Пам’яті рятувальника Ігоря Соловйова (позивний «Нептун»)

17 січня 2026 р. 09:03

17 січня 2026 р. 09:03

Керівник піротехнічного відділу ГУ ДСНС України в Херсонській області Ігор Соловйов жив своєю справою: він звільняв від мін та снарядів рідну землю. Писав дисертацію про розмінування дронами, навчався для того, щоб його команда була у безпеці, дбав про підлеглих і любив свою родину.

Разом із п’ятьма колегами-саперами він потрапив під ворожий обстріл на Херсонщині, коли їхня група привезла вилучені вибухонебезпечні предмети на місце сортування. Загинули всі шестеро - майор служби цивільного захисту Ігор Соловйов, молодший сержант служби цивільного захисту Роман Каленик, старший прапорщик служби цивільного захисту Андрій Орлов, старший прапорщик служби цивільного захисту Володимир Погорєлий, прапорщик служби цивільного захисту Олександр Ходаковський, сержант служби цивільного захисту Микола Шолох.

Колеги розповідали, що то була команда людей, які ставилися до своєї роботи не як до рутини - вони були рушіями цікавих ідей, постійно навчалися.

Розповідь про них Укрінформ розпочинає зі спогадів про Ігоря Соловйова, якому 30 червня 2023 року мало б виповнитися 32 роки.

Колеги згадують Ігоря як дуже веселу людину. Кажуть, що зовні він був спокійним, врівноваженим, та водночас вони знали, як він переживав за справу, бо хотів, щоб все відбувалося чітко, правильно.

Саме Ігорю належить авторство шеврону їхнього підрозділу. Він скомпонував елементи, що символізують Херсонщину та українські інженерні підрозділи. Не міг обійти і підводне розмінування, якому приділяв велику увагу, - так на шевроні з’явився якір. Чоловік дуже любив море, воду - саме тому обрав позивний «Нептун».

Ігор родом із Великої Олександрівки на Херсонщині. Його батьки працювали у селищній школі вчителями, як і бабуся. Молодший брат Олександр - теж рятувальник. У дитинстві Ігор займався туризмом, любив ходити в гори - це було спільне з батьком захоплення.

Закінчив школу із золотою медаллю, вступив до Національного університету цивільного захисту України, де освоював піротехнічну справу. Після навчання поїхав за розподілом у Керч - в аварійно-рятувальний загін. Пропрацював там близько року, а після російської окупації Криму доєднався до рятувальників Херсонщини, перейшов у піротехнічний відділ. Також він пройшов навчання у центрі з підводного розмінування. Ігор входив у команду, яка до широкомасштабного вторгнення розміновувала на Херсонщині корабель, що затонув під час Другої світової війни.

- Останні роки він писав дисертацію про розмінування дронами, готувався до захисту, - розповідає дружина Софія.

І додає, що чоловік дуже любив свою роботу, приділяв увагу навчанню.

- І ще - він дуже беріг своїх підлеглих, - каже жінка.

Вони познайомилися на роботі. Софія - юрист за освітою, працювала в аварійно-рятувальному загоні спеціального призначення головного управління ДСНС України у Херсонській області.

- Мені всі казали: зверни увагу, дуже гарний хлопчик. На перше побачення я сама його запросила у кіно. Усе було швидко - 24 серпня 2016 почали зустрічатися, а одружилися вже 15 червня 2017 року.

У родині не було розподілу обов’язків на «жіночі» та «чоловічі».

- Якщо ми прибирали - то разом, готували - разом. Я пам’ятаю, що хтось закинув, чого я, мовляв, змушую його мити посуд. А Ігор відповів: «Чого це - змушує? Ми разом їли, разом і приберемо», - згадує Софія.

У них було багато фотосесій, і друзі дивувалися, як їй вдавалося його умовити на це.

