Хто нас захистить, якщо не ми: нові загрози — нова оборона

19 грудня 2025 р. 13:24

19 грудня 2025 р. 13:24

«Я більше не питаю, коли буде мир. Я питаю: чи будемо ми готові до того, що буде після нього», — говорить Олена, 36-річна менеджерка з Харкова, яка за чотири роки війни стала координаторкою волонтерського хабу, психологинею для сусідів і фахівчинею з дронів. «Бо мир — це не тиша. Це ще більше викликів».

Її слова — як рефрен, що лунає в багатьох куточках України. У Сумах, Львові, Запоріжжі, Женеві.

Так, навіть у нейтральній Швейцарії ставлять те саме запитання: «Хто нас захистить завтра? І що, якщо це більше не буде армія?»

Дослідження, що ламає уявлення

У 2024 році швейцарське агентство Armasuisse разом з французьким колективом Le Coup d’Après провели незвичне дослідження . Вони не шукали нову зброю чи стратегії. Вони шукали нову роль громадянина. Не солдата. Людини.

Замість «Яку армію ми повинні мати завтра?» вони поставили інше запитання: «Яке суспільство ми захищаємо? І разом з ким?”

Відповідь їх вразила: без армії — ніяк. Але й лише з армією — вже недостатньо.

Нові загрози: не кулі, а хвилі

«Ми готуємося до наступної війни, як до попередньої. Але вона вже почалася — і виглядає зовсім інакше», — каже один зі співавторів швейцарського дослідження.

У документі “Qui nous défendra demain?” (Хто нас захистить завтра?) йдеться не лише про гібридну війну. Йдеться про гібридну реальність — світ, у якому розпізнати атаку важче, ніж її пережити. Ворог не завжди в камуфляжі. І загроза — не завжди ракета.

Дослідники визначили 9 напрямів викликів, які вже руйнують національні тканини навіть найбільш стабільних країн. І кожен з них має силу справжньої зброї.

Понад 70% мешканців франкомовної Швейцарії визнали: стрес від роботи та побуту — основне джерело психологічного виснаження. І це не просто поганий настрій. Це — підрив довіри, мотивації, волі до спротиву. В Україні цей стрес помножений на повітряні тривоги, втрати, фінансову нестабільність, новини з фронту. І він тягне за собою депресії, вигорання, байдужість, що підривають стійкість на глибшому рівні.

У 2024 році Франція зафіксувала 66 тисяч банкрутств бізнесів — найбільше за останні 30 років. У Швейцарії цей показник виріс на 15%. Коли руйнується економіка — руйнується впевненість у завтрашньому дні, а з нею — готовність до опору. Бізнес перестає бути тилом. Податки — не надходять. Держава втрачає маневр. І найгірше: люди починають думати лише про виживання, а не про спільну справу.

У TikTok, YouTube, навіть у месенджерах — кожна третя новина про Україну має маніпулятивні елементи або фейки. Це не просто викривлення. Це — планомірна операція з підриву довіри, деморалізації, виклику внутрішнього конфлікту.

У дослідженні згадується приклад масштабної операції Doppelgänger, коли росія створювала фейкові сторінки західних медіа, аби сіяти паніку, сумніви й ненависть.

Середня температура у Швейцарії вже зросла на +2.8°C від доіндустріального рівня — це вдвічі більше, ніж глобальний показник. Льодовики зменшилися на 65% з 1850 року.

Це означає: менше води, більше повеней, порушення логістики, підвищення цін, нові хвороби. Усе це — не екологія. Це — безпека. Бо коли мете сніг — не працює транспорт. Коли висихає річка — стоїть завод. Коли спека — гинуть врожаї.

У Франції 92% опитаних вважають, що живуть у дедалі більш жорстокому, роз’єднаному суспільстві. Це не лише про лайки чи коментарі. Це — розмивання спільної мети. Відчуття, що “ми всі різні, і кожен сам за себе» — це ідеальне поле для зовнішніх маніпуляцій. Ворогу не треба завойовувати країну, якщо вона свариться сама з собою.

Молодь у Швейцарії віком 12–19 років проводить понад 3 години щодня в інтернеті, здебільшого в TikTok, YouTube, Discord. Війна тепер — не в окопах. Вона в стрічках новин. Вона в алгоритмах. Вона у відео з 5 мільйонами переглядів, яке каже: “Все дарма». І якщо ми програємо цю війну — жоден дрон, танк чи союз не врятують майбутнє.

Кожен, хто не залучений до спільної справи — це втрата потенціалу. А кожен, хто пасивний у кризі — це уразливість. У Швейцарії вже обговорюють ідеї, як активізувати людей похилого віку, як використовувати ІТ-таланти, як інвестувати в громадські об’єднання. Бо захист не обов’язково означає автомат чи каску. Іноді це — генератор, бандаж або вчасна інформація.

