. Згодом була 81 окрема аеромобільна бригада з дислокацією в місті Краматорськ, там я і зустрів повномасштабне вторгнення росіян на посаді заступника командира бригади.

А як ви зустріли початок війни у 2014 році?

Я був у 79-ці на посаді командира роти. І саме в 2014 році були фактично перші бойові зіткнення та бойові завдання — недопущення просування противника з кордону з Росією вглиб України. 2014 рік — це також перші втрати. 2014 рік став переломним для всіх. Так, 25 бригада мала серйозну підготовку, деякі військові мали за спиною досвід миротворчих місій, але в 2014 році ми всі побачили реального противника та виконували реальні завдання із, на жаль, бойовими втратами.

Усвідомлення того, що Росія — ворог, прийшло під час перших обстрілів по нашому розташуванню, по колонах, по особовому складу.

У лютому 2015 року ви були нагороджені орденом Богдана Хмельницького ІІІ ступеня. Яким підрозділом ви тоді командували, які задачі він виконував?

Я був тоді ротним. Отримав нагороду, коли був вихід ЗСУ з Донецького аеропорту — і противник намагався теж за нами йти, просуватися далі. Тоді біля Водяного ми виявили велику групу противника, знищили, взяли дев’ятьох полонених — на той момент це був справді результат, хоча з відстані масштабів війни після 2022 року це може здаватися чимсь вже буденним… Але в 2015 році то був крутий результат.

Ця нагорода — за виконання поставлених задач. І це не тільки моя нагорода особисто, це узагальнена нагорода того колективу за успішні бойові дії, яким я керував на той момент.

Так, я був ротним — але доводилось заступати на позицію разом з особовим складом, на спостережні пости, на позиції відділень. Тому що було чимало мобілізованих з дещо іншим рівнем підготовки, а досвід свій здобували в боях, з часом.

Харківський контрнаступ: «Склалася така тактична ситуація, що росіяни навіть без боїв кидали своє озброєння і відходили»

На якій посаді зустріли повномасштабне вторгнення? Що було найскладнішим за три роки великої війни? Чи було для вас несподіванкою 24 лютого 2022 року?

Розвідка працювала, ми отримували певну інформацію… Станом на кінець лютого 2022 року 81 бригада готувалася на ротацію, ми підтримували на високому рівні бойові спроможності — мали заходити на Авдіївський напрямок. Але в якийсь момент наша підготовка зупинилася — всі чекали на подальші дії. Тоді вторглася Росія… І так склалося, що ми були до цього максимально готові. Далі діяли в складі батальйонно-тактичних груп, бригада працювала на різних напрямках. Особисто я працював на напрямку Ізюма з батальйонно-тактичною групою: зустрічали противника, знищували.

Щодо найважчого напрямку чи ділянки фронту — виокремити важко. Ділянки отримували важкі завжди, ще з 2022 року, бо ми — Десантно-штурмові війська і ми там, де важко. Ми не можемо працювати там, де легко і де все зрозуміло ( усміхається ).

У 2022 році ви були нагороджені орденом Богдана Хмельницького ІІ ступеня…

Так, це харківський контрнаступ, в якому 81 бригада теж брала участь, я був заступником комбрига. На певному етапі підрозділи бригади з оборони перейшли до наступальних та штурмових дій; виявляли та знищували противника, ми навіть не давали змоги росіянам відходити. Тактична ситуація складалася таким чином, що деякі підрозділи противника навіть без бойового зіткнення кидали своє озброєння, майно і пробували оббігати ( місце потенційного зіткнення — ред .).

Так склалося за рахунок суміжних підрозділів, які безпосередньо пробивали передній край противника, вривались в його глибину, тилові смуги і райони. Це й забезпечувало те, що противнику на інших ділянках, де він стояв в обороні, доводилось знімати свої підрозділи та відходити. Оскільки ми створили передумови оточення противника, і була ймовірність того, що чимало росіян могли би потрапити до нас в полон. Тоді й росіяни і відійшли.

Аналізуючи цю ситуацію, важливо тримати в голові і стратегічну картину поля бою.

У 2023 році ви очолили 25 бригаду. Коли і на якій ділянці фронту було найважче?

25-ка — потужна бригада, вона вважається дуже елітною навіть серед військових частин Десантно-штурмових військ.

Я очолив бригаду — і ми зайшли на Харківський напрямок, одразу після харківського контрнаступу. Далі був Донецький напрямок.

Переломний момент восени 2024 року: перше застосування роботів

У серпні 2024 року ви були нагороджені Золотою Зіркою Героя України. Як дії бригади, ваші рішення стали підставою для подання на цю високу державну нагороду?

