Пам’яті києвознавця, головного сержанта Сергія Миронова

06 грудня 2025 р. 09:20

06 грудня 2025 р. 09:20

Сергій народився 21 травня 1987 року в Києві. Зростав у творчій акторсько-режисерській родині. З дитинства захоплювався історією та літературою.

Як більшість хлопчаків, любив ганяти м’яча. Став чемпіоном України з мініфутболу серед юніорів. Ці заняття сформували його лідерські риси характеру.

Здобув три вищі освіти: економічну, екологічну та історичну. Зокрема, був студентом міжнародних програм в Єльському університеті (США) і навчався в Канаді.

Дітищем Сергія став популярний блог «Зникаючий Київ», в якому він з любов'ю писав про старе місто. Організовував екскурсії, які називав «прогулянками», і реставрував старовинні двері. Встиг написати три книжки. Володіючи англійською, німецькою мовами, перекладав підручники та наукові статті.

«Сергій любив Київ, вивчав його деталі, історію; днями просиджував в бібліотеках, вишукуючи й співставляючи історичні дані, досліджував закинуті будівлі; займався міською археологією й складав це в один великий пазл Київської мозаїки», - написала засновниця тревел-блогу Veter do it Альона Дєньга.

«Всім цим він щиро ділився з усіма охочими на своїх прогулянках, які тривали по 4-5 годин, бо ніхто не хотів розходитися та відпускати Сергія, а він продовжував розповідати, розповідати і розповідати», - деталізувала Альона.

Публикация от Зникаючий Київ (@vanishing_kyiv)

«Він знав ледь не на пам'ять коди до під'їздів усіх старих будинків Києва, навіть мав окремі ключі від деяких дворів, він знав, в якому під'їзді стоїть 100-літня щітка для взуття з кінського волосу, а де за совєтів законсервували цілі пожежні сходи й тепер це наче музейний експонат з минулої епохи. Здається жодна деталь цього міста не могла проминути повз інтерес Сергія», - розповіла жінка.

Молодий чоловік з душею і неймовірною самовіддачею організовував і фінансував реставрацію і відновлення первісного вигляду вхідних дверей старовинних будівель в історичному центрі столиці, зазначив військовий лікар 243 батальйону Сергій Слабінський.

А потім розпочалася повномасштабна російсько-українська війна. Лунав дзвінок мами о п'ятій ранку; були черги до банкоматів і радість від ліхтарика, який приніс незнайомий чоловік на блокпост.  Уже 25 лютого 2022 року Сергій цілий день провів у Печерському військкоматі, а уночі ходив від одного штабу тероборони до іншого.

«Далі відбувалися дивні речі: сотні людей, ночівля в «Сільпо» (відділ сирів), очікування видачі зброї. Будівництво барикад, істерія, вимерле місто. Усе було як уві сні і... мені це подобалося. У тому, що ми тоді робили (як нам тоді здавалося), був і сенс, і щирий, нехай трохи істеричний, порив. Тоді, в ті холодні ночі, я любив своє місто як ніколи – темне, перелякане, наїжачене їжаками, але сміливе, до біса сміливе місто», - написав згодом Сергій.

Далі описував: «Я любив людей, які, зустрічаючи нас – брудних, замурзаних і змучених хлопців з автоматами, з яких ми ніколи не стріляли, козиряли, обіймали, дякували і бажали всього найкращого. Розкислі сльозливі жінки Бальзаківського віку кидалися на наші шиї, красиві дівчата приносили печиво, а худорляві хлопці – роздобували сигарети.

Цілими днями ми чекали на російські танки і опрацьовували смертовбивчі способи зупинки колон за допомогою автоматів... Тепер, з висоти досвіду і знань, усе це – приємний і дурний спогад. Добре, що танки до нас не доїхали. Здорово, що нас не відправили до танків», -писав Сергій 10 жовтня 2022 року.

Він доєднався до 241-ї окремої бригади територіальної оборони. Був головним сержантом. Брав участь у звільненні Київщини. Надавав гуманітарну допомогу в Ірпені, Іванкові, Гостомелі після їхнього звільнення від окупантів. Допомагав покинутим тваринам.

Перебуваючи у війську уже понад пів року, писав, місцями не без іронії: «Отже, мене звати Сергій і мені тридцять п'ять років. У мене немає сім'ї, немає хронічних захворювань та інколи совісті. А ще постійного підпису – його в мене теж немає. Скільки б не тренував, він чомусь весь час змінюється».

В усьому Сергій виокремлював красу, навіть у воєнних страшних буднях. У соціальній мережі так описував своє перебування на фронті:

«Свист куль над головою. Звук їхніх глухих ударів об землю поряд зі мною. Рикошети від гілок старої акації. Гудіння форсажної камери літака, який заходить на тебе, щоби випустити ракети.

Звук дизельного двигуна танка, який довго маневрує десь у 600-х метрах у молоці густого туману, готуючись вистрелити. І він тебе бачить через потужний тепловізор, він знає де ти. А ти чуєш брязкіт його гусениць, гудіння мотору… потім могильна тиша і вибух. Просто вибух, адже пострілу ти не чуєш»…

Розвідувальна група, у складі якої був Сергій, потрапила під вороже бомбардування поблизу Бахмута. Захисник отримав важке поранення. Його життя обірвалося 16 листопада 2022 року у військовому госпіталі в Дніпрі.

Про загибель Сергія Миронова повідомила депутатка Київради Ксенія Семенова:

«Гинуть люди, які любили Київ усім серцем і своїми справами. Люди, які любили vanishing Київ (що зникає) і хотіли його трохи зберегти для нащадків, самі зникають. Це дуже боляче».

Прощання відбулося у Києві 23 листопада 2022 року у Михайлівському соборі. Похований Сергій Миронов на Байковому кладовищі.

У 2023 році у Печерському районі столиці з’явилася вулиця імені Сергія Миронова.

Вічна пам'ять Захисникові!

Фото: Інстаграм Vanishing Kyiv

Війна