Схід прикриває — Захід подає набої: українці відзначають 12-й воєнний День Соборності

22 січня 2026 р. 06:52

22 січня 2026 р. 06:52

Фронт на сході, півночі та півдні України тримають завдяки підтримці тилу на заході й у центрі.

Життя у глибині країни триває високою ціною буденного героїзму українських захисників на передовій.

Під час війни гасло «Єдина країна» припинило бути умоглядною абстракцією і набуло цілком конкретного виміру.

Це сотні тисяч людей зі сходу України, які знайшли підтримку, прихисток і нову домівку на заході країни.

Це мільйони тонн гуманітарних вантажів, які прибули із заходу для підтримки і допомоги мешканцям сходу.

Це численні захисники, які рушили на схід, північ та південь нашої держави, щоб зупинити ворожу навалу та не дозволити їй докотитися до мирних міст у глибині країни.

Єдність країни стала очевидною — фізично вимірюваною та емоційно відчутною без потреби щось пояснювати.

Соборність України набула конкретного змісту та ясної форми.

Саме такою вона була сто років тому, коли 22 січня 1919 року на Софійській площі в Києві відбулося урочисте проголошення Акту злуки УНР та ЗУНР.

Тоді Лонгин Цегельський зачитав ухвалу Ради ЗУНР, а член Директорії Федір Швець виголосив «Універсал Соборності» Директорії:

«Однині во єдино зливаються століттями одірвані одна від одної частини єдиної України — Західно-Українська Народня Республіка (Галичина, Буковина і Угорська Україна) і Наддніпрянська Велика Україна.

Здійснилися віковічні мрії, якими жили і за які умирали кращі сини України. Однині є єдина незалежна Українська Народня Республіка.

Однині народ український, визволений могутнім поривом своїх власних сил, має змогу об’єднаними дружніми зусиллями всіх своїх синів будовати нероздільну, самостійну Українську Державу на благо і щастя її трудового люду».

На жаль, тоді це єднання Сходу та Заходу України виявилось хитким та нетривким.

Директорія стрімко втрачала контроль над територією держави, державне цивільне і військове управління виявилося дезорганізованим, на українській землі запанувала горезвісна отаманщина.

За таких умов об’єднання УНР та ЗУНР у єдину державу мало не одразу перетворилося на прекрасний за своїми намірами, але не втілений в життя акт політичної волі українського народу.

Справжнього єднання так і не відбулося. У серпні 1919 р. міністр закордонних справ УНР Володимир Темницький зазначав, що злука

«відбулася похапцем, маса справ залишилася неврегульованою. Хоч у засаді прийнято було, що армія і закордонна політика спільні, проте [це були] дві армії і дві зовнішні політики».

З обох боків на українські землі наступали вороги — західноукраїнські землі вважали своїми поляки, зі сходу ж сунув ще страшніший для українського народу нападник — підтримувані, організовані та забезпечені росією більшовики.

Вир зовнішньої агресії розколов українців. Уряд УНР пожертвував інтересами українців заходу в спробі перемогти більшовиків. Натомість частина Української Галицької Армії, для якої головним ворогом були поляки, пішла на об’єднання з «червоними».

У підсумку програли всі: більшу частину розбурханої, знекровленої й остаточно знесиленої України захопили більшовики, західні ж українські землі увійшли переважно до складу Польщі.

Трагічні події української історії, які відбулися починаючи з 1920-х років, після і внаслідок втрати суверенної національної державності стали гірким досвідом для українського народу.

Політичний терор і переслідування, Голодомори та репресії, нищення національної культури й ідентичності є постійним нагадуванням про те, чим закінчується відсутність єдності та нехтування збереженням, розвитком і зміцненням здобутої державності.

Тож нинішня єдність українців з усіх куточків нашої країни, говорити про яку спонукає чергова річниця Акту Злуки та відзначення Дня Соборності, обумовлена також і пам’яттю про історичні уроки.

Історія України впродовж ХХ століття добре показала, чим може обернутися для народу втрата власної держави і розділення її території на частини між різними сусідніми країнами.

Акт Злуки, що утвердив ідею Соборної держави Україна, є символом, що визначав подальший вектор розвитку українського національного руху.

День Соборності України нагадує, що національна єдність та сильна суверенна національна держава є засадничою запорукою виживання українського народу в суворому сучасному світі.

Війна