«Сергія Жадана не запрошували»: про що і навіщо зняли документалку «Воїни Світла»

15 жовтня 2025 р. 06:13

15 жовтня 2025 р. 06:13

Хто стали героями документального фільму «Воїни Світла: Митці на війні»? Якими є задум і мета стрічки? Та чому не запрошували Сергія Жадана?

Про документальну стрічку «Воїни Світла» АрміяInform розповіла керівниця проєкту, голова Громадської організації «Краєзнавчо-культурного товариства „Д.І.Я.“» Яна Тимошенко.

— Як виник задум фільму і чи важко було його реалізувати?

— Задум цього фільму виник ще два роки тому і вже тоді оформився в проєкт. Ми його навіть починали знімати ще рік тому, щоправда, з іншою знімальною групою. Але тоді нам не вистачило досвіду щодо організаційних моментів і коштів, тому проєкт загальмував.

Тоді я зрозуміла, що треба звертатися до команди професіоналів, яка вже має досвід. І бажано, щоб це був телеканал, в якого є ресурси для того, щоб потім показати фільм і здійснювати його промоцію. Тож я звернулася до директорки телеканалу D1 Ірини Зайцевої, яка підтримала і захопилась цією ідею, вона стала виконавчою продюсеркою фільму.

Для пошуку фінансування ми подалися на грант Українського культурного фонду, який передбачає також значну частку співфінансування з інших джерел. Був неймовірний конкурс, більше 400 робіт, більшість яких у сфері аудіовізуального мистецтва. У ньому наш проєкт отримав дуже високий рейтинг.

Значною мірою проєкт переміг у конкурсі завдяки актуальності ідеї, а також тому, що це буде перший документальний фільм про митців із різних сфер мистецтва з англійським дубляжем. Отже проєкт має на меті стати засобом культурній дипломатії, розповісти не лише українцям, а й іноземному глядачеві правду про війну і про подвиг людей «мирних професій», не дати світу «забути» та «втомитись» від війни в Україні.

Особливо сподіваємося, що цей фільм зацікавить мистецьку спільноту за кордоном, адже їхні колеги по сцені, виставках, кінострічках і фестивалях сьогодні ціною власного життя тримають мир — не тільки для України, а й усього світу.

Ми бачимо цю стрічку як початок можливої серії фільмів та телепередач про різних цивільних людей, які стали до лав ЗСУ. Їхні долі заслуговують на збереження в пам’яті сучасників і майбутніх поколінь.

— Чому за героїв стрічки обрали саме митців?

— Перш за все тому, що ми самі — люди культури й мистецтва. Нас вражає вчинок наших колег, які, будучи далекими від військової справи, стали на захист України. Ми хочемо задокументувати їхні історії й водночас певною мірою сприяти їхній промоції.

Адже митці мають популяризувати свою творчість, розвивати власні бренди. А зараз вони присвячують себе зовсім іншій, у стократ важливішій справі — захисту Батьківщини, поставивши на паузу свою мистецьку діяльність.

Також ми прагнемо дати слово українським митцям, які можуть донести інформацію про цю війну до закордонної аудиторії. Маючи контакти за кордоном, спілкуючись з колегами, вони можуть через них говорити з іноземцями, які почали вже втрачати інтерес до подій в Україні.

Порівняно з 2022 роком увага до цієї війни дуже зменшилась. Тому потрібно, щоб про війну, з одного боку, говорили саме ті люди, які беруть у ній участь. З другого боку, це мають бути достатньо відомі особи, які можуть через своїх колег за кордоном, з якими вони перетиналися на мистецьких майданчиках, звернутися до людей по всьому світу.

— «Воїни Світла» — чому саме така назва?

— «Воїни Світла» — це вже третій варіант назви, яку ми змінювали протягом місяця. Вона, можливо, трохи пафосна, однак зорієнтована передусім на закордонного глядача. Ми прагнемо показати, що війна, яка прийшла в Україну, — це зло, це темрява, яка нищить. І проти неї встали люди, далекі від воєнних професій — ті, хто навпаки створював красу, ніс світло своїм мистецтвом.

