Війна за Незалежність: парламент визначив офіційну назву боротьби України з російською агресією

22 серпня 2025 р. 10:25

22 серпня 2025 р. 10:25

Верховна Рада України вперше на законодавчому рівні закріпила офіційну назву сучасного збройного конфлікту з російською федерацією: «Війна за Незалежність України».

Про це повідомили на офіційному сайті Верховної Ради України.

21 серпня 2025 року народні депутати ухвалили Закон України «Про засади державної політики національної пам’яті Українського народу».

«За» проголосували 273 члени парламенту. Документ підписав голова Верховної Ради України Руслан Стефанчук, Закон очікує на підпис Президента України.

Документ уперше закріплює у правовому полі низку нових категорій, серед яких «війна за Незалежність України», «національна пам’ять», «державна політика національної пам’яті Українського народу», «історична антиукраїнська пропаганда», «злочини проти Українського народу», «місце пам’яті Українського народу».

Окремо на рівні Закону вперше подано визначення поняття «рашизм» як гібридної тоталітарної ідеології, що поєднує риси російського шовінізму, імперіалізму, а також практики комуністичного й нацистського режимів.

Війна за Незалежність України: юридичне визначення

У Законі наведено таке визначення сучасної війни, під час якої Україна чинить опір збройній агресії з боку російської федерації:

Війна за Незалежність України — боротьба за незалежність, суверенітет, територіальну цілісність та недоторканність України проти агресії Російської Федерації, яка розпочалась 19 лютого 2014 року ( стаття 1, пункт 1.1 ).

Текст Закону містить чітке визначення першопричини збройної агресії російської федерації проти Українського народу та держави Україна — це послідовна російська імперська політика, спрямована на заперечення та знищення української державності та ідентичності Українського народу.

Таким чином, війна розглядається не як випадковий чи ситуативний конфлікт, а як закономірний результат тривалої політики російської федерації, яка заперечує право українців на власну державу.

Закон виділяє кілька етапів та елементів сучасної війни:

Терміни «Операція об’єднаних сил» та «широкомасштабне вторгнення» у тексті Закону відсутні. Судячи з контексту, про них ідеться в узагальненому вигляді у пунктах 3 і 4 з наведеного вище переліку.

Отже, першопричиною війни визначено російську імперську політику, а її складові охоплюють ключові етапи протидії агресії: від окупації Криму та бойових дій на Донеччині та Луганщині до оборони держави Україна після початку широкомасштабного нападу російської федерації.

Війна рф проти України — злочинна практика рашизму

На законодавчому рівні вперше закріплено визначення терміну «рашизм» як нового різновиду гібридної тоталітарної ідеології, що поєднує елементи російського шовінізму й імперіалізму, а також практик комуністичного і нацистського тоталітарних режимів.

Політичний режим, сформований у російській федерації, визначено при цьому як «нацистський тоталітарний»:

рашизм — різновид тоталітарної ідеології та практик, які лежать в основі російського нацистського тоталітарного режиму, сформованого у державі-агресорі, та ґрунтуються на традиціях російського шовінізму й імперіалізму, практиках комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів. ( стаття 1, пункт 1.12 ).

Закон визначає злочинну природу рашизму. Серед основних принципів державної політики національної пам’яті Українського народу закріплене «визнання злочинності тоталітарних режимів, російської імперської політики та рашизму» (стаття 5, пункт 1.9).

У цьому контексті війна російської федерації проти Українського народу та держави Україна є проявом та реалізацією ідеології рашизму як системної політики заперечення державності України.

Метою російської федерації є знищення держави Україна та позбавлення Українського народу історичної пам’яті та політичної свідомості. Задля її досягнення «у збройній агресії проти України, яка розпочалася у лютому 2014 року, держава-агресор маніпулює інтерпретаціями історичних подій».

Отже, у правовому полі закріплено, що війна російської федерації проти України є злочинною практикою рашизму. Захистом від маніпуляцій агресора має бути національна пам’ять Українського народу.

Збройні Сили України — носій національної пам’яті

Окрема увага у Законі приділена ролі Збройних Сил України, які не лише боронять українську державу, але є також одним із ключових акторів формування історичної пам’яті Українського народу та носія традиції українського державотворення.

Закон надає особливого значення збереженню пам’яті про українських воїнів, які стали учасниками боротьби за Незалежність.

Зокрема, передбачено увічнення пам’яті про «осіб, які брали участь у захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України, опорі тоталітарним режимам, зокрема у Війні за Незалежність України, борців за незалежність України у XX столітті» ( стаття 6, пункт 1.6 ).