Тоді бригада стояла і на Донеччині, і на Харківському напрямку — була велика загроза втрати населеного пункту Авдіївка. Я отримав бойові завдання на переміщення спочатку батальйонно-тактичних груп на цей напрямок з метою блокування противника та унеможливлення його пересування.

У подальшому я отримав завдання повністю перемістити всю бригаду на Авдіївський напрямок. Противник там був активний. Росіяни застосовували здебільшого, на той момент, бойову техніку, танки, бойові броньовані машини. Нам вдалося зупинити їх, просування не було.

Не пам’ятаю точну дату, але за один день в бою було знищено понад 30 одиниць техніки — і танків, і БМП. І працювала над цим вся бригада. Це не був конкретно визначений підрозділ або батальйон. Взаємодія всіх підрозділів була організована, вважаю, на досить високому рівні.

Тоді ж ми активно впроваджували застосування безпілотних систем: і літакового типу, і мавіки, і FPV. І тоді ж перші роботи застосовувались як бойові модулі: вони могли виїжджати та наносити вогневе ураження.

Це була осінь 2024 року. І я згадую найбільш переломний момент — коли я побачив, що не тільки хоробрість і героїзм десантника може знищувати і зупиняти противника. А це можна робити ще й за рахунок технологій.

Десь у ті дні в мене зародилася ідея створити «технодесант»… Можливо, ми до цього ще повернемось і масштабуємо. Тому, можливо, в тому числі й за це отримав високу державну нагороду…

Розкажіть детальніше про роботів на полі бою, будь ласка.

У нас широке застосування роботів: це і бойова робота, і вогневе ураження, і логістичні та інженерні завдання (вони можуть і заміновувати, і розміновувати). Це роботи-камікадзе, які роблять важливу річ: заїжджають туди, де вже важко зайти якійсь штурмовій чи саперній групі, щоб знищити певний об’єкт (міст або укриття). І, власне, за рахунок роботів ми теж відпрацьовуємо доволі успішно.

Вважаю, що дуже важливо зараз використовувати технології на полі бою. Як правило, ДШВ ведуть наступальні штурмові дії, операції. І дуже важливо не тільки за допомогою героїзму та хоробрості десантників це виконувати, а й за допомогою технологій, навіть за допомогою штучного інтелекту — і це ми теж на високому рівні впроваджуємо. Власне, лише за допомогою сукупності таких заходів ми можемо продемонструвати високі бойові показники.

А де ви берете роботів для бойових завдань?

Перші ми навіть самі виготовляли ( усміхається ). Пробували робити щось таке, що зможе на себе взяти вибуховий пристрій та рухатиметься за рахунок коліс або гусениць. То були наші перші роботи… Загалом такі комплекси ми і купували, і отримували. Ми розробляємо власні винаходи, працюють наші лабораторії, підключаємо цивільних науковців. Ми активно працюємо з університетами, вони нам надають теоретичну підготовку: наприклад, як правильно зробити так, щоб робот доїхав під впливом РЕБу до потрібної точки.

Але навіть на сьогодні немає ідеального варіанту робота, який влаштує весь фронт. Грають роль умови, місцевість тощо. Процес впровадження роботів у ЗСУ постійно вдосконалюється, і це добре. Ми розвиваємося з кожним днем, з кожною годиною — і це один з плюсів повномасштабної війни. Саме вона стала вимушеним каталізатором таких змін.

Історія, варта екранізації: як десантники двох бабусь на роботі з Котлиного евакуйовували

Чи можете пригадати якусь цікаву бойову операцію за участі роботизованих комплексів?

Розповім епізод не досить бойовий, але важливий. І тоді ми вирішили питання саме за рахунок логістичного дрона. Події відбувалися біля населеного пункту Котлине, це біля Покровська. Зима 2025 року, лютий, мороз. Ми отримали завдання ввести штурмові дії. Противник володів повністю цим населеним пунктом, це була зона відповідальності іншої бригади.

Тоді я отримав задачу створити батальйонну групу і застосувати її на відновлення втраченого положення суміжних підрозділів. Відтак, ми почали штурмові наступальні дії в районі Котлиного. Зазвичай під час таких дій ведеться активне системне вогневе ураження по противнику — всіма наявними способами і засобами: по місцях, де він може скупчуватись, де пролягають його логістичні шляхи, якими він висувається.

І після цього заходять штурмові групи, безпосередньо десантники, які зачищають населений пункт, закріплюються, і в подальшому передають цю ділянку суміжним підрозділам.

Але того разу все пішло не по такому сценарію. Під час заходу на штурм ми зрозуміли, що в одній із будівель були люди — цивільні, дві бабусі. Самостійно вони не могли пересуватися.

