Що передбачає Стаття 5 НАТО, за зразком якої Україні обіцяють гарантії безпеки

18 серпня 2025 р. 16:08

18 серпня 2025 р. 16:08

Частина переговорів щодо припинення війни в Україні у серпні 2025 року стосувалася гарантій безпеки для України у випадку підписання мирної угоди.

У Білому домі повідомили, що російська сторона нібито не проти надання Україні гарантій, «схожих на умови Статті 5 Статуту НАТО».

Сhas News пояснює, про що йдеться у Статті 5 Статуту НАТО, де і коли її застосовували і як гарантії безпеки можуть працювати в Україні.

Які гарантії безпеки пропонують Україні

Президент України Володимир Зеленський назвав «історичним рішенням» готовність США взяти участь у гарантіях безпеки для України та поділився, якими ці гарантії мають бути.

Раніше посланник президента США Стівен Віткофф заявив, що під час саміту на Алясці Дональда Трампа і володимира путіна 15 серпня російська сторона вперше погодилась на гарантії безпеки для України, схожі на Статтю 5 Північноатлантичного договору.

За словами Віткоффа, положення про те, що напад на одного є нападом на всіх, стало способом обійти російське наполягання, аби Україна ніколи не вступила до НАТО.

«Вперше ми чуємо, щоб росіяни погоджувалися на включення такого положення до мирної угоди», — підкреслив Віткофф.

Безпекові гарантії для України, подібні до Статті 5 НАТО, також, за даними CNN , обговорювали під час розмови Володимира Зеленського і європейських лідерів із Дональдом Трампом 16 серпня.

Президент Франції Еммануель Макрон заявив, що над безпековими гарантіями для України разом зі США працюватиме «коаліція рішучих» .

А прем’єр-міністер Італії Джорджа Мелоні зазначила, що запропонована система гарантій базується на концепції колективної безпеки, яка дозволить Україні розраховувати на підтримку всіх партнерів, зокрема США, у разі нового нападу.

«Президент США Дональд Трамп сьогодні підхопив італійську ідею гарантій безпеки, натхненну Статтею 5 НАТО. Відправною точкою пропозиції є визначення положення про колективну безпеку, яке дасть змогу Україні скористатися підтримкою всіх своїх партнерів, включно зі США, готових вжити заходів у разі нового нападу», — заявила Мелоні.

Що таке Стаття 5 НАТО і як вона працює

Коли у 1949 році створювали НАТО, основним завданням засновницького документу Північноатлантичного альянсу було формування пакту взаємної допомоги, здатного протистояти потенційним спробам Радянського Союзу поширити свій вплив на інші частини континенту за межами Східної Європи.

Держави-учасниці НАТО домовилися, що цей договір має ґрунтуватися на принципі солідарності. Саме тому Стаття 5 про колективну оборону фактично стала серцевиною Північноатлантичного альянсу.

Відповідно до Статті 5, якщо будь-яка з держав членів Альянсу зазнає збройного нападу, усі інші члени розглядатимуть цей акт як напад на себе і вживатимуть усіх заходів, які вважатимуть за доцільне, щоб допомогти державі, яка стала жертвою агресії.

Стаття 5 Північноатлантичного договору:

«Сторони погоджуються, що збройний напад на одну або кількох із них у Європі чи у Північній Америці вважатиметься нападом на них усіх; і, відповідно, вони домовляються, що в разі здійснення такого нападу кожна з них, реалізуючи своє законне право на індивідуальну чи колективну самооборону, підтверджене Статтею 51 Статуту Організації Об’єднаних Націй, надасть допомогу тій Стороні або Сторонам, які зазнали нападу, і одразу здійснить — індивідуально чи спільно з іншими Сторонами — такі дії, які вважатимуться необхідними, включаючи застосування збройної сили, з метою відновлення і збереження безпеки у Північноатлантичному регіоні.

Про кожний такий збройний напад і про всі заходи, вжиті у зв’язку з ним, буде негайно повідомлено Раду Безпеки ООН. Такі заходи будуть припинені після того, як Рада Безпеки вживе заходів, необхідних для відновлення і підтримання міжнародного миру та безпеки».

Статтю 5 доповнює Стаття 6 , у якій уточнюється, що вважається збройним нападом у межах дії Статті 5.

Стаття 6 Північноатлантичного договору:

«У разі застосування Статті 5 збройним нападом на одну або більше Сторін слід вважати збройний напад, здійснений:

• на територію будь-якої із Сторін у Європі чи Північній Америці, на алжирські департаменти Франції, на територію Туреччини чи на острови під юрисдикцією будь-якої із Сторін, розташовані в зоні Північної Атлантики на північ від Тропіка Рака;
• на збройні сили, кораблі чи літальні апарати будь-якої із Сторін, які перебувають у межах цих територій або в іншому регіоні Європи, де на момент набуття чинності цим Договором були розміщені окупаційні війська будь-якої із Сторін, а також у Середземному морі чи в зоні Північної Атлантики на північ від Тропіка Рака».

Принцип надання колективної допомоги за Статтею 5 НАТО

У разі активації Статті 5 кожна держава-член НАТО самостійно визначає, яку саме допомогу надасть — з урахуванням конкретних обставин, власних можливостей та ресурсів. Це може бути не лише військова, але й інша підтримка, а рішення ухвалюється на національному рівні.