А ще вони були схожі - і зовні, і в тому, що стосується внутрішніх переконань. От, наприклад, ставлення до тварин. Є кілька історій, як вони допомагали бездомним собакам. Одного разу побачили песика на ринку, вже відійшли, обговорюючи між собою, що собачка класний, але ж якщо брати його - то така відповідальність...

- Йшли-йшли, а тоді розвернулися і забрали його, - каже Софія.

А ще згадує, як згодом забрали до себе (думали, що тимчасово, лише на перетримку) двох щенят, які народилися у бездомних собак біля школи поряд із їхнім будинком. Усіх інших люди порозбирали, а ці двоє мали вади - одного погризли брати та сестри, а в іншого були поламані лапки. Перед тим ще довелося рятувати інше щеня з цих виводків, що застрягло на арматурі.

Один із тих песиків, який мав проблеми з лапками, поїхав жити до батьків Ігоря у Велику Олександрівку.

- Під час виїзду у Херсона 24 лютого 2022 року я забрала з собою у Велику Олександрівку і другого собаку, що лишився з нами, - каже жінка.

Далі її та дитину чекав виїзд з окупованої Великої Олександрівки, а Ігоря - з окупованого Херсона. У селищі в окупації близько 9 місяців залишалися мама і дідусь Ігоря. А його батько - військовий снайпер, який брав участь в АТО, - у перший день широкомасштабного вторгнення поїхав з рідного селища у Миколаїв, знову став на захист країни.

- Після загибелі Ігоря його тато ще деякий час служив, а згодом все-таки звільнився. Потім не витримав - і пішов навчати молоде покоління. Але нині на відпочинку: мамі Ігоря було дуже важко після смерті сина, тому вирішив подбати про неї, - розповідає Софія.

Найдорожче, що у них було з Ігорем, - донька Адеаліна, якій у січні 2026 року виповнилося п’ять років.

- Коли одружилися, ми розмовляли про дітей: він хотів дівчинку, а я хлопчика. Ми домовлялися, що якщо буде хлопчик, то називаю його я, якщо буде дівчинка - він. І нашу доньку назвав Ігор - на честь своєї бабусі. Він дуже любив доню, але, на жаль, надто мало часу зміг провести з нею. До початку повномасштабки це був лише рік - він до неї вставав уночі, міняв підгузки, купав... Але все ж його робота займала дуже багато часу, тому він не міг приділяти дитині стільки уваги, скільки хотів, - каже Софія.

А вже після 24 лютого 2022 року вони зустрічалися лиш вряди-годи.

- Ми побули два місяці разом на Кіровоградщині, він понянчився з нею, а потім поїхав на службу в Запоріжжя, а звідти - в деокупований Херсон. Щоб бути ближчими до нього, щоб він міг приїздити до нас, ми з донькою переїхали у Кривий Ріг. Проте, на жаль, за весь цей час, майже рік, він був у нас усього три дні. Ще ми з донею приїжджали після деокупації Великої Олександрівки до його батьків, коли розмінування проводили поруч із селищем і він міг на вихідні побути з нами. Щоб донька бачила батька, я приїжджала у Херсон: перший раз весною 2023 року на один день, і потім ще раз на Паску - були два тижні, хоч це було небезпечно. І все - більше його ми не бачили.

Софія каже, у команди було дуже багато завдань - хлопці робили все, щоб розмінувати якомога більше території. Вони неодноразово потрапляли під російські обстріли, проте до того дня, 6 травня 2023 року, їм вдавалося рятуватися від ворожого вогню.

Ігорю довелося двічі вибиратися з окупованих територій: з Криму у 2014 році та з Херсона у травні 2022 року, коли окупанти отримали дані про учасників АТО. Ігор і хлопці з його команди мали статус учасників бойових дій.

Росіяни у Херсоні тричі приходили за домашньою адресою родини Соловйових, розшукуючи Ігоря, проте сусіду вдалося переконати окупантів, що всі виїхали. Повернулися Ігор та його команда у визволене місто відразу за українськими військовими.

