Пам'яті військовослужбовця Ігоря Сенчака

14 серпня 2025 р. 09:09

14 серпня 2025 р. 09:09

Ігор Сенчак воював на Донецькому на Запорізькому напрямах. Він загинув поблизу села Гуляйпільське на Запоріжжі під час виконання бойового завдання.

Ігор народився 21 грудня 1974 року в селі Підгайчики на Тернопільщині.  Закінчив місцеву школу, згодом - Буданівське училище та здобув професії водія та муляра.

- Ми з чоловіком із одного села, тож були знайомі з дитинства. Мені подобалася його доброта, щирість, спокій, виваженість у всьому та ставлення до мене. Разом виховали двох синів - Василя та Андрія. Він був для хлопців прикладом. Сам любив водити авто і вчив їх, ділився досвідом, просив бути надзвичайно відповідальними на дорозі, - розповідає дружина Валентина Сенчак.

- Тато був таким, яким має бути справжній батько. Коли доречно - строгим, а якщо ми потребували підтримки, завжди був поряд, у всьому допомагав. Ми любили проводити час разом: ходили на рибалку, у ліс по гриби. Навіть перебуваючи на фронті тато часто вирішував домашні проблеми, які виникали, дистанційно допомагав, якщо мав таку можливість, - розповідає син Василь.

Ігор Сенчак дуже любив тварин. Його улюбленці - вівчарка Джек та кіт Томас. Він сумував за ними, коли був на фронті. Кіт Томас через тиждень після загибелі чоловіка зник.

Перед повномасштабним вторгненням Ігор працював за кордоном будівельником. У лютому 2022-го приїхав додому з Польщі, щоб стати на захист України.

- Він без вагань одразу пішов до військкомату, але йому кілька разів відмовляли через стан здоров'я. А у травні його мобілізували у тернопільську 44-ту артилерійську бригаду. Він був хорошим водієм, тому на фронті став водієм реактивного артилерійського взводу реактивної артилерійської батареї, - розповідає пані Валентина.

За словами жінки, чоловік завжди знаходив можливість зателефонувати додому, заспокоїти рідних.

- Останні місяці перед його смертю я практично не спала через хвилювання, адже ситуація на їхньому напрямі була дуже складна. Я постійно жила в очікуванні дзвінків і повідомлень. Напередодні загибелі ми розмовляли з чоловіком всією родиною, обговорювали домашні справи. Ділилися новинами. Але на вулиці було дуже холодно, сильний вітер. Тому йому не було зручно довго говорити. Він сказав, що передзвонить наступного дня, і ми попрощалися. Тієї ночі мені приснився рідний брат, який раптово помер молодим у 2022 році. Я дуже виразно чула, як він розмовляє з моїм чоловіком. А далі бачу, як Ігор падає назад і вдаряється головою. Після цього я прокинулася з тривогою. Почала дзвонити чоловіку, але він не відповідав, - розповідає Валентина.

Ігор Сенчак загинув під час виконання бойового завдання по вогневій позиції реактивної артилерійської батареї 10 жовтня 2023 року поблизу населеного пункту Гуляйпільське Пологівського району на Запоріжжі.

- Мені розповіли, що росіяни наступали. Під час артилерійського обстрілу осколок снаряда потрапив у верхню частину бронежилета Ігоря і рикошетом потрапив у голову. Це була миттєва смерть, - каже пані Валентина.

У Ігоря було багато мрій, які він хотів здійснити після війни.

- Він дуже багато всього напланував і завжди мені про це розповідав із захопленням. Хотів зробити ремонт у будинку, побудувати альтанку на подвір'ї та невеликий парничок для овочів. Більшість планів стосувалися господарства, адже Ігор був гарним господарем, все вмів зробити і завжди турбувався про наш дім, - додає дружина.

Уже з 1 листопада чоловік повинен був приїхати вдома у свою другу відпустку. Він дуже чекав цього часу, щоб вперше побачити новонароджену онучку Юстинку, а ще поїхати на відпочинок з дружиною.

Ігоря Сенчака поховали у рідному селі Підгайчики.

Його посмертно нагородили орденом «За мужність» ІІІ ступеня та званням "Почесний громадянин Теребовлянської громади".

Родина робить усе можливе, щоб зберегти пам’ять про найдорожчу людину, яку забрала у них війна. Вони створили петицію на сайті Офісу Президента , щоб Ігорю Сенчаку присвоїли звання Героя України (посмертно).

У захисника залишилася батьки, дружина, два сини, невістка, онучка, брат.

Пам’ять і честь Герою!

Фото з сімейного архіву та Підгаєцької міськради

Війна