Пам’яті дитячого поета Вадима Прокопенка (позивний «Прокоп»)

06 листопада 2025 р. 09:01

06 листопада 2025 р. 09:01

Вадим народився 24 серпня 1984 року в селищі Чоповичі (тоді ще Малинського району) Житомирської області.

Захоплювався малюванням, ліпив із пластиліну погруддя отаманів, дуже багато читав. Цікавився історіями про козаків. У 14 років почав писати вірші.

Рік закінчення школи – 2001 – став складним випробовуванням: тоді юнак втратив батька.

У 2002-2004 роках Вадим проходив строкову службу в прикордонних військах у Мукачеві.

Потім вирішив заочно навчатися. Здобув кваліфікацію бакалавра з обліку та аудиту в Державній академії статистики, обліку та аудиту Держкомстату України. Проте не за спеціальністю працював у будівельній галузі.

У 2015 році добровольцем доєднався до АТО. Воював із побратимами в Луганській області.

Повернувшись до мирного життя, проводив лекції з національно-патріотичного виховання. Разом з іншими ветеранами АТО ділився з молоддю спогадами про службу на Сході України. Доєднався до Братства козацького бойового звичаю «Спас».

Спільно з побратимами створили і видали дитячу віршовану книжку «Дідові історії»: Вадим Прокопенко – автор тексту; ілюстрації створив художник Володимир Машевський з Дніпра; видавець – Марко Мельник.

«Коли я повернувся з війни, вирішив зробити якусь дуже важливу справу», - розповідав Вадим у 2019 році в інтерв’ю Чорноморській телерадіокомпанії у програмі «Важливо  PRO».

Бойовий досвід автора вплинув на рішення видати твір для дитячої аудиторії.

«Я хочу, щоб молодше покоління гордилося своєю історією, щоб знали її і були свідомими. Ми ж дуже велика і красива нація», - казав Вадим.

У віршованій розмові допитливого внука з дідом малі й дорослі читачі дізнаються історію козацтва. «Дідові історії» презентували у Холодному яру та у Львові на книжковому форумі. Тираж був невеликим через те, що на друк потрібні немалі кошти. Книжки швидко розійшлися.

У кінці книжки є довідник із поясненнями, хто такі хазари, характерники. Наступна книжечка мала б бути про отамана Івана Сірка.

Зранку 24 лютого 2022 року, коли розпочалася повномасштабна російсько-українська війна, не чекаючи на повістку, Вадим поїхав до центру комплектування.

Служив у кількох підрозділах. Спочатку був направлений до 101-ї окремої бригади охорони Генштабу України, яка брала участь в обороні Києва, Обухова. Потім - служба в 47-й окремій механізованій бригаді та 78-му окремому десантно-штурмовому полку.

На початку червня 2023 року бригаді було поставлено складне завдання: прорвати російську оборону на Запоріжжі від Оріхова і Малої Токмачки вздовж лінії фронту в напрямку міста Токмак.

Російські війська облаштували кілька ліній оборони та замінували поля. Українські захисники працювали, зокрема, групами по чотири чоловіки (піхота під прикриттям артилерії).

8 липня 2023 року під час бойового завдання у Запорізькій області Вадим підірвався на міні. Тоді з чотирьох побратимів з групи вижив лише один…

«У наших серцях і душах, в нашій пам’яті назавжди залишиться пам’ять про сильного, впевненого в собі, відкритого до людей військовослужбовця, воїна, який віддав своє життя за мирне майбутнє рідної землі», - написав голова Коростеньської державної адміністрації Юрій Тарасюк.

Прощалися із загиблим 19 липня у Володимирському соборі в Києві. Поховали на Алеї Слави Лук’янівського кладовища.

«Він був щирою, ввічливою та вихованою Людиною з патріотичними поглядами ще від дитинства. Вадим захоплювався історією та добре орієнтувався в ній. Від початку російсько-української війни — мобілізувався. Останні місяці воювали разом», - поділився з виданням «Вечірній Київ» Назар Романюк, друг дитинства та побратим Вадима.

Веселий, мужній, талановитий, легкий і завжди готовий допомогти, - так відгукується про захисника Олена Полозова.

Вадима Прокопенка нагороджено почесним нагрудним знаком «Кращий сержант ЗСУ, посмертно нагороджено орденом «За мужність» ІІІ ступеня.

У захисника залишилась родина та двоє маленьких дітей.

Вічна слава Герою!

Фото: соцмережі, «Вечірній Київ»

Війна