Вони з командою загинули у суботу, 6 травня 2023 року: їх вистежив російський дрон, скинувши вибухівку на місце сортування боєприпасів. Потім росіяни ще крили локацію артилерію. Це сталося близько першої години дня, а забрати тіла змогли тільки після 19 години.

За день до того, 5 травня, маленька Адеаліна раптом почала поводитися незвично: плакала і просилася до татка. Софію це налякало, промайнула думка, що дитина щось відчуває недобре, тому вона відразу зателефонувала Ігорю.

- Ми щодня спілкувалися з Ігорем ввечері - це був або просто телефонний дзвінок, або відеозв’язок. А тут раптом у дитини сталася істерика. І тому в той день ми поговорили по відеозв’язку, певне, разів із шість. Узагалі мені закидали, що я завжди така зовні спокійна, наче не переживаю за чоловіка. Але я ж обрала Ігоря знаючи, що він піротехнік, я свідомо на це йшла. Я знала, як він працює, як дбає про безпеку свою і підлеглих. А я одна з дитиною, тому не могла собі дозволити бути не в ресурсі. Та це вперше, коли я захвилювалася після істерики доньки, хоча й відганяла погані думки, - згадує жінка.

І вже наступного дня, коли вони з донькою зранку поверталися з майстер-класу, де розписувати пряники, знову зателефонували Ігорю.

- Прочитала, що в Херсоні була оголошена довга комендантська година і що зникає зв'язок. Ігор відразу взяв слухавку і сказав, що в нього все добре, вони працюють, пообіцяв набрати, коли буде в частині. Попросив скинути фото пряників, що ми розписали. Ми з донькою пообідали, поїхали додому, дитина заснула. І вже потім мені зателефонувала моя кума і сказала: «Ти знаєш, що підірвалася машина?» Проте більше інформації ми не мали, - ділиться спогадом Софія.

Вона відразу кинулася телефонувати Ігорю, та він уже не відповідав. Тож жінка набрала його брата. Той сказав, що їде на місце і коли з’ясує, що сталося, повідомить. Згодом Олександр підтвердив загибель команди. Після цього Софія набрала дружину одного з підлеглих Ігоря - їхню куму. Поряд з нею була ще одна їх кума, чоловік якої також був у групі.

- Тобто я відразу двом жінкам повідомила, що їх чоловіків більше немає. Потім я набрала дядю мого Ігоря - той служив у війську, але саме в ті дні перебував у Великій Олександрівці у відпустці. Я попросила його побути з мамою Ігоря. Чоловік був дуже близький з матір’ю, дуже. Вони спілкувалися декілька разів на день, - каже Софія.

Ввечері 6 травня вони з донькою вже були у Великій Олександрівці, приїхав додому і батько Ігоря. У понеділок - в Миколаїв, там взяли матеріал на ДНК-тести. Потім - дорога у Херсон, Софія хотіла потрапити у морг на упізнання…

Прощання із загиблими рятувальниками пройшло у Миколаєві. Та Ігоря Соловйова поховали у Великій Олександрівці.

Софія каже, що донька, як і її татко, дуже любить воду, любить пірнати - займається у басейні з двох із половиною років. Жінка, хоч їй це це важко, ділиться спогадами про чоловіка з журналістами передусім заради п’ятирічної Адеаліни.

- Ми стояли на балконі в день, коли загинув Ігор. І дитина в якийсь момент подивилася на небо, показала пальцем і сказала: «Тато». З того моменту тижні три вона про тата взагалі не згадувала, наче побачила його в небі - і все, - каже Софія.

Після загибелі Ігоря молодший Олександр, який служив в аварійно-рятувальній частині, перейшов на посаду брата і став піротехніком.

За свій професіоналізм та віддану службу Ігор Соловйов був удостоєний у різні роки низки відомчих та державних нагород. А в 2023 році рятувальник посмертно був нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня.

Честь і подяка Герою!

Фото з родинного архіву

Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform

Війна