Допомога координується з іншими членами Альянсу, а її головна мета — «відновлення і підтримання безпеки у Північноатлантичному просторі». Для цього обов’язково проводяться консультації за участі всіх країн НАТО.

Під час розробки Статті 5 наприкінці 1940-х років усі сторони погодилися на принцип взаємної допомоги. Водночас між союзниками виникли суперечності щодо формату реакції. Європейські країни прагнули гарантії автоматичного військового втручання США у разі нападу, проте Сполучені Штати наполягли на гнучкішому формулюванні — щоб кожна держава могла самостійно вирішувати, якими засобами реагувати.

Коли і де застосовували Статтю 5 НАТО

11 вересня 2001 року Сполучені Штати стали жертвою масштабних терактів. Хоча ще у Стратегічній концепції НАТО 1999 року тероризм визнавався загрозою, саме події 11 вересня стали поштовхом до першого і поки що єдиного в історії застосування Статті 5 Північноатлантичного договору.

Ввечері 12 вересня 2001 року , менш ніж за добу після нападів, держави-члени Альянсу ухвалили рішення активувати принцип колективної оборони. Генсек НАТО лорд Робертсон негайно повідомив про це Генсека ООН.

2 жовтня , після отримання офіційного підтвердження, що напади було організовано з-за кордону, НАТО остаточно затвердив рішення: напад на США підпадає під дію Статті 5. Це стало безпрецедентним проявом солідарності в історії Альянсу.

4 жовтня 2001 року НАТО погодила вісім конкретних заходів на підтримку США, зокрема дві антитерористичні операції — Eagle Assist і Active Endeavour.

Попри те, що Статтю 5 Північноатлантичного договору було застосовано лише один раз — після терактів 11 вересня 2001 року, — НАТО неодноразово координувала заходи із забезпечення колективної оборони.

Зокрема, на прохання Туреччини Альянс тричі здійснював практичні оборонні дії :

• 1991 року, під час війни в Перській затоці, — розгортання зенітно-ракетних комплексів «Патріот»;
• 2003 року, під час іракської кризи, — ухвалення пакета оборонних заходів і розгортання операції Display Deterrence;
• 2012 року, у зв’язку з конфліктом у Сирії, — повторне розміщення комплексів «Патріот».

Після незаконної анексії Криму росією у 2014 році та зростання загроз безпеці з півдня, зокрема жорстоких атак ІДІЛ та інших терористичних угруповань, НАТО провела наймасштабніше зміцнення колективної оборони з часів Холодної війни. А саме:

• було потроєно чисельність Сил реагування НАТО (СРН), зокрема багатонаціональних підрозділів високої готовності;
• створено «Сили надзвичайно швидкого реагування» («Вістря списа») чисельністю 5000 військових;
• розгорнуто бойові групи в Естонії, Латвії, Литві та Польщі;
• посилено присутність НАТО на південно-східному фланзі, де в Румунії діє багатонаціональна бригада;
• активізовано повітряне патрулювання над Балтійським і Чорним морями;
• ведеться розвиток розвідки, спостереження та систем рекогностування.

У 2016 році на саміті у Варшаві держави–члени НАТО визнали кіберпростір новою оперативною сферою, а в 2019 році — також космос , аби НАТО могло запитувати у держав ресурси, як-от години супутникового зв’язку, для виконання місій і операцій.

Після повномасштабного вторгнення росії в Україну у 2022 році НАТО почала реалізовувати додаткові заходи для зміцнення стримування та оборони:

• вперше в історії були задіяні підрозділи СРН для виконання завдань оборони;
• тисячі військових високої готовності були додатково розгорнуті для захисту території Альянсу;
• на екстреному саміті 24 березня 2022 року було ухвалено рішення посилити існуючі бойові групи та створити чотири нові в Болгарії, Румунії, Словаччині та Угорщині.

У результаті передова присутність НАТО на східному фланзі — від Балтійського до Чорного моря — подвоїлася, а загальна кількість бойових груп зросла до восьми.

На саміті в Мадриді (2022) держави–члени зобов’язались:

• збільшити чисельність бойових груп до рівня бригад (за доцільністю);
• забезпечити оперативні резерви, превентивне розміщення техніки та вдосконалити систему управління;
• розробити нову модель структури сил НАТО для адаптації до сучасних викликів.

Постійно діючі сили НАТО

У межах колективної оборони НАТО регулярно проводять планові заходи. Альянс утримує певну кількість постійно діючих сил на бойовому чергуванні, які безперервно забезпечують готовність до реагування. Йдеться передусім про постійно діючі Військово-морські сили НАТО, здатні оперативно діяти за викликом. Вони виконують широкий спектр завдань — від навчань до реальних операцій — як у мирний час, так і в умовах кризи чи конфлікту.

Крім того, НАТО має інтегровану систему протиповітряної та протиракетної оборони (ППО/ПРО), яка захищає територію, населення й війська країн-членів від повітряних і ракетних загроз. У мирний час діє також низка операцій з патрулювання повітряного простору — це одна з ключових форм колективної оборони. Її мета — стримування, моніторинг і вчасне виявлення порушень або вторгнень у повітряний простір Альянсу з подальшим реагуванням.

У межах цієї діяльності реактивні винищувачі країн НАТО патрулюють небо над тими державами-членами, які не мають власних винищувачів. Операція триває безперервно — цілодобово, 365 днів на рік.

Війна