Тому ми зупинили штурмові групи, фактично зупинили весь бій, закріпилися на рубежі і я дав задачу евакуювати цей… «особовий склад». І це була напевне нереальна задача — бо на бойовій техніці туди було нереально заїхати. Самостійно пересуватися бабусі не могли. Нести їх на собі десантники теж не могли — бо противник би наніс ураження і були би втрати.

Тому ми вирішили застосувати логістичні роботи. Вони приїхали, ми завантажили на них цивільних, вивезли в більш безпечний район, під обстрілами, надали первинну медичну допомогу, далі евакуювали їх у Дніпро в госпіталь. Після цього ми ще їх супроводжували своєю патронатною службою, періодично до них приїжджали, навідувались. В однієї бабусі взагалі нікого не було, тому продовжували їй допомагати. В іншої були родичі в західних областях України — приїхали за нею. Зараз з ними обома все добре.

Ми зберігаємо відео роботи цього дрона під час цієї операції, коли навчаємо операторів та пілотів. Воїн-десантник повинен бути дуже креативний. Так, нам завжди доводиться знищувати противника, вступати інколи навіть у рукопашні бої, але іноді доводиться креативно мислити. Тому креативність і технологічність — це про нас, про ДШВ.

Але й вирішувати такі дещо соціальні питання — теж важливо. Бо без цього робота та нашої штурмової групи ті дві жінки довго не прожили б там… То був лютий 2025 року, мороз, відсутня вода, консервація закінчилася. Вони розповідали, що гризли замерзлий у слоїках компот — це й було за воду…

«Бригади корпусу вже виконують задачі на різних ділянках фронту»

Коли вам запропонували очолити 7 корпус ДШВ?

Мені не пропонували ( усміхається ). Дізнався по факту. А далі — закачуємо рукава і працюємо.

Як проходить формування корпусу? Які стоять першочергові завдання?

Корпус вже сформований та вже воював в якості органу управління. Склад корпусу — десантні бригади: 25, 77, 79, 81, 78 десантно-штурмовий полк. На цьому ми не зупиняємось, ростемо, збільшуємось. В нас ще планується формування нових підрозділів, нових полків — і це добре.

Найголовніше: саме в 7 корпусі ДШВ є досвід застосування або впровадження «технодесанту», це 25 бригада.

Це я і ставлю собі за основну мету: технодесантна складова, корпус має працювати за рахунок саме технологій, застосування інноваційних заходів, методів, способів ведення бойових дій, можливо, тактичних прийомів нових тощо.

Може, командувач мене і поставив на цю посаду, щоб це все впровадити. Бригади корпусу вже виконують задачі на різних ділянках фронту — ці ділянки найважчі, і завдання ми виконуємо успішно.

Основне завдання, яке я вже ставив корпусу, управлінню корпусу і підрозділам — це висока навченість особового складу, яка досягається за рахунок постійної бойової підготовки.

Наше основне правило: десантник не навчається тільки тоді, коли виконує бойове завдання. Решту часу особовий склад повинен навчатися, вдосконалюватись і тільки збільшувати свої бойові спроможності — навіть як однієї людини, як єдиної бойової одиниці.

Раніше казали «один в полі не воїн» — але я категорично проти такого вислову. Тому що навіть один воїн-десантник — це рушійна сила, яка може виконувати задачу.

До чого я веду? Зазвичай ми виконуємо задачі з суміжними підрозділами: ДШВ ведуть штурмові дії, відновлюють втрачене положення — і за собою підтягуємо суміжні підрозділи різних родів і видів військ. Тому я вважаю, що рівень навченості та підготовки десантника і є, і повинен бути вищим, ніж у інших підрозділах. На десантні війська повинні рівнятися — і я фактично це зараз бачу.

І знову ж: навченість особового складу важливо поєднувати із застосуванням новітніх технологій. У результаті виходить дуже гримуча суміш ( усміхається ), а поставлені задачі виконуються тільки з позитивним результатом.

«Десантник штурмової групи ніколи не йде сам: його ведуть дрони і роботи»

Яка наразі ситуація з особовим складом і рекрутингом? Що потрібно, на вашу думку, на даному етапі війни робити, аби більше людей долучалося до війська?

Хочу наголосити на тому, що Десантно-штурмові війська комплектуються в першу чергу. Не можу сказати, що є брак особового складу. Ми отримуємо новобранців, доукомплектовуємося.

У комунікації з рекрутами акцентуємо на підготовці, зауважуємо, що на підготовку йде максимальна кількість часу. Це і навчальні центри, і підготовка в межах визначених підрозділах, і адаптація в підрозділах тощо.

