"Ми любимо спецефекти, нам подобається як воно горить". Історія актора-добровольця на війні

23 вересня 2025 р. 09:47

23 вересня 2025 р. 09:47

Історію хлопця з багатодітної сім'ї, в якій четверо на фронті, розповіла журналістка Укрінформу Тетяна Когутич.

Він знімався у фільмах, грав ролі в драматичних постановках, а також - у дитячих виставах, які ставлять у Мукачівському театрі. Антон зараз згадує їх як щось дуже світле, каже, що любить маленьких глядачів - вони особливі, - пише журналістка.

24 лютого 2022 року все змінилося.

Я просто прийшов у військкомат і запитав, чим міг би допомогти в цій ситуації. Було таке природне відчуття, що трапилася велика біда і зараз просто потрібно допомогти. Внести свою частину. На 24 лютого 2022 року в нас була призначена репетиція. Незважаючи на обставини, всі зібралися. Звісно, репетиція не йшла, всі були розгублені, ніхто не знав, що робити. Саме тоді я зрозумів, що щойно закінчиться ця зустріч у театрі, я піду додому по речі і звідти - одразу до військкомату, - ділиться спогадами Антон.

Так він опинився в лавах тероборони. Відтоді він три роки перебуває на фронті.

Антон родом із багатодітної родини, де 12 дітей. Нині двоє його братів і сестра теж воюють. Худорлявий, із великими очима та великою сережкою в лівому вусі, він нагадує козака - для повноти образу бракує хіба що люльки та жупана з широкими рукавами, - зазначає журналістка.

Їхня мама має звання "Мати-героїня", вона підтримує дітей, хоча й дуже за них переживає.

На фронті в Антона позивний "Актор". Він служить навідником у мінометному підрозділі. Досвід бойових дій він порівнює з театром, але без сценарію: це як довгий фільм, тільки без репетицій і перерв. І текст тобі ніхто не дає, і ти не знаєш сценарію.

Ми з братом від самого початку на війні, він теж в артилерії. Першого дня ми зідзвонилися, я питаю: "Що будеш робити?" Він каже: "Я у військкомат". Я відповідаю: "Все, тоді і я теж". Потім сестра пішла в армію - теж добровільно, вона медик. Ну і нещодавно ще один брат приєднався до армії, він зараз навчається, це пов'язано з авіацією, - розповідає Антон.

Перші місяці служби він описує як час сильного піднесення: було відчуття, що ми всі причетні до чогось великого, що ти зупиняєш зло. Але з часом багато що перетворилося на рутину: встав уранці, випив кави, прочитав новини, потім одягаєш берци і чекаєш наказу.

Антон зізнається, що думка про дім і близьких допомагає витримувати труднощі. Він каже, що не хотів би грати роль військового на сцені після війни: ця тема надто важка, довго болітиме.

До речі, в армії я помітив, що більшість акторів, які пішли служити, та й люди інших творчих професій, тягнуться до артилерії. Це важко якось пояснити - але факт. Скажу словами народного "героя": напевно, людям, які звикли працювати зі звуком і спецефектами, "подобається, як воно горить". Усе-таки це те, що ми любимо, - усміхається Антон Захарчук.

І додає, що на війні вже навчилися визначати, твій снаряд летить чи ворожий - по тобі. Він визнає, що українські солдати працюють із ворогами за одними й тими самими книжками..

Непросте питання як вижити на війні герой публікації пояснює так:

На затяжній війні, в таких ось ситуаціях, як наша, виживає той, хто нічого не чекає. Ні поганого, ні хорошого - просто робить свою справу.

Війна