Світові тенденції — від популізму до авторитаризму — руйнують довіру до демократій. У таких умовах легко нав’язати зовнішній наратив: «ви слабкі, вас зраджують, не боріться». Це — інформаційна капітуляція, ще до того, як пролунали перші постріли.

Коли молодь не бачить сенсу, а старше покоління не вірить у зміни — виникає прірва, в яку може впасти нація. Звіт попереджає: ідентичність, колективна пам’ять, цінності, спільна історія — це не абстракції. Це — інфраструктура безпеки, така ж важлива, як дрони чи ППО.

Не всі загрози мають звук сирени. Але всі — потребують відповіді. Ми живемо в часи, коли тиша може бути небезпечнішою за вибух, а маніпуляція — ефективнішою за обстріл. І це вимагає іншої реакції: не лише героїзму, а усвідомленості. Бо в системній війні виграє не той, у кого більше зброї, а той, у кого більше підготовлених, згуртованих і небайдужих громадян.

Це не прогнози. Це — наше тепер.

Україна як модель: ми вже там, де інші лише готуються бути

Іронія, а може — правда вищого порядку: досвід України виявився тією моделлю, про яку в Швейцарії лише почали говорити як про майбутнє.

• Волонтери, які стають логістами армії — це відповідь на розрив у державній системі.
• IT-армія — це наша когнітивна зброя.
• Вчителі в укриттях, фермери на нулі, медики в «червоних» зонах — це цивільні, які стали оборонцями не за наказом, а за покликом.

Український спротив — це не спонтанний героїзм. Це структурна відповідь суспільства на системну війну.

Вісім образів майбутньої оборони — або звідки беруться герої

У швейцарському звіті є момент, який неочікувано чіпляє сильніше за всі графіки й аналітику. Це — історії. Вигадані, але водночас абсолютно справжні.

Вісім персонажів. Вісім голосів. Вісім шляхів до нової оборони.

Роберта. 72 роки. Бабуся? Так. Але ще — пілот дрона, яка готується скидати набори виживання в разі землетрусу чи зсуву. Бо, каже, не хоче бути тією, хто просто «дивиться катастрофу з телевізора».

Камілла. Журналістка. Написала книжку «Як розмовляти з мудаками», бо втомилася від того, як суперечки руйнують демократію. Вона не бореться — вона переконує. І в цьому її фронт.

Наїм. Йому лише 19, а він уже створив Індекс цифрового суверенітету. Ламає стереотипи, викриває корпорації, розбиває інформаційні бульбашки. Не хакер — громадянин із кодом честі.

Ці люди — ніби з футуристичного роману. Але погляньте навколо. У нас є Світлана з Дніпра, яка навчає літніх людей цифрової гігієни. Є Сергій з Чернігова, який складає аптечки та сам проводить інструктаж з тактичної медицини. Є Олег з Кременчука, що модерував 60 годин дискусій між переселенцями та місцевими, не допустивши жодного конфлікту.

Усі ці вигадані швейцарські персонажі — вже є в Україні. Просто з іншими іменами, у інших локаціях, під іншим небом. Вони — це ми, якщо зважимося діяти.

Бо сьогодні герой — це не завжди той, хто стріляє. Сьогодні герой — це той, хто тримає, що не можна впустити: мораль, спокій, розум, людяність.

Після війни не буде «до»

Одна з головних думок звіту звучить як попередження: «Нові загрози не замінюють старі — вони накладаються». Навіть якщо завтра умовно припиниться війна, загрози не зникнуть. А деякі стануть навіть глибшими. Психологічні травми. Розчарування. Зубожіння. Загублені покоління. Ілюзії.

Тому національна стійкість — це марафон. Це план відновлення. Це щоденна практика, де захист — це відповідальність, а не лише функція.

Як ми можемо бути готовими?

Навчитися реагувати — не панікувати: курси домедичної допомоги, цифрової грамотності, кризової психології. Підтримувати — не критикувати: волонтерів, ветеранів, бізнес, культуру. Брати участь — не стояти осторонь: від місцевих ініціатив до національного планування.

Оборона — це не броня. Це — ми

Колись у ХХ столітті в Швейцарії казали: «Це не в нас є армія. Це ми — армія».

Сьогодні ця фраза звучить інакше. Це не ЗСУ нас захищає. Це ми разом із ЗСУ захищаємо себе. І відповідь на запитання «хто нас захистить завтра?» — вже не риторична. Вона — в наших руках. А шлях до цього може початися тут army.gov.ua .

Війна