Кожен десантник знає, хто в нього командир відділення, командир роти, командир батальйону. Важливо, щоби кожен знав, хто в нього командир. Це обов’язково: знати морально-ділові якості, знати в лице командира.

Також важливий інструмент рекрутингу — це технодесант, ще на стадії підготовки. На всіх рівнях навчання ми даємо змогу користуватися, бачити, як це працює. Навіть підготовка штурмової групи відбувається за допомогою технологій: десантник штурмової групи ніколи сам не йде, його ведуть, застосовуючи крила; на важких ділянках застосовуємо роботів. І після цього лише йдуть штурмові групи.

Технодесантну складову ми намагаємось впровадити в усіх бригадах і підрозділах, які ведуть активні бойові дії.

Також у нас є рекрутингові центри від кожної бригади, до них можна звертатися: і Миколаїв, і Дніпро, і Кривий Ріг, і Київ. Так само інформативними є наші онлайн-сторінки у соцмережах.

Рекрутинг іноземців. Але в лави корпусу візьмуть лише за однієї умови

Також хочу похизуватися тим, що ми активно займаємось рекрутингом і з іноземцями: майже в кожній бригаді є іноземні групи зі США, країн Європи. Іноземці приходять служити і тенденція свідчить, що кількість охочих збільшується. Досить часто в якості мотивації вони кажуть, що російсько-українська війна — це війна добра і зла. Свого часу це почув від солдата зі США, який і зараз проходить службу в 25 бригаді.

Іноземці бачать, що ми не воюємо автоматом та лопатою. Цей період закінчився вже давно. Тому їм цікаво бачити, як все розвивається в технологічних Збройних силах України, і вони безпосередньо можуть брати в цьому участь.

Багато іноземців також працюють в якості пілотів іноземних роботизованих комплексів та безпілотних систем, або в сфері їх обслуговування. І хочу сказати, що мовного бар’єру в нас не існує, тому що всі іноземці вивчають державну мову. Це один із показників, критеріїв та принципів: вивчити українську мову.

«Десантник не готується тільки тоді, коли виконує бойове завдання»

Який тип техніки буде ключовим у вашій бойовій роботі?

Бойова броньована техніка залишається, ми в достатній мірі забезпечені ними: це і танки, і бойові машини піхоти, і бойові машини десанту.

Але актуальність застосування цієї техніки на сьогодні дещо зменшена, тому що противник фактично контролює 15-20 км від лінії бойового зіткнення (як і ми зі свого боку) і залучення цієї техніки — це велика загроза, що буде нанесене вогневе ураження або за рахунок безпілотних систем, або за рахунок іншого озброєння.

Тому станом на сьогодні актуальними є саме безпілотні системи та роботизовані комплекси. Роботи можуть виконувати різні завдання: і вогневе ураження, і застосування кулеметів, можливість поставити чи зняти інженерне загородження, зробити прохід для подальших дій тощо.

Чи задоволені ви рівнем підготовки бригад корпусу?

Рівень підготовки кожної десантної бригади дуже високий, але ми не зупиняємось на досягнутому. Повторюсь: десантник не готується тільки тоді, коли виконує бойове завдання. Решта часу: навчання, впровадження новітнього бойового досвіду, застосування нових технологій. І саме під час навчання ми пояснюємо та демонструємо, що повинна бути висока технологічність і креативність кожного десантника.

Навчання — це наше все.

Чи є розуміння, на якій смузі буде працювати корпус і як ви оцінюєте обстановку у смузі?

Не можу вам повністю все розказувати, але йдеться чи не про найгарячіший напрямок фронту – оборону Покровська. Усі поставлені задачі ми виконаємо.

«Навіть під час умов війни спорт має залишатися в житті»

Чи залишається у вас вільний час? Як відпочиваєте? Чим захоплюєтеся?

Вільного часу багато не буває, його завжди не вистачає ( усміхається ). Але я помітив таку штуку навіть серед інших підрозділів: коли є вільний час — займаємось спортом. Важливо розвиватися не лише розумово, а й фізично. Навіть за той короткий проміжок часу, який випадає.

Наразі немає можливості займатися якимись ігровими видами спорту, тому залишається тренажерний зал. Навіть під час умов війни спорт має залишатися, з ним потрібно постійно жити.

Яким ви бачите завершення цієї війни? Про що мрієте?

Як і всі українці, понад усе хочу перемоги. Моя роль в цій перемозі — це виконання бойових завдань 7 корпусом ДШВ. Це та частка, котру може принести для перемоги кожен десантник нашого корпусу за рахунок своїх знань, вмінь, навичок.

А що буде після перемоги — покаже час. Але… я ніколи не був у Криму. Дуже хотілося би там побувати.

Війна