Ці люди своєю творчістю формували цінності й сенси ще до початку повномасштабного вторгнення — і продовжили робити це, пішовши до війська. Власне, сам їхній вибір стати до лав Збройних Сил — це теж вчинок, який формує цінності та сенси. Під час великої війни за збереження своєї країни вони просто не бачили себе ніде, окрім армії.

Задокументувати історії цих людей і дати їм можливість розповісти правду і про свою мотивацію, і про війну, і про те, як люди відчувають себе на війні, стало надзвичайно важливим завданням фільму. Адже саме вони, як митці, певною мірою уособлюють увесь український народ, який через їхню творчість і їхні голоси промовляє — і до себе, і до світу.

— Як обирали героїв та героїнь фільму? Адже до Сил оборони долучились тисячі відомих людей зі сфери мистецтва й у межах одного фільму годі навіть намагатися розповісти про них усіх.

— Ми всі справді знаємо дуже значне коле людей, які могли стати потенційними героями такого фільму. Тому ми спробували поєднати у нашому виборі два моменти. З одного боку, митці-військові мали бути достатньо відомими і мати досягнення у сфері мистецтва.

З другого ж боку вони ще не були героями певних значних сюжетів, фільмів, великих інтерв’ю. Це не ті люди, які у всіх на слуху і про них постійно розповідають у новинах. Наприклад, пана Сергія Жадана ми не запрошували, бо він і без нас має чимало можливостей розповісти про свою громадянську позицію.

При цьому всі герої фільму — це люди дуже глибокі, об’ємні. Вони мають що сказати не лише про своє мистецтво, але також про певні світоглядні сенси української культури, українського народу. Це люди ідеї і служіння, які просували українське мистецтво і продовжують робити це навіть перебуваючи в армії, де часу і можливостей для цього обмаль.

— Наша розмова підійшла до того моменту, коли саме час назвати прізвища семи героїв та героїнь фільму — хто вони?

— Когось із них я добре знаю і багато років спілкуюся, декого жодного разу до початку роботи на фільмом особисто не бачила. Наприклад, одним із героїв фільму є фотохудожник Дмитро Балховітін, про якого я дізналася випадково побачивши його фотоальбом «Моя Донеччина» у кав’ярні «Маленький Маріуполь» у Дніпрі.

Дмитро Балховітін — один із найкращих фотохудожників України, його фото перемагали на міжнародних конкурсах. Побачивши його фотоальбом з роботами надзвичайно високого мистецького рівня і дізнавшись, що він долучився до війська, я запросила його стати одним із героїв фільму.

Далі це Сергій Василюк, фронтмен гурту «Тінь сонця». Це неймовірний гурт, тому що тоді, коли українська мова не була мейнстрімом, його учасники вже тоді співали українською. Його пісня «Меч Арея» стала надзвичайно популярною, я відвідувала майже всі концерти.

Коли ж почалося широкомасштабне вторгнення, пам’ятаю, як Сергій щодня виходив в соціальні мережі з короткими роликами на пару хвилин і це було дуже важливо для всіх шанувальників гурту, бо було потужною підтримкою. І от Сергій, попри те, що у нього двоє маленьких дітей, добровільно пішов до війська, бо це було для нього надзвичайно важливо.

— Більшість військовослужбовців чоловіки. Чи намагались ви дати слово жінкам-мисткиням, які долучились до війська?

— Ми розуміємо, що жінок на війні у Силах оборони менше, ніж чоловіків, однак їх багато, і серед них, в тому числі, є відомі мисткині. Наприклад, героїнею фільму стала етнографиня, культурологиня і співачка Наталія Братчик, засновниця фольклорного театру «Радослав», якому вже понад 20 років.

Вона одночасно мисткиня і науковиця, яка збирає фольклорну спадщину і популяризує її, просуває на всіх можливих заходах, так чи інакше дотичних до української тематики. Вона зібрала понад 1500 народних пісень Придніпров’я, завдяки її діяльності вже декілька поколінь виросли зі знанням українських народних пісень.

Ще одна жінка в проєкті — це кінорежисерка Ірина Середа, у творчому доробку якої десятки фільмів і серіалів. На початку війни вона теж шукала, як і чим може допомогти й обрала медичну сферу, глибоко вивчила такмед і стала військовослужбовицею Збройних Сил України.

