Кремлівський уроборос уже поїдає «СВОїх»

25 серпня 2025 р. 17:40

25 серпня 2025 р. 17:40

У пропагандистській спільноті Росії протягом трьох останніх днів відбувалися дуже показові події. Усе почалося з того, що Міністерство юстиції РФ внесло до реєстру «іноземних агентів» провладного політолога, колишнього головного ідеолога партії «Єдина Росія» Сергія Маркова.

Свого часу він був довіреною особою Путіна, головував в оргкомітеті «Громадянського форуму», який відбувся у 2001 році в Кремлі за участю Путіна; у 2007–2011 роках був депутатом Держдуми від «Єдиної Росії». Він став одним із головних виразників позиції Кремля для західних видань. Зокрема, давав інтерв’ю провідним іноземним ЗМІ, на нього посилалися Bloomberg, The New York Times, тощо.

Але все це не врятувало придворного «політолога». Його звинуватили в тому, що Марков «виступав на іноземних майданчиках», а також «поширював недостовірну інформацію про політику російської влади».

Як «політолог» із Москви став «агентом» Баку

Саме «іноземні майданчики та ЗМІ» й підвели Маркова. Але не західні. Це сталося через його поїздку на медіафорум в Азербайджані, де виступав президент країни Ільхам Алієв. Марков запопадливо заявив, що Алієв представляє «країну-переможця» й зазначив, що «багато інших лідерів хотіли б у нього повчитися».

Нагадаємо, все це відбувалося на тлі подій навколо авіатрощі азербайджанського лайнера Embraer E190, що сталася 25 грудня 2024 року. Тоді пасажирський літак «Азербайджанських авіаліній», що виконував рейс із Баку до Грозного, розбився в Казахстані із 67 людьми на борту. За даними розслідування, літак було пошкоджено над територією Росії внаслідок обстрілу із землі.

Жодних офіційних публічних вибачень із боку керівництва РФ не було висловлено , що й обурило азербайджанців та особисто Алієва. Потім відбулося багато інших подій, починаючи з бійні азербайджанців в Єкатеринбурзі й закінчуючи прямим натяком топпропагандиста Соловйова на майбутню війну з Азербайджаном: «Наступна СВО цілком може статися на Каспійському морі».

І ось на цьому тлі Марков мав дурість/необережність сказати про Азербайджан як про «країну-переможця» і що «багато лідерів інших країн хотіли б у Алієва повчитися». Ось Путін і провчив свою раніше «довірену особу».

За такі ж публічні панегірики на честь Алієва ще місяць тому з посади було знято багаторічного першого заступника гендиректора ТАСС Михайла Гусмана, який також вважався недоторканим. Але навіть на фоні розправи над Гусманом Марков до останнього вірив у свою зірку, попри те, що заздалегідь був попереджений про «заведену справу» на нього. Він сподівався на своїх покровителів: першого заступника голови АП Сергія Кирієнка, друга Путіна – олігарха Юрія Ковальчука, голову СЗР Сергія Наришкіна. Проте удар по Маркову наніс Олексій Громов, головний куратор державної пропаганди Кремля. Це був його «контрольний постріл». До цього він розпорядився не пускати Маркова на головні телеканали РФ.

З 22 серпня у його Telegram-каналі з’явилося лише чотири пости. Перший – у стилі «товарищ Сталин, произошла чудовищная ошибка». 23 серпня – «на смерть Кирила Вишинського» (екскерівник РИА Новости Украина, який помер у Москві 23 серпня). 24 серпня – з нагоди Дня Незалежності України, що, на думку Маркова, стала «синонімом слова ˮкатастрофаˮ». Останній на - сьогодні, від 25 серпня, про те, що він, попри все «продовжуватиме підтримувати політику Путіна і визнає легітимність усіх дій російської влади».

Але ці камлання вже нікому не цікаві. Марков затих. Цікаво, що сам він стосовно тих самих «іноагентів» свого часу переконував, що «їх потрібно відключити від інформаційних ресурсів і можливості отримувати гроші...».

Визнання Маркова іноземним агентом стало громом на тлі й без того туманного ідеологічного небосхилу для тих, хто вважав себе його частиною, а отже, недоторканим. Але, як бачимо, жодні зв'язки в умовах путінського внутрішнього терору вже не допомагають. Навіть для цілковито лояльних акторів. Тому й не дивно, що жодної підтримки або хоча б співчувань Маркову з боку «співкамерників» по Z-табору не пролунало.

До репресій тепер варто ставитися філософськи

Усі ці події відбувалися на тлі другої річниці іншої авіатрощі, в якій загинув Євген Пригожин. На офіційному рівні цієї події, звісно, не згадували, але «патріотична» спільнота обережно відсалютувала керівникові ПВК «Вагнер»: «загинути воїном – жити вічно». У такий спосіб висловивши своєрідний «протест» Кремлю щодо його вбивства.

І ось тоді як «Z-болото» думає, як жити далі, до нього прийшов Олександр Дугін – ще один, як заведено вважати, «головний ідеолог путінського режиму». Враховуючи події з Марковим, цей «філософ» сформулював нову (насправді, стару) доктрину. 24 серпня він написав таке: «Прихильників різноманітних іноагентів, кримінальних блогерів і передплатників (а не тільки їх) можна також поступово й акуратно почати заарештовувати… Це може торкнутися всіх. І патріотів теж. Хочеш Росію, приймай її такою, якою вона є. Від неї треба приймати все, навіть смертний вирок, не кажучи вже про прості обмеження».

«Один відомий політолог уже закликав ˮдіяти жорсткішеˮ. Тепер черга за філософами, за їхніми закликами до масових арештів і страт. Загалом дивно, з якою ненавистю до власного народу ставляться ті, хто закликає до його величі», – пишуть одні російські «іноагенти», що й досі перебувають у РФ. Інші (переважно за кордоном) із так званих «хороших русских»,  просто кепкують на тему «чи вже час пускати Маркова у свій чат». А підписники на його Telegram-канал у своїх коментарях після слів Дугіна замислилися, «чи скоро прийдуть за ними».

Його «розстрільний» пост викликав, м’яко кажучи, здивування у всієї «патріотичної» спільноти. Навіть, колаборант Царьов, який, здавалося б, мав би сидіти нижче трави – тихше води, констатує: «Те, що Дугін пропонує, це вже не просто тотальна цензура – це терор, де винен не тільки той, хто говорить, а й той, хто слухає. Дугін вважає, що свободи однаково не буде, вирішуйте тільки, чиї наручники приємніші – західні чи вітчизняні… Пост Дугіна – це, по суті, переписана розумними словами приказка часів Сталіна: «Ліс рубають – тріски летять». Тільки Сталін, навіть використовуючи цей принцип, найжорсткіше розправлявся з начальством, з верхівкою, з командирами. А Дугін пропонує репресувати звичайних людей: «підписників» і «прихильників», тобто пропонує саджати навіть не за вчинки, а за «погляди й думки».

Але якщо раніше репресії стосувалися тільки тих росіян, хто виступав проти війни в Україні: від визнання їх тими самими «іноагентами» до призначення шалених тюремних термінів, то тепер вже всіх без винятку.

Тож не смішним «іноагентством» Маркова, а страшним постом Дугіна кремлівський уроборос власне дав зрозуміти: тепер настав час «СВОїх».

Макс Мельцер

Війна