Також у Законі окремо зазначено, що одним із загальнонаціональних місць пам’яті є «Національне військове меморіальне кладовище» ( стаття 10, пункт 2.3 ).

Зазначено, що «пошук невідомих військових поховань, останків воїнів, загиблих у війнах, жертв злочинів проти Українського народу здійснюється в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України» ( стаття 10, пункт 7 ).

Також Закон передбачає популяризацію військової історії України та «увічнення імен або псевдонімів Захисників і Захисниць України, борців за незалежність України у ХХ столітті, назв військових формувань у назвах об’єктів топонімії населених пунктів, назвах юридичних осіб та об’єктів права власності, назвах географічних об’єктів» ( стаття 15, пункт 2.6 ).

Міністерство оборони України та політика пам’яті

Серед центральних органів виконавчої влади у сфері державної політики національної пам’яті Українського народу окремо виділене Міністерство оборони України ( стаття 15, пункт 3 ).

У сфері національної пам’яті Міноборони має такі повноваження:

• Участь у стратегічному плануванні: «бере участь у розробленні проєкту Державної стратегії та Плану заходів, у встановленому порядку подає до них пропозиції Українському інституту національної пам’яті» (стаття 15, пункт 3.1);
• Втілення державної стратегії: «у межах компетенції бере участь у реалізації Державної стратегії» (стаття 15, пункт 3.2);
• Співпраця з Українським інститутом національної пам’яті: «у встановленому порядку взаємодіє з Українським інститутом національної пам’яті з питань, що стосуються сфери національної пам’яті, зокрема враховує та використовує у своїй роботі відповідні роз’яснення та рекомендації» (стаття 15, пункт 3.3);
• Присвоєння почесних імен та назв: «ініціює присвоєння з’єднанням, військовим частинам, вищим військовим навчальним закладам, установам та організаціям Збройних Сил України та об’єктам права власності, які за ними закріплені, імен фізичних осіб, ювілейних та святкових дат, назв і дат історичних подій з урахуванням рекомендацій Українського інституту національної пам’яті» ( стаття 15, пункт 3.4 );
• Ініціювання, організація та проведення комеморативних заходів: «у межах компетенції реалізує комеморативні та інші заходи у сфері національної пам’яті, у тому числі з відзначення ювілейних, пам’ятних та історичних дат, увічнення пам’яті осіб, визначених статтею 6 цього Закону» ( стаття 15, пункт 3.5 );
• Здійснення інших повноважень, визначених Законом ( стаття 15, пункт 3.6 ).

Таким чином, Міністерство оборони України є одним із провідних суб’єктів державної політики пам’яті, беручі участь у формуванні та реалізації державної стратегії та забезпечуючи спадкоємність традицій українського війська.

Закон як інструмент протидії російській агресії

Закон України «Про засади державної політики національної пам’яті Українського народу» є важливим елементом оборонної стратегії держави. Документ дає чітку відповідь на агресію російської федерації проти Українського народу та держави України, визначаючи її злочинну природу та ідеологічне підґрунтя.

Закон закріплює, що сучасний збройний конфлікт із російською федерацією не є випадковим локальним протистоянням. Це «Війна за Незалежність України», яка розпочалася 19 лютого 2014 року і стала наслідком послідовної імперської політики російської федерації.

Це юридичне формулювання інтегрує сучасну збройну боротьбу Українського народу за збереження держави України у тяглість історії українського державотворення та унеможливлює нав’язування російських пропагандистських штампів на кшталт «спеціальної воєнної операції».

Важливим інструментом протидії російській пропаганді є законодавче закріплення та визначення терміну «рашизм» як різновиду тоталітарної ідеології, яка ґрунтується на російському шовінізмі, імперіалізмі та практиках комуністичного й нацистського режимів.

Україна офіційно ідентифікує агресію російської федерації не лише як військові дії, а як прояв російської державної ідеології, спрямованої на заперечення існування Українського народу та його права на незалежність.

Таким чином, Закон прямо визначає, що захист національної пам’яті та культурної спадщини є складовою національної безпеки. Держава зобов’язана охороняти історичну пам’ять Українського народу як основу національної ідентичності та ключову невід’ємну частину своєї стійкості.

Одними із ключових акторів у сфері відновлення та збереження національної пам’яті Українського народу є Збройні Сили України та Міністерство оборони. Військо постає не лише як інструмент відсічі агресії, а є також носієм традиції, пам’яті та ідентичності Українського народу.

Міністерство оборони має повноваження брати участь у розробленні та реалізації Державної стратегії національної пам’яті, забезпечуючи спадкоємність традицій українського війська.

Війна