Зараз Ірина Середа — бойова медикиня, яка особисто евакуювала з передової понад 300 поранених бійців. При цьому вона знаходить змогу реалізувати свій творчий потенціал — взяла участь у створенні навчального відео для Міжнародного Червоного Хреста та бригадний ролик для Третьої штурмової.

— Лишилось ще троє героїв…

— Це відомий художник Сергій Бурбело, який є також успішним культурним менеджером. Він багаторічний директор приватного Музею українського живопису в Дніпрі, а потім — заступник директора Дніпровського художнього музею, був експертом Українського культурного фонду.

Початок широкомасштабного вторгнення застав його за кордоном, де він презентував виставку — і він відразу повернувся в Україну. У медіа він відомий тим, що пише пророчі картини, які потім збуваються — про потоплення російського крейсера «москва», про вибух на Керченському мосту.

Ще один наш герой — відомий актор театру та кіно Олег Шульга, який знявся у головній ролі у фільмі «Позивний „Бандерас“», потім також у помітній ролі в «Довбуші» та інших фільмах. Це саме його герой говорить у “Довбуші«про те, що жодна куля не страшна тому, хто боронить свою землю.

І наймолодший наш герой — це письменник Валентин Поспєлов. Свою найпершу книгу «Різанина» він написав у 18 років, а потім розпочав роботу над серією «Трилогія північних міст» — вийшли книги «Стокгольм» і «Осло». Він теж пішов служити добровольцем.

— Як ви оцінюєте шанси фільму на те, що його помітять українські та іноземні глядачі?

Фільм, передусім, роблять особливим його неймовірні герої — люди глибокі, щирі й справжні, вони належать до тих особистостей, які формують сенси. Їхні думки перегукуються, доповнюють одна одну, створюючи сильне емоційне враження, яке, сподіваємось, відчують і глядачі.

Водночас ми усвідомлюємо, що створюємо стрічку і для майбутніх поколінь — адже фільм документує події, які вже стали частиною нашої історії.

Задля того, щоб охопити ширшу аудиторію та зацікавити глядачів переглянути фільм, ми створюємо банерну виставку про героїв стрічки, які першочергово цікаві своїм мистецтвом. Виставка складається з великих двосторонніх ролапів українською та англійською мовами, які не лише привертатимуть увагу до фільму, а й функціонуватимуть як самостійна пересувна експозиція. Через QR-коди на банерах можна буде дізнатися більше про героїв та героїнь фільму, переглянути трейлери про них і, зрештою, зацікавитися фільмом.

У нас вже запланована низка презентаційних показів у Дніпрі й у Києві, також фільм транслюватиметься в ефірі телеканалу D1 та каналів-партнерів, буде доступний для перегляду на онлайн-платформах.

Також ми хочемо повезти «Воїнів Світла» на міжнародні фестивалі, організувати покази за кордоном. Для цього потрібна якісна озвучка англійською мовою і ми саме працюємо над цим питанням.

— Зрозуміло, що переказувати зміст фільму невдячна справа — його знімали саме для того, щоб всі охочі могли переглянути і скласти власне враження. Однак, можливо, варто звернути на щось увагу глядачів перед переглядом?

— Стрічка складається із семи моноісторій — особистих розповідей цих людей.
Це й є головна особливість фільму: у ньому немає нікого, крім героїв. Через їхні особисті долі фільм досліджує важливі питання: що спонукає людей мистецтва ставати добровольцями? Чи здатне мистецтво існувати під час війни? І чи можна психологічно «повернутись з війни»? І ці питання турбують багатьох українців зараз.

Цей фільм ми присвячуємо пам’яті загиблого митця Якова Ткаченка — актора Дніпровського академічного українського музично-драматичного театру імені Тараса Шевченка.

Рік тому, коли ми розпочинали роботу над першою версією стрічки, то планували, що Яків буде одним із героїв і вже встигли записати з ним інтерв’ю. А в грудні 2024 року він загинув.

Тому ми присвячуємо фільм «Воїни Світла» його пам’яті та пам’яті всіх полеглих на війні українських митців та мисткинь.

Війна