З окопу — на роботу: як здійснити адаптацію військових до мирного життя

08 листопада 2025 р. 17:21

08 листопада 2025 р. 17:21

Сьогодні 5% воїнів опановують новий фах або підвищують кваліфікацію. Їхній шлях до роботи буде найкоротшим після настання миру. Бо що більше часу цивільні перебувають на фронті, то довшим буде їхній шлях на ринок праці після повернення до мирного життя. Небагато військовослужбовці мають можливість, час і бажання для вступу сьогодні до навчальних закладів.

Командир бойової машини «Ягуар» (на фото) на момент мобілізації мав середню спеціальну освіту в агросфері. Зараз він здобуває вищу освіту в сфері переробки продуктів харчування.

Однак таких, як командир «Ягуара», — одиниці. В середньому в Збройних силах захисників із студентським квитком не більш як 5%. Більшість військовослужбовців за час служби втрачають свої «цивільні» компетенції й навички.

Адже вже після шести місяців паузи у використанні професійних знань і навичок вони потребують оновлення. А в умовах тривалої війни декваліфікація за цивільною професією є тотальною. Фактор часу професійної декваліфікації посилюється тим, що багато військових зіштовхнулися з травмами, захворюваннями, психосоматичними та посттравматичними стресовими розладами, виснаженням і депресією.

Додаткові ризики дає стрімка трансформація економіки — поки цивільні на фронті, мирне життя стрімко змінюється. Вони повернуться вже не на ту територію, з якої були мобілізовані. За місяці чи роки їхньої роботи на фронті економіка переорієнтувалася на інші напрями виробництва.

Тому лише одиниці з тих, хто повертатиметься до цивільного життя й роботи, зможуть включитися до ринку праці без додаткових зусиль. В абсолютній більшості випадків виникне потреба в здобутті нових професійних компетенцій і набутті навичок.

Один із читачів попередньої статті зауважив, що немає жодної проблеми. Мовляв, як повернуться, підуть батрачити (тобто без оформлення трудових відносин і без прав), «хто з руками повернеться і ногами, тих родичі та знайомі за кордон заберуть, по селах мужики зіп’ються, інша частина до фермерства повернеться».

На жаль, у цих словах — можливі перспективи. Саме тому потрібно моделювати процеси, які сьогодні є некерованими. Інакше країна отримає суттєві негативні соціальні наслідки, включаючи маргіналізацію значної частини колишніх військових, їхню асоціальну поведінку й криміналізацію.

Військовослужбовці, які після демобілізації планують повертатися до цивільного життя, вже зараз повинні отримати можливість бачити свою трудову перспективу та бути готовими до виходу на відкритий і складний ринок праці повоєнної країни.

Найлегша категорія — мобілізовані з робочого місця, які де-юре мають право на повернення до роботи за попереднім фахом у свого роботодавця. Офіційної статистики немає. За моїми спостереженнями, їх не більш як 10%. Навіть якщо мобілізовані працівники повертатимуться до своїх робочих місць, вони потребуватимуть апгрейду професійних компетенцій.

Об’єктивно частина людей із цієї категорії не зможе скористатися своїм правом через ліквідацію або трансформацію їхнього роботодавця. Частина з них втратить мотивацію повернутися на попереднє робоче місце (через умови праці, рівень оплати, зміну процесів, небажання навчатися тощо). Тому таких військовослужбовців потрібно готувати до виходу на відкритий ринок праці.

Однак поки що уряд, бізнес і громади дуже мало знають про кваліфікації та бажання військовослужбовців повертатися до мирного життя. Щоб ухвалити будь-які рішення, нам потрібно отримати базову інформацію:

— чисельність діючих військовослужбовців, які повернуться до цивільного життя і не продовжуватимуть військову службу після завершення бойових дій;

— кількість мобілізованих військовослужбовців, які мають право на повернення до свого робочого місця, і скільки з них планують це зробити;

— освітньо-кваліфікаційні рівні та професійні навички військовослужбовців;

— нові професійні навички, які військові здобули під час проходження військової служби;

— можливі обмеження, пов’язані з отриманими ушкодженнями й розладами.

Інструментарій для отримання такої інформації мають створити Міністерство оборони, Міністерство економіки, Мінцифри із залученням Державної служби зайнятості і ветеранських організацій.

За результатами її аналізу, по-перше, органи влади зможуть обґрунтовано ухвалювати рішення щодо територіальних ринків праці в розрізі видів економічної діяльності і професій.

По-друге, мають бути сформовані рекомендації кожному військовослужбовцю щодо обрання подальшого кар’єрного шляху з урахуванням результатів профдіагностики та фактичних потреб ринку праці.

По-третє і головне, військовослужбовцю мають бути запропоновані доступні інструменти для дистанційного навчання, проходження курсів, підвищення кваліфікації, отримання відповідних навичок за обраним професійним напрямком.

Ідеальний результат: «з окопу — на роботу»! Тому наступним кроком у цьому процесі має стати індивідуальна робота з кожним військовим. У підсумку кожен має зрозуміти, де він має пройти навчання, щоб отримати практичні професійні навички. Колишніх військовослужбовців потрібно буде довести «за руку» до відповідного роботодавця, який має вакансію. І для цього треба починати роботу з роботодавцями вже сьогодні.

Для простоти сприйняття ідеї скажу так. Хтось набув навичок кухаря — йому слід підтягнути теоретичні знання і формалізувати професійний фах, щоб реалізувати власний пекарський цех. Інший здобув багаж знань і вмінь механіка — йому треба отримати підтвердження професійного рівня для легальної роботи на СТО. Десятки й сотні мають навички в сфері зв’язку, інформаційних технологій — вони потребують розширення своїх вмінь.

Кожен військовослужбовець має відчути, що, крім рідних, його чекає вдома держава, готова допомогти підготуватися до повернення з війни, навчитись і мати гідну роботу для забезпечення нормального мирного життя.

На сьогодні дистанційна «освіта в окопах» є поодинокими спробами військових підготуватися до цивільного життя або продовжити зростати на військовій службі. Вважаю, що для досягнення значного соціального ефекту та уникнення вищезгаданих загроз така «окопна наука» має стати масовим явищем.

***

Усе це слід роботи вже зараз, не чекаючи, поки багато стомлених, зневірених, іноді озлоблених, травмованих війною людей без мети й бачення перспективи в житті повернуться в свій побут і не знатимуть, як налагодити своє життя, життя родини і громади. Необхідно допомогти військовим зараз, щоб вони й надалі мали змогу підтримувати країну вже в мирний час.

Війна